Днями я спостерігав, як представники військкомату в нашому під’їзді організували засідку на мого сусіда, молодого хлопця, батька двох дітей. Засада виявилася невдалою: сусід давно не живе за цією адресою, знімає квартиру в іншому кінці міста. Але троє дорослих здорових дядьків добу чекали 27-річного чоловіка у під’їзді, намагаючись відловити його і відправити до військкомату. Це найкраща ілюстрація природи нашої влади і нинішньої української держави.
Людська цивілізація постійно розвивається. І цей розвиток виражається формулою «від рабства до свободи». У минулі часи вважалося, що одна людина може належати іншому, і тому на ранньому розвитку нашої цивілізації існувало рабовласництво і кріпацтво.Чоловіки вважали своїм майном жінок, а білі американці – африканців. Ще зовсім недавно багато хто з нас вважали себе власністю держави. У СРСР ми були обмежені практично у всьому: в праві на пересування, у свободі вибору місця проживання, у праві на свободу слова, совісті, переконань. Проста людина була в самому низу піраміди, а зверху були генсеки, партія, чиновники, міліція. Навіть главу ЖЕКу ми вважали начальником.
Але час невблаганний. Простій людині з кожною епохою, з кожним століттям, з кожним роком дістається все більше прав і свобод. У майбутньому ж людина буде належати тільки собі. Якщо Україна хоче увійти до клубу цивілізованих країн, вона повинна стати країною вільних громадян, де життя людини належить тільки йому, а не президенту, чиновнику або дядькові з військкомату.
Армія вільних людей завжди була ефективнішою армії рабів
Саме тому призовна армія – це рудимент рабства. В Україні він досі збережений. Наші політики не бажають брати приклад з держав, які зуміли його позбутися, адже заклик дуже зручний для тих, хто при владі, в які б демократичну одіж вони не виряджалися.
Кожного дорослого українця примушують віддати кілька років життя, здоров’я і саме життя, нічого не пропонуючи натомість. І кому віддати? Державі. Зграї злодійкуватих чиновників.
«Але як же обійтися без призову, коли на нас напав підступний ворог? Хто нас усіх захистить? – Заперечать мені патріотичні громадяни. – Як інакше перемогти Путіна з його нескінченним кількістю призовного гарматного м’яса, яке може просто захлеснути нас під час військової агресії і стерти з лиця землі нашу батьківщину? ». Це цілком здійсненне завдання. Було б бажання.
Армія вільних людей завжди була ефективнішою армії рабів. Згадайте хоча б хрестоматійний історичний приклад: кілька тисяч вільних греків у Фермопілах протистояли сотням тисяч рабів під проводом Ксеркса.
Кілька тисяч вільних греків у Фермопілах протистояли сотням тисяч рабів під проводом Ксеркса.
Для відміни призову США знадобилося 10 років в’єтнамської війни, в якій призовна армія показала слабку боєздатність. Янкі довелося поступитися в’єтнамцям, гірше оснащеним, але маючим більш високу мотивацію. Сьогодні в американській армії служать виключно добровольці-контрактники. І це найсильніша у світі армія.
Міф про те, що, якщо українську армію перевести на контрактну основу, в ній не буде кому служити, демонструє всю ущербність нашої нинішньої влади. Люди завжди ділилися на мирних громадян і людей війни. Для одних взяти в руки зброю, воювати, йти в бій під кулі і вбивати ворога є природним заняттям. А інші для себе цього не мислять через властивості психіки, світогляду або релігійних переконань. У будь-якій країні, і вже тим більше в сьогоднішній Україні, завжди є достатня кількість людей, які готові присвятити себе військовій справі і пов’язати своє життя з армією.
Люди завжди ділилися на мирних громадян і людей війни.
Доброволець, він же контрактник, значно ефективніший, ніж призовник. Звичайно, і призовники, потрапивши на фронт, рано чи пізно теж перетворюються на бійців. Хтось із них дезертирує, багато хто просто безглуздо загинуть, але решта таки стануть солдатами. Але чи не занадто велика розкіш для нас воювати не вмінням, а числом?
Чую ще один аргумент проти: на контрактну армію немає грошей. Тут відповідь проста: не потрібно красти. Так, контрактник дорожче коштує, але й чисельність контрактної армії може бути меншою. У чотири рази менша за чисельністю армія добровольців і професіоналів може стримувати переважаючу за чисельністю армію призовників. Згадаймо фінський досвід.
На контрактну армію немає грошей? Тут відповідь проста: не потрібно красти.
Тільки нашій державі і військово-політичному керівництву куди вигідніше мати залежних, не обговорюючих накази і не представляючих небезпеки для влади пацанів, яких, як гарматне м’ясо, можна кидати в діри, які утворилися через некомпетентність військового начальства.
Добровольці невигідні нинішній українській владі. Вони пішли на війну по своїй волі і свідомо піддали своє життя ризику. І якщо аморальне військове керівництво зраджує державні інтереси, домовляється з ворогом і віддає злочинний наказ, наприклад, про так звану демілітаризації, вони мають моральне право не тільки обговорювати, але й не виконувати такий наказ, а то й зовсім відправити таке начальство «у відставку» . Бо надто багато крові було ними пролито і занадто багато друзів загинуло, захищаючи ось цей рубіж. І тому що, вони самі прийняли рішення тут бути.
Добровольці мають моральне право не тільки обговорювати, але й не виконувати злочинний наказ, а то й зовсім відправити таке начальство «у відставку» .
І коли після цього політики в односторонньому порядку створюють буферну зону, виводячи звідти артилерію і танки і залишаючи там тільки солдат зі стрілецькою зброєю і мінімальним боєкомплектом, а супротивник не збирається нічого демілітаризувати, це означає відступ. Рівно на ту територію, з якою відведуть війська і важку артилерію, зайде супротивник. Грати в цій ситуації в дипломатію і в мирні домовленості з Путіним – злочинний обман. Перемоги здобувають не за столом переговорів. Спочатку виграють битви, а після цього противнику пред’являються умови. Тільки для цього треба бути у владі не бізнесменом, а державним діячем.
Військовому керівництву здається, що покликане в армію «гарматне м’ясо» не зможе з’явитися під їх садибами і кабінетами зі зброєю в руках, щоб розібратися, хто тут зраджує національні інтереси. І це велика помилка. Революційні події так нічому не навчили наших політиків. Нинішня влада вже примудрилася образити кожного добровольця не реформувавши армію, чи не налагодивши необхідного забезпечення бійців, переклавши його на плечі волонтерів і простих громадян, не вичистивши корупцію і свої бізнес-інтереси з владних кабінетів, сховавши своїх синів у Раді чи в чиновницьких кабінетах, не забезпечивши гідної оплати, страховки і не забезпечивши сім’ї загиблих. І саме влада, а зовсім не Путін, наближає той самий «третій Майдан». І ситуацію не виправити каналізуванням добровольчих сил і заміною їх невмотивованими призовниками.
До речі, сьогодні при владі з’явилася ще дві призовні «фішки».
Перша – призивати в армію неугодних критиків. За останній час досить велика кількість журналістів, громадських активістів і блогерів отримали повістки з військкоматів. І це – звичайна політична дурість. Людина, яка критикує владу і сміється над нею з екрану телевізора, насправді цій владі не така страшна – вона хоч трохи приспускає пар народного невдоволення. А той самий журналіст, який пройшов фронт, залишився живий, навчився поводитися зі зброєю і придбав бойових товаришів, може перетворитися на непоганого політичного діяча, здатного змести цю владу.
Інша тенденція – розмови про те, що на фронт потрібно посилати людей, що провинилися перед законом – колишніх прокурорів-хабарників, продажних міліціонерів, контрабандистів, тітушек. Це теж дурість, тому що в підсумку ми отримаємо замість захисників мародерів і військових злочинців. Армія – це не покарання і не виправний заклад. Це особлива соціальна структура, де виховується еліта, і вхід туди дозволений тільки тим, хто може пройти серйозний життєвий відбір.
Армія – це не покарання і не виправний заклад.
Це особлива соціальна структура, де виховується еліта, і вхід туди дозволений тільки тим, хто може пройти серйозний життєвий відбір.
У справі військового будівництва головнокомандувачу за минулі півтора року необхідно було зробити два важливих кроки.
Крок перший – відправити у відставку колишнє вище військове керівництво. Генерали, вирощені в атмосфері корупції і національної зради, на війні неефективні, неавторитетна й шкідливі. Їхній шлях усіяний безглуздими солдатськими жертвами. Їх повинні були змінити боєздатні, що не продажні, компетентні, а значить, вміють перемагати і завойовувати авторитет у армії та суспільства воєначальники. Фронт вже створив необхідний кадровий потенціал таких офіцерів. Потрібно знайти їх і дати їм необхідну владу.
Другий крок – необхідно було перетворити на справжні кадрові частини добровольчі батальйони, які нинішня влада намагається ліквідувати. Як? За гроші. Як це робиться в усьому світі. Потрібно було зрівняти поняття «доброволець» – людина, яка пішла захищати свою Батьківщину в пасіонарному пориві, і «контрактник» – людина, яка свідомо готова присвятити себе військовій справі, зробивши його своєю оплачуваною професією. Скасувати примусовий заклик і оголосити масштабний набір контрактників.
«доброволець» – людина, яка пішла захищати свою Батьківщину в пасіонарному пориві
«контрактник» – людина, яка свідомо готова присвятити себе військовій справі, зробивши його своєю оплачуваною професією.
Ви кажете, не підуть? Запропонуйте гідні умови контракту: високу оплату, сучасну форму, висококласне озброєння та спорядження, соціальний пакет, перспективу кар’єри, високий соціальний статус, якісне навчання та подальшу освіту, гарантії держави для сімей. І ви отримаєте черги біля військкоматів із хлопців, охочих служити в українській армії, незалежно від того, чи є вони добровольцями-патріотами, або просто хочуть стати професійними військовими і цим заробляти собі на життя. Виникне необхідність конкурсу, а не вилову ухильників. Набори в нову поліцію показали, що це можливо. Альтернативи у нас просто немає: в армії повинні служити тільки контрактники – патріотичні, добре навчені і оснащені, високооплачувані і підтримувані суспільством.
А з рештою чоловічого населення державі необхідно було укласти спеціальний договір на випадок війни – контракт, який зобов’язував би кожного чоловікова призовного віку стати солдатом великої резервної армії територіальної оборони. Як у Швейцарії. Професійна армія воювала б в зоні АТО. А армія резервістів під час оголошення війни займала б оборону по всій Україні. Кожен підрозділ такий резервної армії захищав би свою сім’ю, свій будинок, район, місто, область. Тут мотивація виникає сама собою. І це робило б безглуздими спроби будь-якого агресора.
Професійна армія воює в зоні АТО.
+
Армія резервістів під час оголошення війни займає оборону по всій Україні.
Тільки для цього треба проводити справжню військову реформу, а не створювати картинку для телебачення, проводячи паради і передачу військової техніки під камери, повертаючи в армію «історичні» військові звання. Повернення історичних традицій – це непогано. Але, тільки ця дія другорядна. Коли горить будинок – безглуздо обговорювати, яку картину повісити на стіну у вітальні, потрібно спочатку загасити пожежу.
Усім нам треба вирішити, в якій країні ми живемо. У країні, де кожен з нас – раб правлячого класу, де в наш будинок стукає держава, претендуючи на наше майно, наші заробітки і маючи право розпоряджатися нашим життям і долею, або в країні, де держава є найнятою нами для забезпечення нашої свободи та безпеки. У країні, де не потрібно буде проводити призов, що сьогодні перетворюється на ганебний відлов на вулицях гарматного м’яса. У країні, здатній створити і управляти прекрасно оснащеною контрактною армією, яка буде протистояти перевершуючому за чисельністю агресору.
Вірю, що ми збудуємо таку державу. Тільки, очевидно, вже не з цією владою.
________________________________________
Сергій Гайдай, політтехнолог, директор зі стратегічного планування агентства Гайдай.Ком
Чем онлайн-шопинг лучше обычного?
