Чому українки живуть під шквалом критики та засуджень?

Середньостатистична українська жінка сьогодні весь час під прицілом засудження. Вона вразлива, як ніколи. Їй завжди знайдуть за що дорікнути. Свої та чужі. Вбиваючі та допомагаючі. Близькі та далекі. Знаючі та не знаючі. Лише за останні кілька днів зустріла кілька найепічніших срачів із докорами різного рівня. Що цікаво, яке рішення не буде ухвалено, завжди знайдеться хтось, хто цим рішенням незадоволений.
Виїхала з країни у перші дні війни з місць, де наступали – втікла, як щур. Адже не обов’язково за кордон було їхати.
Виїхала до західних областей – вони теж не гумові. Треба було їхати за кордон, де ресурсів на допомогу більше.
Не виїхала і потрапила в окупацію зону\бойових дій – ну тут вже взагалі все зрозуміло, сама винна, дурепа. Попереджали ж із кожної праски.
Виїхала з відносно спокійного місця – якого дідька ти взагалі кудись прешся і займаєш чуже місце.
Нікуди не виїхала – завжди знайдеться хтось, хто “співчуває” з текстом, що в Україні все руйнується, зима буде неймовірно важкою і валити треба поки ще не пізно.
Вивезла дітей – ну от, усі вивозять дітей із країни, країна не має майбутнього, ніхто не повернеться.
Не вивезла дітей – та що ти за мати така, над твоїми дітьми ракети літають, а ти і не шевелишся.
Вивезла батьків, хоч вони й не хотіли – та бляха, вони тобі меблі чи що, що ти за них все вирішила, а тепер вони страждають в чужій країні.
Не вивезла батьків – тобі, звичайно, плювати на них, зрозуміло.
Залишилася з дітьми, бо батьки без тебе пропадуть – треба дітей рятувати, це важливіше у нинішній ситуації.
Поїхала з дітьми, а батьки залишилися – ясне діло, а потім проситимеш волонтерів допомогти їм, а сама звалила.
Виїхала і шукаєш роботу за спеціальністю – треба ж королева яка намалювалась, шуруй на прибирання або на фабрику.
Виїхала і знайшла роботу з прибирання чи на фабриці – ну звичайно, варто було їхати заради того, щоб там десь ганчіркою за європейцями підтирати.
Виїхала та знайшла гарну роботу – кому війна, а кому мати рідна. Скористалася моментом, щоб влаштуватися пожирніше.
Виїхала, але не в змозі зараз взагалі працювати, – сіла там на соцвиплатах, як пані. Ну нічого, скоро тебе з Польщі\Німеччини\підставити за шиворот і поженуть.
У тебе дітей немає, але ти все одно виїхала – як тобі не соромно, треба залишати можливості тим, хто має маленьких дітей, яких вони рятують від війни.
У тебе немає дітей і ти не виїхала – ясна річ. Адже стільки вільних чоловіків зараз залишилося в країні. Відмінний момент налагодити особисте життя такій стерв’ятниці, як ти.
Виїхала і з того часу не приїжджала в Україну навіть на недовгий період – ну зрозуміло, дітей від батька забрала, і сама поїхала там хвостом крутити, що за дружина взагалі така, що жодного разу не приїхала побачитись.
Виїхала і поверталася в Україну побачитися з чоловіком чи рідними, на похорон чи за документами – тут уже західні критики виступають із піснею про те, як задовбали ці біженки, які катаються туди-сюди, наче туристки.
Ти залишилася вдома і волонтериш – ну зрозуміло, на волонтерстві у нас хто тільки не наживається зараз.
Ти залишилася вдома, але не волонтериш – взагалі охрініла, коли вся країна в єдиному пориві, ти могла б хоч якось брати участь у цьому всьому.
Ти волонтерила, але потім видихлась – ну зрозуміло, замалювалася для галочки, а тепер відпочиваєш.
Ти донатиш на армію – трясця, про сім’ю краще подумала б, що ви всі скоро жерти будете.
Ти не донатиш на армію – ми тут останні копійки віддаємо на перемогу, а ти чому ні?
Ти донатиш на госпіталі \ порятунок котиків і так далі – ти донатиш неправильно, на неправильні цілі і в недостатніх обсягах.
Ти хочеш народити зараз дитину – здуріла баба, хто народжує в такий час, у тебе що, зовсім мізків немає?
Ти не хочеш зараз народжувати дитину – ну звичайно, у нас півкраїни поїхало, купа народу вбито. Населення не вистачає, а ти тут народжувати відмовляєшся.
Ти хочеш, щоб твоя дитина ходила до школи – ти бачила взагалі ці бомбосховища при школах? Це ж душогубки просто.
Ти хочеш, щоб твоя дитина вчилася онлайн, тому що побоюєшся пускати її до школи – виросте тупим, хіба ж це навчання, нуль знань, але тобі, схоже, начхати.
Ти хочеш зробити собі брови та манікюр – не на часі ! Про армію треба думати, краще відправ ці гроші Притулі.
Ти вирішила, що зараз тобі не до манікюру – чи для того взагалі наші чоловіки борються, щоб ми тут, як лохудри, ходили? Ми повинні тішити їх своїм виглядом.
Ти ходиш пити каву в кав’ярню – зовсім розслабились та забули, що війна в країні. Сидять по своїх кав’ярнях із ноутбуками, ніби й немає нічого.
Ти не ходиш пити каву в кав’ярню – бігом у кав’ярню, а ще купи бургер та перепічку. Треба підтримувати локальний бізнес та економіку в країні, а то загнеться все.
Ти перейшла з російської на українську – ну звичайно, швидко перевзулась, як смаженим запахло.
Та продовжуєш використовувати російську – мало тобі ще, що ти все ще цією мовою розмовляєш.
Ти постиш у соцмережах фотографії – та бляха, у країні війна, загиблі, а в тебе ейфелева вежа.
Ти пишеш про свої переживання – хулі ти розпереживалася взагалі, у тебе все нормально, сидиш соплі на кулак мотаєш.
Ти віриш, що все буде добре – дістав уже цей сліпий патріотизм, ви що не бачите, що всім нам триндець буде, а це ще зима не настала.
Ти сумніваєшся, і бачиш можливі проблеми – нічого тут нам патріотичний настрій збивати і про труднощі розповідати.
Ти розлучаєшся\розходишся зі своїм чуваком – ви там з глузду з’їхали, в цей час треба разом триматися, а не розбігатися.
Ти виходиш заміж/заводиш нового хлопця – ну звичайно, війна саме час для такого.
Ти втратила житло\машину ще щось матеріальне і намагаєшся відновити або хоча б якось налагодити життя – люди втратили руки\ноги та рідних, а ти тут зі своєю халупою носишся.
Ти намагаєшся хоч якось зберегти дашок на місці – але курва, глянь на себе, з тобою вже давно зрозуміло, що в тебе все не гаразд із головою і все ти робиш не так.
Зауважте, я нічого не пишу про зовсім страшні речі. Про це і без мене написано багато такого, від чого мороз по шкірі. Я пишу про реалії звичайної жінки, яка начебто сьогодні все більш-менш нормально, наскільки може бути нормально в поточних умовах.
І про чоловіків я також не пишу. Їм зараз теж несолодко. Але про чоловіків хай чоловіки пишуть.
Anastasiia Alexeenko
Переклад Lidia Hassan