“Великий аграрний потенціал при нерозв’язаному земельному питанні був каталізатором політичного неспокою на українських теренах”. Це про добу Богдана Хмельницького. Коли тут і зараз “йдуть льоди історії”, мимоволі переоцінюються все значиме.
31 березня 2020 року Верховна Рада земельне питання “розв’язала”. Було ухвалено закон про вільний обіг земель сільськогосподарського призначення. Якщо вважати початком земельної приватизації 1992 рік, то це майже 30 років нерішучості. Коливань між Заходом і Сходом.
Чому обрали не польський шлях? Здавалося, якщо в Преамбулі Конституції визначено, що Верховна Рада “піклуючись про зміцнення громадянської злагоди на землі України та підтверджуючи європейську ідентичність Українського народу і незворотність європейського та євроатлантичного курсу України”, приймає цю Конституцію, то земельна реформа мала бути європейською.
Можливо, на зразок польської, нашого найближчого західного сусіда. Але точно не проросійською.
Земельний сталінізм
Проросійське все, що не позбавлене радянщини. Звідки це твердження? З цифр та історії. Екстенсивне агровиробництво – це історична традиція. Від феодалізму до сталінізму.
“Земельний сталінізм” – це традиція тотального розорювання землі, колективізації, укрупнення, знищення невеликих приватних власників, селян, які мали б стати фермерами. Це сировинна модель.
Серед всіх європейських країн укрупнення землеволодінь на користь агрохолдингів, обрали лише Румунія та Болгарія. Там вартість гектара землі найнижча в Європі й становить приблизно 1,5-2,5 тис дол. США. В кілька разів менше, ніж у Польщі (10-15 тис дол. США).
Про різні шляхи цих країн пишуть економісти. Якщо спростити: “великі агрохолдинги” це сировинна економіка і відсутність робочих місць, занепад сіл. Ставлення агрохолдингів до землі порівнюють з радянськими колгоспами.
Найперше – це знову тотальне розорювання і суцільні технічні культури, які виснажують землю за лічені роки. Цікаво, що окупанти, у квітні 2022 року дозволили фермерам Херсонщини сіяти лише зерно і соняшник. Проте, чи не так само щодо землі чинилося в Україні останні 10-15 років? Навіть без примусу.
Що таке польський шлях? Це родинні ферми й обмежене землеволодіння. В Польщі майже 1, 5 мільйона фермерських господарств. (близько 75% від загальної кількості). “Родинні ферми” – переробна, експортна економіка, високий рівень життя в селах.
Максимальна площа ділянки, на яку має право володіти громадянин Польщі, становить 500 га. 1,5 млн господарств – це площі від 1 до 10 га, а великими господарствами вважаються, ті, що використовують понад 50 га.
Те ж саме задекларували лобісти “ринку землі”. Проте, законодавчо, в Україні, площа земель с/г призначення, які можуть одночасно перебувати у власності однієї особи в 20 разів більше, ніж у Польщі.
Фермерських господарств в Україні було близько 48 тисяч, ще менше 2,5 тисячі – с/г кооперативів. Є ще 4,7 млн одноосібних сільськогосподарських товаровиробників, зареєстрованих як селянські господарства. Та це не фермери.
А щодо с/г землі, то офіційної земельної статистики в Україні немає. В руках агрохолдингів, за різними даними, було без урахування тимчасово окупованих земель, від 4 до 6 млн га, що становить близько третини всіх с/г земель України. Десять найбільших з них обробляли близько 2,6 млн га. Неспівставно з Польщею.
Натомість ВР вже зробила перший крок до “скасування” фермерства в Україні. Йдеться про законопроєкт №6013, прийнятий за основу 12.01.2023 року.
Різні шляхи до верховенства права. Для конституційного процесу зменшення кількості невеликих фермерських господарств означає, що шанси на створення реального громадянського суспільства також значно зменшуються. А саме громадянське суспільство, яке неможливе без потужного середнього класу, є найнадійнішим контролером влади, гарантом верховенства права.
Нагадаємо, що в Польщі йдеться про 1,5 мільйона господарств. Це той випадок, коли кількість має значення. Невеликі фермерські господарства – в основному сімейні. Зберігаються сімейні, соціальні зв’язки, локальні культурні пласти.
Бути фермером в Польщі – престижно, навіть для молоді. Сімейні господарства більш екологічні.
Враховуючи прогресивність, модерність польського фактора логічним було б обрати саме польський варіант розвитку земельних відносин.
Історичний досвід. У 20-30-ті роки минулого сторіччя Україна мала унікальний соціальний, економічний, навіть екологічний досвід творення “модерного” прошарку невеликих землевласників, яким завдячує Андрею Шептицькому.
Солідаризм Андрея Шептицького – це реальний український досвід успішної кооперації, колективного підприємництва на невеликих земельних ділянках. На початок ХХ ст. українці становили 90% населення Галичини, проте, мали у власності лише 30% земель.
На час окупації Галичини у 1939 році, більше 80% українців мали у власності землю, структура власності на землю вже була мінімум 50% на користь українців. Зміни структури земельної власності на користь етнічних українців були цілеспрямованими і дали блискучі результати!
Цифри економічного зростання Галичини, частки експорту української с/г продукції в розрізі чотирьох десятирічь були просто вражаючими і в рази перевищували аналогічні показники польських виробників, напр., молочної продукції. А сьогодні вже Польщу називають “молочною королевою Європи”.
Дрібна структура земельної власності, кооперація виробників і збуту, екологічні ініціативи, локальна зайнятість, соціальне і гуманітарне спрямування економіки – це все солідаризм Андрея Шептицького.
Справжній феномен, що “довіра і взаємодія”, яка позиціонується як основа сталого розвитку світовими інтелектуалами, виявилася властивою для українців. Попри всю нестерпну трагічність геноцидів, голодоморів, колективізації.
Можливість жити на своїй власній землі, працювати і отримувати високі прибутки, гідний рівень життя, бути привілейованим класом землевласників для мільйонів людей, могло б бути гідною винагородою за патріотизм і перемогу у теперішній війні.
Але для майбутнього необхідно знати й розуміти: коли законодавці у 2020 році обирали підтримку агрохолдингів всупереч інтересам мільйонів, коли виявилося, що власниками й орендарями десятків тисяч земельних ділянок є росіяни, це була випадковість, інерція радянщини, звичайне невігластво, лобіювання інтересів великих агрохолдингів чи щось інше?
Так чи інакше вибір було зроблено. Коли почалася велика війна, весь світ побачив “довіру і взаємодію”, саме те громадянське суспільство, не на користь якого був зроблений вибір законодавця.
Людмила Козловська
доктор юридичних наук, доцент
