Вночі бахкало, аж дім колихало, вранці виявилось, що вдарило багатоповерхівку в сусідньому кварталі (тільки ввечері ми повз неї бігли в кіно!).
Царство Небесне тим, хто не пережив цієї ночі.
А я здуру (либонь, з недосипу) прочитала “розгромну” рецензію на УП на “Ти – космос”. І от же що цікаво – ну, до “Української правди” питань нема, вона, за анекдотом, “як морська свинка”: і не “українська”, і не “правда”, культурна політика там незмінна: як тільки щось в укр. культурі з’являється потенційно здатного на масовий успіх, “УП” притьмом кидається гасити той успіх на пню, запевняючи, що то лайно, навіть коли запевнити не дуже виходить. Цікаво, однак, не це – а те, що колись мене цей “курс на інформкілерство” був люто діставав (одного разу я навіть сама написала рецензію на так облаяний фільм – винятково тому, що бачила, як його вміло, з ненавистю “гасять”). А цим разом тільки підхихикнула по ходу читання: ич як козачок скаче, на які шпагати, бідака, сідає!.. старається…
…А коли тебе (ще й із нічного роздратування!) смішить те, що колись лютило, – це означає, що ЗМІНИВСЯ БАЛАНС СИЛ.
І так воно й є, і не тільки вкотре пошитого в дурні Трампа стосується. Попри всі перешкоди, урізане/жебрацьке фінансування, підставлені законодавчі підніжки і непробійно глуху інформаційну “ковдру” – нова українська культура, не контрольована ніякими фсб-“смотрящими”, росте, як трава, – знизу вгору, самосієм і самопихом, і ні “Іскандерами”-“Кинджалами”. ні “бужанськими” депутатами-й-урядовцями з усім їхнім медіасервісом цього процесу вже не затлумити й на паузу не поставити. Бо там, де є армія – плоть од плоті народної, там неодмінно з’явиться і маскульт – вже не “от лучшіх маскофскіх продюсерофф”, а теж свій – плоть од плоті…
Але це окрема розмова, і не для соцмереж. А на “Ти – космос” сходіть обов’язково. Не те щоб я не мала до цього фільму так-таки ніяких зауважень – просто мені, може, вперше у випадку сучасного українського ігрового кіна, анітрішки не хочеться в них порпатись (хіба вже на якомусь фаховому семінарі, без участи “морських свинок”). Не хочеться руйнувати післясмаку цієї, де факто, півторагодинної “моноролі” абсолютно розкішного Володимира Кравчука (який невипадково з початком великої війни пішов у кулеметники – це теж тест на акторську справжність, недарма його герой і говорить, і поводиться в кадрі саме так, як хлопці на передовій, хоча знято це було ще ДО того, як ми їх побачили крупним планом на сотнях ринулих з фронту рілзів…). Все це кінотвориво вийшло таке цільне й ніжне, як жива істота (шкода тицяти пальцями в живу тканину!), – і, попри те, що за жанром це постапокаліптика (спойлер: ні, ніхто не виживе!), – неймовірно оптимістичне, ба навіть духопідйомне: мимоволі думаєш, що в разі глобальної катастрофи цей фільм варт би зберегти, щоб показати інопланетянам, – на виправдання людського роду).
Бо “Ти – космос” – фільм не про кінець світу, а про любов, яка житиме і після того. І після смерти людства. І навіть – неважко продовжити цю думку, доки ми всі як вид іще тут, – після смерти кожного з нас.
Дуже корисно таке дивитись тим, по кому щоночі луплять балістикою.
Та й усім іншим також.
На фото: вперше побачила в кінотеатрі таке промо для українського фільму (досі хіба для голівудських блокбастерів було!) – зраділа за наше кіно, вирішила сфоткати, а що тут селфі додалось бонусом, то хай буде для привернення уваги).
