7 травня у всеукраїнському прокаті зʼявиться фільм «Втомлені» Юрія Дуная — історія про боротьбу з невидимими ранами, відновлення та силу взаємопідтримки. Люба та Андрій — ветерани, які намагаються подолати травми війни та знайти підтримку одне в одному. Почуття дають їм надію, але байдужість оточення та власні страхи стають серйозним випробуванням для їхнього зв’язку. Стрічку створено «Іллєнко Фільм Продакшенс» за підтримки Держкіно України.
Режисер: Юрій Дунай
Сценаристка: Соломія Томащук
Оператор-постановник: Володимир Іванов
Художник-постановник: Іван Левченко
Композитор: Олександр Ярмола
Продюсер: Пилип Іллєнко
Авторка сценарію: Соломія Томащук
Оператор-постановник: Володимир Іванов
Художник-постановник: Іван Левченко
У ролях: Валерія Ходос, Дмитро Сова, Ірма Вітовська, Олег Симороз, Дарія Творонович, Олена Узлюк, Олександр Мавріц, Олександр Соколов, Дарина Легейда, Сергій Лузановський, Маргарита Гура, Пилип Іллєнко та інші.
Виробник: ТОВ «Іллєнко Фільм Продакшенс»
Логлайн: На війні найстрашніше — не загинути. Найстрашніше — зустріти того, кого боїшся втратити.
Синопсис: Люба та Андрій — ветерани, які намагаються подолати травми війни та знайти підтримку одне в одному. Почуття дають їм надію, та байдужість оточення й власні страхи стають серйозним випробуванням для стосунків. Але навіть після болю є шанс на новий початок і внутрішнє зцілення. Це історія про боротьбу з невидимими ранами, відновлення та силу любові.
До роботи над фільмом долучилися військовослужбовці та ветерани, які стали частиною команди та акторського складу.
Фільм є володарем Гран-прі Київського міжнародного кінофестивалю «Молодість» 2025 року.
Режисер Юрій Дунай за фільм «Втомлені» отримав спеціальну відзнаку Премії НСКУ імені Сергія Параджанова у 2026 році — «За експеримент та пошук особистої інтонації». 
Про режисера
Юрій Дунай народився у 1979 році в Рівному, Україна. Він отримав вищу освіту за спеціальністю інженер оптичних приладів в Національному технічному університеті України (Київський політехнічний інститут), а згодом — опанував операторську майстерність у Національній кіношколі в Лодзі (Польща). Пізніше спеціалізувався на документальній режисурі в Київському національному університеті театру, кіно і телебачення. У 2023 році він взяв участь у програмі професійного розвитку FilmBridge Ukraine, організованій Вайда-школою у Варшаві. Юрій також є учасником Berlinale Talents (2014).
Хоча «Втомлені» — його режисерський дебют, Юрій Дунай є одним із найбільш досвідчених українських операторів-постановників. Він співпрацював з відомими українськими режисерами, зокрема Валентином Васяновичем, Тарасом Томенком, Марисею Нікітюк, польським режисером Мачеком Хамелою, а також багатьма іншими.
Вибрані роботи Юрія Дуная як оператора-постановника включають:
«In the Rearview» / «Звідки куди» (2023, реж. Мачек Хамела) — шортліст «Оскара», фестивалі в Каннах, Торонто, Шеффілді, Одесі тощо.
«Черкаси» (2019, реж. Тимур Ященко).
«Між нами» (2021, реж. Соломія Томащук).
«Кривавий вересень» (2021, реж. Георгій Фомін).
«Креденс» (2013) та «Звичайна справа» (2012, реж. Валентин Васянович).
«В деревах» (2014, реж. Марися Нікітюк).
та багато інших, у тому числі операторські роботи у документальному альманасі Вавілон’13: «Сором», «Сі-бемоль», «Маски зкинуто», «Мобілізовані», «Щастя» (колективний приз за внесок в українське кіно на МКФ «Молодість» у 2014 році).
Юрій Дунай був оператором-постановником документального фільму «Сентиментальна подорож до планети Параджанова» (реж. Тарас Томенко, 2024 р.) виробництва ТОВ «Іллєнко Фільм Продакшенс» на замовлення «Суспільного».
Юрій Дунай був активним учасником руху Babylon’13 — громадського об’єднання кінематографістів, яке виникло як форма мистецького протесту та солідарності під час Революції Гідності та на початку війни в Україні. У 2014 році він, разом з іншими учасниками Babylon’13, став лауреатом Спеціальної премії за внесок у розвиток українського кіно від Міжнародного кінофестивалю «Молодість».
У червні 2025 року Юрій Дунай доєднався до лав Збройних Сил України. 
Про роботу над фільмом
Юрій Дунай:
Ця історія зачепила мене насамперед своєю емоційною правдою. У центрі сюжету — не сама війна, а її наслідки для людини: травма, сором за власне тіло та спроба навчитися жити після пережитого. Люба не пам’ятає моменту свого поранення, і ця втрата пам’яті стає символом психологічного захисту. Водночас це створює внутрішню напругу історії, адже зрозуміло, що справжня причина її болю прихована глибше і рано чи пізно має повернутися.
Дмитро Сова:
Головний меседж цього фільму — що ми стоїмо перед великою проблемою, на яку зараз ніхто не звертає увагу. Війна так чи інакше закінчиться або перейде в якусь іншу фазу, і люди, які захищали, повернуться або будуть намагатися повертатися до соціального, нормального життя. І ми маємо бути готові допомагати їм.
Валерія Ходос:
Я хочу запросити глядача відкритися цій історії — історії кохання в наших реаліях. Серце, відкрите до травми іншої людини, особливо ветерана, — це основа здорового суспільства. Суспільства, яке бачить, цінує і бережно ставиться до тих, хто пережив найстрашніше. Без цього ми не зможемо створити для них гідні умови життя. Тому просто побудьте з нами ці півтори години. І, можливо, винесіть із собою більше чутливості до людей поруч. Бо хтось із них може проживати свою війну наодинці.
