Це неправда, що дитині потрібна мама, яка повністю в ній розчиняється

Це неправда, що дитині потрібна мама, яка повністю в ній розчиняється, як цукор у гарячому чаї, 24 години на добу, 7 днів на тиждень…
Таку маму дитина дуже швидко перестає цінувати. І мало що може від неї перейняти, окрім звички до хворобливого самопожертвування…
Дитині потрібна НАПОВНЕНА мама.
– Мама, яку не виїв побут до дна.
– Яку не зламав одноманітний день бабака.
– Яку не спустошила відсутність турботи, підтримки, взаємного розуміння.
-Яку не знесилила повна відмова від себе самої.
– Яка не застрягла у єдиній соціальній ролі — «мами» й більше нікого…
Дитині насправді потрібна така мама, яка своїм прикладом вчить поважати особистий простір, право на самостійне життя, вміння ставити межі.
Йому потрібна мама, яка живе не лише для дитини та сім’ї, а ще й для себе самої. Як особистість.
Мама, яку не перетворили на мовчазну служницю з ложкою і каструлею в руках. Яку не обесцінили тим, що кожен її день — це пральна машинка і борщ. Якій залишили в житті щось більше, ніж прибирання і список покупок.
Я переконалася: мама, яка щодня може поговорити з дитиною 20–30 хвилин — по-справжньому, про важливе, про складне, з підтримкою, з любов’ю і з глибиною — дає в сто разів більше, ніж мама, яка «крутиться» навколо дитини зранку до ночі, постійно повчає, порівнює, бурчить і все зводить до оцінок, обідів і прибирання.
Хоча на перший погляд здається: перша — ніби не має часу на дитину, а друга — повністю у відданості. Але це ілюзія.
– Материнство — це не борг перед суспільством.
– Не страх не встигнути через «біологічний годинник».
– Не спосіб виглядати гідною в очах інших жінок.
– Не змагання, не біологічна функція.
Це глибока внутрішня потреба, в основі якої не лише «Хочу дитину», але й «Можу її виховати».
– Що я можу дати цій людині?
– Чого навчити?
– Який досвід передати?
– Як показати дорогу до щастя?
– Чим надихнути?
Чи зможу я прийняти дитину повністю, якщо не навчилось приймати себе?
Якщо думаю, що головне — дати їй усе, чого не було в мене, але не бачу її унікальності, не допомагаю їй стати СОБОЮ?
Мама-цукор — дуже почесна роль у нашому лицемірному світі. Нас навчають жертвувати собою, розчинятись без залишку, забуваючи про те, що можна бути солодкою для всіх, але повністю невидимою для себе.
Але ще раз: ДІТЯМ НЕ ПОТРІБНЕ НАШЕ РОЗЧИНЕННЯ В НИХ.
ЇМ ПОТРІБНІ МИ — ЩАСЛИВІ У ВЛАСНОМУ ЖИТТІ.
Бо як інакше ми можемо довести їм, що привели їх не в безнадійний світ?