… І так може бути з кожним українцем доки не збудуємо своєї української держави і не дозволимо нікому ганьбити нас, нашу історію. Що найбільш обурливо, що нащадки нацистів і досі не визнали Голодомор і за кожної нагоди знущаються з українців. Але на все прийде час розплати. Вічная пам’ять тобі Іване!
Заява підсудного Івана Дем’янюка, виголошена від імені підсудного його адвокатом др. Ульріхом Бушем під час судового процесу в Мюнхені, 13-го квітня 2010 р.
Іван Дем’янюк
Я особисто вдячний тим особам, котрі допомагають мені в моєму безнадійно хворому стані: чи то у тюрмі, чи тут у судовій залі. Тому я особливо дякую медичним працівникам, котрі опікувалися мною, полегшуючи мої болі, та котрі допомагають мені витримати цей судовий процес, який для мене є тортурами. З цього приводу я зазначаю наступне:
1. Німеччина винна в тому, що через руйнівну війну проти Радянського Союзу я втратив свою домівку та свою батьківщину.
2. Німеччина винна в тому, що зробила мене військовополоненим.
3. Німеччина винна в тому, що створила табори для військовополонених, де я й мільйони інших червоноармійців було засуджено на голодну смерть, яку я оминув тільки з волі Всевишнього.
4. Німеччина винна в тому, що змусила мене стати рабом в таборі для військовополонених.
5. Німеччина винна в тому, що в тій безжалісній війні 11 мільйонів моїх земляків українців було вбито німцями, а мільйони інших українців, включно з моєю любою дружиною Лідою, було вивезено в німецьке рабство.
6. Німеччина винна в тому, що тисячі моїх співвітчизників було примусово перетворено в помічників німців, тобто змушено під карою смерті до участи в жахливій програмі геноциду проти євреїв, циган, українців, поляків і росіян, а сотні тих, котрі відмовились від цього злочину, було знищено німцями. Попри це, ще сотні тисяч було депортовано назад в Україну: на розстріл Сталіном або заслано на муки у сибірські ГУЛАГи, в яких виконували каторжну працю.
7. Німеччина винна в тому, що змусила мене до злиденного життя в післявоєнних таборах для переміщених осіб.
8. Німеччина винна в тому, що після 30-річного переслідування на рівні права в Ізраїлі, США та Польщі, а також після 10 років ув’язнення в Ізраїлі (з них – 5 років у камері смерти), мене в останні роки мого життя, після 90-тки, депортовано в Німеччину.
9. Німеччина винна в тому, що в кінці мого життя через нехтування законами мене, украй немічного, несправедливо обвинувачують у співучасти у вбивстві. А це – всупереч загально прийнятому міжнародному праву (існує 65 років), всупереч європейській хартії людських прав.
10. Німеччина винна в тому, що я, невинна особа, вже 9 місяців мучуся в ізоляторі штадельгаймської тюрми.
11. Німеччина винна в тому, що я навіки втратив мою прибрану батьківщину США.
12. Німеччина винна в тому, що я втратив сенс у житті, сім’ю, щастя і будь-яку надію на майбутнє.
Від 12-го травня 2009-го року я в Німеччині почуваюся кожну хвилину, кожну годину, кожен день, кожен тиждень і кожен місяць як військовополонений. Це пережиття є продовженням жахливих спогадів про німців, продовженням того невисказаного зла, яке вони заподіяли мені. Я знову став їхньою невинною жертвою. Величезним злом вважаю те, що цим процесом Німеччина намагається перетворити мене, військовополоненого, у воєнного злочинця. Вважаю, що це -нестерпна наруга Німеччини наді мною. Усе це робиться для того для того, щоб приховати скоєні німцями злочини та їх затаїти. І всупереч правді твердити, що ми, українці, та інші народи-сусіди були справжні злочинці.
Вважаю, що процес, який провадять виключно проти мене, псевдочужинця із Травників, та який замовчує про чисельних есесівців і німецьких «травніків», суперечить усім принципам справедливости. Ще в Ізраїлі я вже якось оборонявся проти звинувачень мюнхенського прокурора. Там пробували пов’язати мене з нацистськими злочинами в Собіборі. Верховний Суд Ізраїля по-особливому визнав, що ці звинувачення не доказано. А в самому вироці зазначено: я 7 ½ років відбув під арештом, з них – 5 років провів у смертній камері.
Цілком несумісною зі справедливістю й гуманністю є той факт, що більше 35 років я, вічно переслідувана жертва, змушений оборонятися перед Відділом Спеціяльних Досліджень США (ВСД), перед тими, хто стоїть за ним, передовсім Світовий Конгрес Євреїв і Центр Візенталя (ці організації живуть за рахунок Голокосту). Тепер, коли навколо мене безсилого, перед закінченням мого життя, відбувається чи не сорокове слухання цієї справи, я втратив силу боротись далі. Я безсильний у цій війні, яку розпочало ВСД, а нині продовжує Німеччина.
Моя улюблена дружина, Ліда, моя супруга з понад 50 років, також страждала в Німеччині. Це власне німці відібрали в неї юність, насильно транспортували на довгі роки рабської праці в Німеччину, серед жорстоких та нелюдських обставин.
Страждання, які ми пережили під час страхітливої німецької війни, спрямованої проти слов’ян, не можна описати словами. Однак те, що Німеччина знову вибрала мене й мою родину своїми жертвами, для мене залишається незбагненним.