Я переглянув фільм “Волинь” на звичайному сеансі в одному з кінотеатрів у центрі Варшави. Зал був повний, купити квиток безпосередньо перед переглядом було не можливо. Майже вся аудиторія — молоді люди. Дівчата й хлопці. Протягом фільму із залу ніхто не вийшов, хоча деякі під час найжорстокіших моментів закривали обличчя руками чи відверталися від екрану. Виходили приголомшені побаченим. Я розумію чим керувалися творці фільму, проте мені дуже цікаво, чому 20-річний польський хлопець у суботній вечір запрошує свою дівчину на жорстокий фільм про події, які відбулися більш ніж за 50 років до їх народження?

14729129_1277357545647930_1428113067030101362_nФільм є передусім не твором кіномистецтва, а декларацією позиції творців фільму щодо минулого і майбутнього стосунків польського й українського і народів.

Автори навіть не намагаються розповісти якусь історію, їх задача продемонструвати архетипи — українські та польські селяни, німецькі та радянські військові, єврейські шинкарі та вчителі, католицькі та православні священики тощо. Автори не шкодують для цього ані фантазії, ані художніх засобів. На допомогу режисеру приходить відверта натуралістична жорстокість та акторський ансамбль, значну частину якого становлять актори, що говорять українською мовою без жодного акценту. Впізнав я лише одного з них, обличчя й прізвища інших мені ні про що не говорять, окрім того, що таки знайшлися українські артисти, для яких немає значення зміст фільму, в якому вони знімаються.

Формування архетипів досягається в основному за рахунок порівнянь та гіпербол. Як окремі бонуси — історична неправда та зловживання натуралістичним насильством. У фільмі злочини гітлерівців та совітів виглядають значно менш варварськими порівняно з методами, якими українські селяни вбивають поляків — якщо німці лише вішають та розстрілюють, то українці здирають з людей шкіру живцем, відрізують голови, палять дітей, зав’язавши їх у снопи жита, виколюють очі, патрають жінкам животи тощо. І якщо у німців та росіян це роблять покидьки з СС та НКВС, то українці — прості селяни, які ще недавно разом зі своїми невинними жертвами бавилися на весіллі.

Характерним моментом є сцена, в якій один з персонажів-поляків потрапляє у засідку радянських-партизанів. Командир загону звертається до нього зі словами: “Не бойся, мы не украинцы. Дай нам еду и самогон и можешь идти.”

Найбільш показовим є драматургічний хід, якім пояснюється мотивація українців, що вчиняють терор проти польського населення. На початку фільму п’яні українські селяни в розмові між собою скаржаться на утиски з боку польської влади і висловлюють свою “підтримку Гітлеру та Бандері”. Все. Жодної ілюстрації, крім епізоду видання польської дівчини заміж за старого заможного поляка замість молодого, але бідного українського хлопця. Цей хлопець є одним з небагатьох більш-менш позитивних персонажів-українців у всьому фільмі.

Значну частину фільму присвячено створенню цілком однозначного образу українських націоналістів. Тут все просто — Бандера вже в першій сцені ставиться на одну ланку з Гітлером, всі звірства вчиняються під вигуки гасел “Слава Україні! Героям Слава!”, “За вільну Україну”, “Слава нації!” тощо. Для підсилення драматичного ефекту у фільмі постійно цитується Декалог українського націоналіста. Більшість точок Декалогу скандують бійці УПА, зображені у лихих відблисках вогню на жорстоких обличчях з фанатично витріщеними очима.

Кульмінацією фільму є сцена порятунку головної героїні, яка потрібна для достовірності розповіді — залишається живий свідок, що може оповісти правду. Так от спасіння приходить від загону німців, які в момент апогею кривавої різанини виступають силою, що приносить порядок.

Цей фільм є художнім твором, а не підручником з історії – стверджує режисер в одному зі своїх інтерв’ю. Але художні фільми значно сильніше впливають на суспільну думку, аніж будь-які підручники. Фільм містить чимало асоціативних ланцюжків з нашим сьогоденням, в першу чергу, через використання українцями у стрічці гасел і символів, які сьогодні вже міцніше прив’язані до подій сучасного, ніж минулого. Гімн “Ще не вмерла Україна”, синьо-жовтий прапор, гасла “Слава Україні!Героям Слава!”, “За вільну Україну!” тощо — сьогодні це символи української Незалежності, героїв Небесної сотні, бійців, які ведуть війну з окупантами на сході України.

Кому це вигідно сьогодні? До чого приведе перегляд цієї стрічки широкою аудиторією в Польщі? А в Росії? А в Україні? Це риторичні питання.

В свій час шлях до справжнього порозуміння між сусідніми народами окреслив папа Іван Павло ІІ, який запропонував формулу “Пробачаємо і просимо пробачення!”. На жаль фільм “Волинь” може ініціювати лише діалог зовсім протилежного змісту.

Philip Illienko

1 comment

  1. Ганна Нововолинськ

    Не можна цей фільм забороняти для перегляду на Україні. Ми маємо знати як нас пропагують і сприймають. Щоб не бути наївними як на майдані, в Волновасі Іловайську. Нас висвітлюють такими, а ми посміхаємось і вмираємо, не розуміючи цинізму і жорстокості за що.

Напишіть відгук