Цивільні аеропорти України. Авіація. Пацієнт скоріше живий чи навпаки? Для розуміння пропонуємо зануритись в досить недалеке минуле. На дворі 2012 рік. Свято футбольного ЄВРО-2012, будівництво доріг, готелів, стадіонів та багато іншого. У тому числі будівництво та реконструкція окремих українських аеропортів. Потрібно воно було чи ні – питання дискусійне. Залишимо його, поки що.

В процесі виконання Програми ЄВРО-2012 з’ясувався невеличкий, але досить важливий момент – право власності. Здавалося б, ну що тут незрозумілого, адже аеропорти державні, будує держава, гроші теж державні – все просто і ясно. Але, як кажуть, є нюанс.

Замовником Програми ЄВРО-2012, головним виконавцем та розпорядником бюджетних коштів було визначено спеціальний уповноважений орган центральної виконавчої влади – Національне агентство з питань підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, простіше – Укрєвроінфрапроект.

Аеропортів, які є саме державними підприємствами, в країні всього двоє: це Бориспіль – головні повітряні ворота України та аеропорт Львів. Всі інші мають організаційно-правову форму «комунальне підприємство».

Безпосередню реалізацію Програми ЄВРО-2012 здійснювали здебільшого державні підприємства-замовники будівництва, що входили до сфери управління Укрєвроінфрапроекту. І саме тут і є той самий нюанс: новозбудовані об’єкти потрібно було передати з державної власності до комунальної. Але ж діюче законодавство визначає виключний та досить невеликий перелік об’єктів, які можуть бути передані із державної власності до комунальної безкоштовно. Аеропорти, зокрема, до них не належить. Грошей, звісно, в місцевих бюджетах на придбання досить дорогої «іграшки» немає і навряд чи колись вони з’являться. Таким чином, виникла колізія: аеропорт фактично є, але юридично вже не зовсім.

Оскільки експлуатантом є комунальне підприємство, то усі сертифікати, дозволи та ін. оформлені саме на нього. Але ж фактично аеропорт не зовсім вже той самий. А от новий, тільки збудований, до моменту передачі обліковується на балансі, по суті, будівельників. Але ж – кесарю кесареве… Будівельник має будувати, експлуатувати мають спеціалісти іншого профілю. Саме тоді й виникла ідея – зібрати всі аеропорти країни до одного підприємства саме державної форми власності. Тим більше, що законодавство дозволяє з комунальної власності до державної передавати безкоштовно будь-яке майно. Навіть був проект назви цього гіганта – державне підприємство «Аеропорти України».

Було розроблено Концепцію Державної цільової програми розвитку аеропортів до 2023 року, яку було затверджено наприкінці жовтня 2013 року. Подальшому розвитку цієї ідеї завадили всім відомі події осені 2013 – зими 2014. І лише в кінці лютого 2016 року Урядом було затверджено безпосередньо Державну цільову програму розвитку аеропортів до 2023 року. Це стало довгоочікуваним результатом майже річної титанічної праці та зусиль простих людей, рядових виконавців, які розуміють, що потрібні зміни, потрібно йти вперед. Ці люди самотужки зібрали колосальний обсяг інформації від аеропортів та місцевої влади, проаналізували та консолідували в єдине ціле. Але головне – відстояли та захистили цілі та ідеї Програми перед потужним бюрократичним апаратом.

Прийняття Програми дозволило команді «реформаторів» розгорнути потужну піар-кампанію з цього приводу, а от місцеві органи влади майже самоусунулись від усіх проблемних питань, пов’язаних із функціонуванням регіональних аеропортів. Єдине, що робить зараз місцева влада, це бомбардує Мінінфраструктури листами з проханням якомога скоріше виділити кошти з держбюджету.

При цьому нікого не хвилює, що немає створеного підприємства, яке має об’єднати аеропорти, які, до речі, ще є саме комунальною власністю. І саме місцеві органи влади несуть повну відповідальність за ефективне управління цим майном. Але ж простіш за все попросити грошей, аніж щось зробити. Причому гроші всі вимагають «тут і зараз». Хоча в даному випадку доречнішою є формула взаєморозрахунків, винайдена класиками: зранку – гроші, ввечері – стільці. І ніяк інакше. Бо нинішній стан багатьох регіональних аеропортів краще будь-яких слів свідчить про спроможність «ефективно керувати та розвивати».

Не пасе задніх і центральна влада. З кінця 2012 року на рахунку підприємства, підпорядкованого Укрєвроіфрапроекту, залишається майже 4 млрд.грн. коштів, залучених на реалізацію Програми ЄВРО-2012. Нажаль, вони є лише на папері. Можна мати чудові ідеї, прекрасні проекти, цілеспрямований та висококваліфікований персонал… Але все має свою ціну. Яку чергові «реформатори» з Мінфіну платити зовсім не бажають. Їхню точку зору можливо було б зрозуміти у разі якихось «захмарних» потреб та забаганок. Але ж ніхто не вимагає зайвого, лише виділить ті кошти, що вже є. Як не прикро, але при збереженні існуючого status quo нічого позитивного для регіональних аеропортів спрогнозувати неможна. Ця влада вже дореформувалась настільки, що падіння платоспроможності населення вже навіть страшно підраховувати. І це ще не кінець. А про які польоти може йти мова, коли людям нічим сплатити за житло, ліки та їжу?

Ось і виходить: на камеру та у фейсбуці – реформатори та патріоти, а на ділі – створити лише видимість реформ, задекларувати якомога більше гучних гасел… Головне – побільше слова «реформи». Це ж не про халву казати, від чого солодше у роті не стане. Реформи – вони на перспективу. Якщо вони дійсно – РЕФОРМИ.

Сергій Розумний, голова ГО «Громадська ініціатива розумних рішень».

Напишіть відгук