19 листопада 2010 року напередодні відзначення Міжнародного дня захисту прав дитини до Верховної Ради України народним депутатом Володимиром Малишевим були внесені два законопроекти – №7390 «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення (щодо охорони дитини)» та №7391 «Про внесення змін і доповнень до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України (щодо захисту дитини від торгівлі людьми та експлуатації)». Обидва вони розроблені робочою групою експертів з питань вдосконалення законодавства у галузі захисту прав дитини, яка створена при Міжнародному жіночому правозахисному центрі «Ла Страда-Україна».
До депутатського розгляду цих законопроектів справа поки що не дійшла, але галасу навколо них зчинилося вже чимало. І не лише в парламентських стінах, а й серед широкої громадськості.
Про важливість і особливості законопроектів, істинні наміри їх розробників розповідають президент Міжнародного жіночого правозахисного центру «Ла Страда-Україна», доктор юридичних наук Катерина ЛЕВЧЕНКО та директор юридичного департаменту цієї громадської організації Маріана ЄВСЮКОВА.
– Схоже на те, що від своїх ініціатив ви маєте лише головний біль. Деякі ЗМІ і не лише вони – експерти в тому числі поспішили заявити про те, що, буцім то, у своїх законопроектах ви просуваєте ідею легалізації дитячої проституції. То ж якими в дійсності були ваші прагнення?
К. Левченко: Ви праві, наші пропозиції були неоднозначно сприйняті навіть фахівцями. І це незважаючи на те, що вони постійно перебувають в темі. Що вже тоді говорити про решту людей! Тому ми змушені давати пояснення, чого в дійсності прагнули і навіщо експертна робоча група, яка створена при центрі «Ла Страда-Україна», внесла саме ті законодавчі пропозиції.
Але повернемося до початку цієї непростої історії. У 2009 році представництво Дитячого фонду ООН в Україні ЮНІСЕФ вирішило проаналізувати українське законодавства на предмет його відповідності Факультативному Протоколу до Конвенції ООН про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії. Намір ЮНІСЕФ був цілком логічним. Як підрозділ ООН, який опікується правами дітей, він допомагає державам в адаптації національного законодавства до норм міжнародного права. В тому числі – й до Факультативного Протоколу.
ЮНІСЕФ уклав договір з центром «Ла Страда-Україна» на проведення такого аналізу. Відповідно, ми створили робочу групу. Робота здійснювалася дуже фахово. Вона проводилася спільно з експертами Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, Інституту законодавства Верховної Ради України, фахівцями Академії прокуратури України, Харківського національного університету внутрішніх справ.
Коли ми проводили цей аналіз, то виявили, що вітчизняне законодавство багато в чому відповідає положенням Факультативного Протоколу, а багато в чому – не відповідає. І наше завдання полягало в тому, щоб ті рекомендації, які містяться в нашому дослідженні (а їх дуже багато, вони чітко сформульовані) обов’язково знайшли своє відображення в національному законодавстві. Експертна група працювала за двома напрямками: розвиток і вдосконалення адміністративного законодавства та розвиток і вдосконалення кримінального законодавства.
М. Євсюкова: Ці дві теми викликали найбільшу кількість запитань. Вони тісно пов’язані між собою.
Так, наприклад, відповідно до Конвенції ООН про права дитини і Факультативного Протоколу, діти не можуть бути об’єктами покарання за дитячу проституцію. У нашому ж Кодексі про адміністративні правопорушення існує 181-1 стаття, яка визначає правопорушенням заняття проституцією. Відповідно до статті 12 КУпАП, адміністративна відповідальність настає з 16 років. Отже, діти віком від 16 до 18 років стають об’єктом адміністративного переслідування за заняття проституцією. Покарання передбачене, перш за все, у вигляді попереджень та штрафів.
Для того, щоб привести національне законодавство у відповідність з положенням Конвенції ООН про права дитини та Факультативного Протоколу, потрібно було скасувати відповідальність дітей за заняття проституцією. Що ми, зрештою, і зробили.
– І це стало підставою для таких серйозних звинувачень на вашу адресу?
К. Левченко: Саме так. Причому дісталося не лише нам, а й народному депутату Володимиру Малишеву. Але, як бачите, ми були звинувачені абсолютно безпідставно. Особливо якщо взяти до уваги діяльність організації «Ла-Страда Україна»: вона завжди стає на захист прав дітей, все робить для того, аби вони не були втягнуті в заняття проституцією. Все це виглядає сумно, але ми не будемо з цим миритися.
Справа в тому, що в Раді Європи, в Організації Об’єднаних Націй заняття дитиною проституцією розглядається не інакше, як її втягнення в цю саму проституцію. Тому що вважається, що дитина не може робити самостійний і свідомий вибір. Інакше кажучи, якщо вона щось робить у цьому напрямку, то робить це під впливом обставин або оточуючих її дорослих людей.
І завдання держав полягає в тому, щоб ліквідувати соціально-економічні передумови для дитячої проституції. Як казала наша добра колежанка, експерт Ради Європи Моніка Платек, немає дітей, які займаються проституцією, є діти, які втягуються в заняття проституцією.
М. Євсюкова: Повернемося до статті 181-1. У відповідності до неї, заняття проституцією тягне за собою попередження або накладання штрафу від 5 до 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Ті ж самі дії, вчинені повторно протягом року, передбачають накладання штрафу від 8 до 15 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Водночас статтею 24-1 Кодексу визначено, що до неповнолітніх у віці від 16 до 18 років за вчинення адміністративних правопорушень застосовуються заходи впливу, серед яких зобов’язання публічно вибачитися, попередження, догана або передача під нагляд батькам чи особам, які їх замінюють.
З дітьми, які втягнуті в заняття проституцією, сьогодні, на жаль, ніхто не працює. Виняток становить хіба що міліція. Але що вона робить? Забирає з місць, де діти надають сексуальні послуги. Найчастіше це – дороги. І… виносить їм попередження або в передає під нагляд батькам чи педагогічному колективу. Це – в кращому випадку. Ось і вся «виховна» робота.
А головне завдання держави полягає в іншому. Вона покликана реабілітувати цих дітей, створити для них нормальні умови життя, все зробити для того, аби вони продовжили навчання. Бо багато хто з них має лише початкову освіту.
Так, переважно це непрості діти, бо здебільшого походять з асоціальних сімей або з інтернатів, вживають наркотичні речовини, алкоголь. Так, іноді з ними важко спілкуватися, але це потрібно робити. З ними треба працювати. А суспільство ставиться до них як до правопорушників…
К. Левченко: Тож скасування адміністративної відповідальності з дітей, які втягнуті в проституцію, є кроком до того, щоб держава нарешті серйозно зайнялася ними. Щоб активно взялася за створення спеціальних соціально-реабілітаційних центрів, за впровадження спеціальних корекційних програм. Бо деяким дітям вже потрібна не просто реабілітація, а корекція поведінки.
Це складна робота, але ми вже маємо відповідний досвід. Чотири роки тому запроваджувалися зміни до Закону «Про попередження насильства в сім’ї». І тоді я, будучи народним депутатом, запропонувала запровадити корекційні програми роботи з кривдниками. Пам’ятаю, тоді всі казали, що це нереально здійснити. Мовляв, як з ними працювати? Але сьогодні маю сказати – ця ідея хоч і поступово, але втілюється в життя. І знаєте – наші опоненти прищухли, бо бачать конкретні результати.
– З першою вашою законодавчою ініціативою ми розібралися. Принаймні, ваша позиція і ваші наміри стали зрозумілими. Пропоную перейти до другого законопроекту – у чому полягає його особливість і важливість?
К. Левченко: Серед іншого, йдеться про зміни, які ми вносимо до 303-ї статті Кримінального кодексу України. Бо що ми маємо на сьогодні? І це, до слова, стосується не лише України. Завжди карається особа, яка займається проституцією або втягнута в заняття проституцією, якщо ми говоримо про дітей. Так вже склалося у громадській свідомості, так передбачено чинним законодавством. Також карається посередник або сутенер, але ніколи не карався і дотепер залишається в тіні третій суб’єкт, заради якого, зрештою, вся ця діяльність і здійснюється, – клієнт.
Впродовж кількох десятиліть навколо цього питання точаться гострі дискусії. Деякі країни вже наважилися на конкретні кроки. Наприклад, Швеція у 1996 році запровадила закон, яким декриміналізувала осіб, які займаються проституцією і які продають сексуальні послуги, і, навпаки, криміналізувала клієнтів.
До цього можна ставитися по-різному. Але в чому міжнародне співтовариство сходиться, так це в необхідності криміналізувати клієнтів, які купують сексуальні послуги від дітей. Тобто, від осіб, які не досягли 18 років. І цю новацію ми паралельно запровадили законопроектом №7391.
Що виходить? Ми знімаємо адміністративну відповідальність з дитини і пересуваємо її на клієнта, який купує послуги, але вже не у вигляді адміністративної відповідальності, а у вигляді кримінальної відповідальності. Залишаючи при цьому відповідальність усіх посередників без змін. Таким чином, говорити про те, що ми легалізуємо дитячу проституцію, абсолютно нефахово.
М. Євсюкова: Наші опоненти висловлюють доволі дивні зауваження. Вони не містяться в документах, але озвучуються під час неформальних розмов. Нам кажуть – так що ж тепер, клієнти мають попередньо заглядати до паспортів тих, хто надає їм сексуальні послуги? А ми їм відповідаємо – може, краще взагалі до борделів не ходити?
– Слушне зауваження. І все ж, чим опоненти аргументують своє неприйняття цієї вашої законодавчої ініціативи? Навряд чи можна вважати серйозним доводом необхідність, яка виникає у клієнтів, зазирати до паспортів своїх сексуальних партнерів.
К. Левченко: Експертне управління Верховної Ради України дало свої висновки. Якщо вірити їм, то наші законопроекти – нісенітниця. Мовляв, чинне законодавство вже передбачає відповідальність клієнтів за купівлю секс-послуг від дитини. Хоча насправді це не так.
Ці експерти спираються на статті 155 та 156 Кримінального кодексу України. В них чітко зазначено – «стосунки з особами, які не досягли статевої зрілості» та «розбещення неповнолітніх». Але статева зрілість – це оціночне поняття. Робиться відповідна судово-медична експертиза щодо того, чи досягла особа такої зрілості, чи ні. І якщо проаналізувати судову практику і матеріали органів внутрішніх справ, то можна дійти висновку – сьогодні статева зрілість, зазвичай, досягається у віці від 13 до 15 років. Іноді це стається навіть раніше.
Якщо ми говоримо про розбещення неповнолітніх, то там чітко встановлена межа – 16 років. Таким чином, діти у віці від 16 до 18 років перебувають у полі, незахищеному законом. І коли клієнти купують у них сексуальні послуги, то вони ніякої відповідальності перед законом за це не несуть.
Підтвердженням тому слугує офіційна статистика Міністерства внутрішніх справ. Якщо поглянути на неї, то складеться враження, що в нашій країні відсутня проблема дитячої проституції. Але ж це не так! Я це до того веду, що ті статті, на які посилаються експерти з Верховної Ради України, залишаються непрацюючими в аспекті дитячої проституції.
Відповідні висновки надійшли і від Національної експертної комісії із захисту суспільної моралі. Вони теж впевнені у тому, що ми маємо намір легалізувати проституцію.
М. Євсюкова: Повторюсь, але це принципово важливо – ми хочемо змістити відповідальність на клієнтів. В дійсності багато з тих, хто захищає клієнтів, не думає про дітей.
Маю сказати, що в Україні до дітей віком від 16 до 18 років дуже часто ставляться як до дорослих. А це – неправильно. Наприклад, дівчата можуть виходити заміж вже у сімнадцятирічному віці. Комітет ООН з прав дитини з цього приводу зробив Україні зауваження. Йдеться про невідповідність шлюбного віку, який має наступати з 18 років, Конвенції ООН про права дитини.
– Ми вже знаємо ваших опонентів. Залишилося дізнатися – хто ваші союзники?
К. Левченко: Наші союзники – ЮНІСЕФ і велика кількість науковців. Це ті, хто допомагав нам дослідити вітчизняне законодавство, рецензував його, це партнерські громадські організації.
Чи збільшиться число наших прихильників – про це ми дізнаємося вже найближчим часом. Бо маємо на меті провести кілька заходів і обговорити на них порушені питання. Зараз для нас головне – сколихнути громадську і фахову думку. Адже піднімаємо нерядове питання: воно стосується наших дітей.
Ми дуже занепокоєні ситуацією, яка може виникнути під час проведення Євро-2012. Бо подібні масштабні заходи завжди характеризуються неабияким сплеском сексуального бізнесу. І будьте впевнені – серед тих, хто у цей час продаватиме свої сексуальні послуги, будуть особи віком до 18 років.
Ми хочемо, щоб при в’їзді в Україну, скажімо, в тому ж Бориспільському міжнародному аеропорту закордонним футбольним фанатам пропонували не карти з позначеними місцями, де можна «розслабитися», а інформацію про те, що купівля сексуальних послуг від неповнолітніх є злочином, який карається ув’язненням на певний термін. Але перед тим така норма має бути закріплена в чинному законодавстві.
– Якими будуть ваші дії за умови, якщо ваша законопроекти не одержать належної депутатської підтримки?
К. Левченко: Технічно законопроекти можуть бути відкликані, але ніщо не забороняє вносити їх зі змінами на наступній сесії. Або можна подавати законопроекти на заміну. Отже, вибір залишається за суб’єктами законодавчої ініціативи, з якими ми будемо працювати і в подальшому.
Окремо хочу сказати про значну роль Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, у віданні якого перебувають наші законопроекти. Він ретельно опрацьовує їх, зауваження, які до них надходять, виявляє неабияке бажання розібратися по суті справи.
Схвально поставився до наших законопроектів Комітет ООН з прав дитини. Про це йдеться в зауваженнях Комітету, які він надіслав нашому уряду в січні цього року. Така солідна міжнародна підтримка дуже багато важить для нас.
Є й інший вагомий чинник, який грає на нашу користь. Україна готується до ратифікації Конвенції Ради Європи, яка називається «Про захист дітей від сексуальної експлуатації та зловживань сексуального характеру». Тож хочуть цього наші опоненти чи не хочуть, але їм таки доведеться у подальшому робити ті зміни в національному законодавстві, які ми пропонуємо вже сьогодні.
Роман НЕЧИПОРУК,
Національний прес-клуб «Українська перспектива»