У суботу, 26 березня в Тернопільському обласному драмтеатрі відбулась прем’єра драми «Глитай, або ж павук». Режисер вистави В’ячеслав Жила зробив, напевне, одну з кращих постановок за останні кілька років. Здавалось би, українська класика, яку вже грали десятки театрів не один десяток років: що нового можна побачити? Проте, тернопільського глядача очікує приємний сюрприз: наш «павук» настільки сучасний та живий, що вистава, без сумніву, стане хітом сезону. Можливо, навіть в Україні. Адже мають «франківці» та «заньківчани» свої вистави-візитівки. Тому цілком реально, що тернопільська Мельпомена здобуде сучасне визнання завдяки таланту батька українського театру – Марка Кропивницького.
Без перебільшень, таку роботу не те, що не соромно показати світу, але й варто пропонувати на фестивалі. Театральні гурмани, втомлені пошуком чогось вартісного в наші часи, оцінять гру Івана Ляховського надзвичайно високо. Сьогодні у кожному глухому райцентрі України є такі глитаї, які п’ють кров простому люду. За їх спонсорування часто відбуваються мистецькі заходи, під час яких вони видираються на сцену і верзуть казна що. У Тернополі, під час прем’єри, розуму вистачило і першому заступнику голови облради не пхатися на сцену після скандалу з продавцями «Торгового світу», і ректору тернопільського економічного університету з «хвостом» «гуртожитського непорозуміння».
«Павук»-Ляховський не просто вписується у роль «смачною» мовою, характерними жестами і «нестандартною фігурою», а навіть п’є ром та закусує ікрою «по-глитаївськи». І робить це настільки органічно, що всі інші актори, не в образу їм сказано, не дотягують до Ляховського. Здавалось би, і Сергій Андрушко у ролі Мартина Хандоля, і Марія Гонта в ролі Стехи роблять усе «пописаному», у кращих традиціях, врешті-решт на досвіді, але їхній грі бракує переконливості. Якийсь незримий штучний бар’єр розділяє їх з глядачем. Трошки краща ситуація з Оленою (акторка Оксана Сачко) та Андрієм Когутом (Актор Андрій Мандзюк). Якщо на початку п’єси актори «шаблонні», то вже під завісу, «ввійшовши в смак», дають фору досвідченішим старшим колегам.
Не можемо не сказати кілька речень й про постановника. Режисерська робота В’ячеслава Жили у «Політ над гніздом зозулі» чи «Квартетом для двох» не йде в жодне порівняння з п’єсою Кропивницького. У «Глитай, або ж павук» акценти розставлені настільки вдало, що театральне дійство ХІХ століття сприймається глядачем як сучасність. Діалоги косарів – це біль кожного пересічного українця після недавньої кризи, розмови жінок – гірка правда й про нинішню аморальність
Театральні гурмани зазначають, що «Глитай» – це максимально вдалий образ для Івана Ляховського, в який він вжився. В цілому ж усі актори вдало влилися в загальну мозаїку п’єси.
Андрій Стрілець
