111

Недієздатність і корумпованість компетентних органів змушує українських християн боротися на низовому рівні із всевладдям криміналу

Церква і злочинність. Розуміння, як співвідносяться між собою ці слова, залежить від життєвого досвіду читача. Як результат, сучасним мас-медіа цікава ця тема як ніколи. Свіжий приклад – цикл телесюжетів «У Бога за пазухою» на ТСН, який привернув увагу глядачів до теми етико-фінансових гріхів Церкви. І, на жаль, небезпідставно: пастирі однієї з найбільш численних отар в Європі час від часу дають про себе знати і в такому світлі. «Священик утік, взявши з собою церковну касу», «пастор збирав гроші для неіснуючого дитячого будинку» – такими заголовками рясніють не тільки ті інтернет-сторінки, після переходу на які «шукач знання» отримає в результаті комплект вірусів. Такий ракурс у висвітленні життя Церкви можна вважати ледве не домінуючим. Втім, є й інші міркування.

Багатофункціональний устрій Церкви

Американець Джоел Браун приїхав кілька років тому, як і годиться будь-якому віруючому американцеві, для здійснення в Україні місіонерської діяльності. Запросила його одна велика київська євангельська Церква. Ймовірно, місіонер не здогадувався, що випадкове знайомство з «валютною» повією, що запропонувала презентабельному Джоелу свої послуги, закінчиться плачевно. Коли з’ясувалося, що професійною діяльністю дівчина займається з-за того, що сутенери відібрали у неї документи, американець вирішив з ними зустрітися. Зрештою, місіонерові це коштувало переламаних ребер і трьох тисяч доларів за документи дівиці. Про такі нюанси навряд чи пишуть у підручниках з місіології.

По факту, цей представник «Америки релігійної» є частиною непростої історії антагонізму – і прямого, і непрямого – Церкви та організованої злочинності. І є підстави припускати, що саме це протистояння буде позитивно оцінене громадянами будь-якої країни. Судіть самі: Церква виступає, наприклад, проти аморальності. У підсумку вона налаштовує проти себе ліберально мислячу молодь і вільну інтелігенцію. Релігійні інституції негативно відгукнулися про гомосексуалізм – чекай негативних відгуків західних правозахисних організацій. Однак сутичку «Церква vs криміналітет» підтримають всі, оскільки кожен в рівній мірі страждає від наслідків соціальних гріхів.

Геннадий МохненкоТак, Геннадій Мохненко, фільм про діяльність якого нещодавно зайняв перше місце в одному з вітчизняних кіноконкурсів, має цікавий досвід боротьби з нелегальними структурами. «Макаренко з Маріуполя» став ньюсмейкером національного масштабу, коли виніс на всенародне обговорення питання: до яких пір наркотичні речовини (в т.ч. трамадол) будуть відкрито продаватися на вулицях міста? У 2006 році разом з вилікуваними дітьми пастор провів акцію «Обридло» з метою звернути увагу влади та правоохоронних органів на ситуацію з наркотиками. «Ми були реалістами і розуміли, що зло нам не викоренити, але стримувати його нам по силам, – підкреслює пастор з Маріуполя. – У підсумку ми добилися того, що ті працівники органів, хто «кришував» наркобізнес в місті, були позбавлені личок, а на законодавчому рівні трамадол став знову нелегальним».

«Запаморочення від успіхів» у боротьбі з наркотиками компенсувалося відповідними недвозначними кроками криміналу. «У той час були і телефонні дзвінки з погрозами, раптові «підрізи» машини і нагадування про ймовірну близьку смерть», – згадує пастор Мохненко, переконаний, що у Церкви і криміналу «нема можливості співіснування».

У бесіді з кореспондентом РІСУ Павло Федоров, колишній прес-секретар Церкви Посольство Боже, зізнався, що ідею відкритої боротьби з наркоторгівлею в Києві його Церква запозичила у маріупольського педагога. Незважаючи на досить одіозну репутацію цього релігійного об’єднання, «Посольство Боже і боротьба з наркоторгівлею» – тема, обговорювана тривалий час. Федоров розповідає, що з 1997 року його Церква почала активну роботу серед київських злочинних угруповань. У результаті в Посольство Боже прийшли колишні розбійники, і Церква каталізувала кадровий голод в кримінальному середовищі. Юрій Верхман, один із «колишніх», а нині – керівник громадської організації «Спорт проти наркотиків», в одному з Youtube-роликів говорить про себе: «Багато людей, які зараз знаходяться в Церкві, – були ізгоями суспільства, які займалися злочинною діяльністю і несли зло іншим людям».

Ще до того в цій Церкві почали каятися наркомани, в т.ч. ін’єкційні, що серйозно било по кишені наркоторговців – ритейлерів. Сергій Сулима, один з пасторів київської Церкви «Нове життя», розповідає, що Сандею Аделаджі погрожували без посередників. Йому, за словами Сулими, після Богослужіння приносили похоронні вінки. Натяк був простий. Хоча, на думку Федорова, це можна віднести до категорії церковної «міфології» у філософському сенсі: «Я ніколи не стикався, щоб хтось з угруповань або авторитетів приходив і казав:” Ви нам заважаєте “». Так це чи ні, воцерковлення колишнього наркомана або алкоголіка – це непрямий виклик колам, контролюючим відповідний бізнес.

Чим б’ють

До випадків, про які писалося вище, можна ставитися як до романтичного шапкозакидання або як до вдалих PR-кроків з боку церковних організацій, переважно протестантських. Хоча самі віруючі люди розуміють межі власних можливостей. «Завдання Церкви полягає не в заміні корумпованої міліції, у боротьбі зі злочинністю немає нічого більш радикального, ніж проповідь справжньої Євангелії», – аналізує Геннадій Мохненко. При такій постановці завдання Церкви виникає питання: чому саме релігійні організації зобов’язані займатися цими справами замість відповідних соціальних служб чи правоохоронних органів? Відповідь на нього підтверджує далеко не безперечне припущення, що чим вище соціально-політичний рівень держави, тим нижче градус залучення церковних організацій у боротьбу з соціально структурованим злом. Богослови в даному випадку говорять про антагонізм християн і структурного гріха.

Таким чином, Церква, що протистоїть криміналу, – це доля напіврозвинених, корумпованих країн з ледачими і недієздатними правовими інститутами, неготовими забезпечити безпеку власних платників податків. На жаль, країни колишнього Радянського Союзу під таке визначення підпадають без використання «прокрустового ложа». Говорячи про боротьбу релігії з криміналом, Федоров підкреслює: «Це – не справа Церкви, яка може провокувати, може надихати, але йти проти криміналу – ні».

Якщо пряма конфронтація Церкви і своєрідно усвідомлюваного зла реальна тільки в антихристиянських кінострічках на кшталт «Священик» з атеїстом Полом Беттані у головній ролі, то непряме протистояння в «комерційному» розрізі – питання № 1 на порядку денному. Незаконний обіг наркотиків та алкоголю, нелегальна проституція та торгівля людьми (неповнолітніми в т.ч.), протидія ігроманії та іншими залежностям – кожна з цих сфер базується на «роботі» з однією людиною. Він виступає в якості або споживача продукції, або він стає джерелом певних благ, що представляють інтерес для кримінальних структур. Церква, що підтримує реабілітаційний центр або допомагає наркоманам позбутися дози, скорочує клієнтську базу злочинного бізнесу і вибиває грунт з-під його ніг. Ціна питання, у разі незаконного обігу наркотиків, величезна. За даними Управління ООН з наркотиків і злочинності, тільки в 2008 році валовий прибуток ринку кокаїну в США склав 35 млрд. доларів. За підрахунком ж нардепа Геннадія Москаля, який з 1975 по 2005 рік працював у різних структурних підрозділах міліції, щорічний ринок наркотичних речовин в Україну становить 180 млрд. гривень. Протидіяти структурам, які мають таке значне фінансування, Церква об’єктивно не може. Однак на низовому рівні, на рівні розмови людини з людиною, віруючі люди можуть поступово знищити злочинний ринок за допомогою ліквідації попиту, переконаний Мохненко: «Ніхто і ніколи краще Церкви не зможе займатися соціальною роботою».
http://risu.org.ua

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.