Теодозій Кухарський несподівано увірвався до політичного бомонду області. Працюючи багато років у науково-дослідному інституті, він, мабуть, і не сподівався, що доля закине його в політику. Коли ж так сталося, він виявився в потрібний час у потрібному місці. Місце заступника голови обласної ради було вільним. Партія сказала “треба” – Кухарський відповів “так”, писала свого часу газета “Номер один”

Сьогодні Теодозій Кухарський не займає високої посади в “білому домі”, проте друзів і колег не розгубив й досі.  Друзі з “Про все” щиро вітають Теодозія Васильовича  з днем народження і бажають усіх гараздів.

Привітати пана Кухарського можна на його сторінці в фейсбуці – http://www.facebook.com

Хто ж читачів “Про все”  не знайомий цією чудовою людиною, пропонуємо вам цікавий матеріал про Теодозія Кухарського, який кілька років тому вийшов у газеті “Номер один”.

У “Вертепі” заробляв гроші на ковзани та ключку
– Пане Теодозію, Ви компанійська людина?
– Полюбляю компанії, які перевірені часом. З дитячих років і до сьогодні маю дружнє товариство. Це – Андрій та Олег Присяжні, Віктор Мричко, Богдан Гамівка. З дитячого садочка ми разом. Там пройшли випробування манною кашею, після чого сказали, що вона нам не подобається, і більше не пішли в дитсадок. За характером ми всі різні, але спільну мову знаходили завжди.
– З чим у Вас асоціюються шкільні роки?
– З тим, що вчителі, які мене навчали, поважали учнів. Не було такого, щоб хтось нас обзивав. Дуже добре пам’ятаю нашу директрису, яка викладала історію. Вона уособлювала дисципліну і порядок. Хоча її предмет ніхто не вчив за книжкою. Методика її викладання була такою, що все запам’ятовувалося з розповідей, безпосередньо на уроці. Улюбленим моїм предметом була математика. Загалом, любив усі точні науки.
– Ви були спортивним хлопцем?
– У шкільні роки наша компанія була основою будь-якої спортивної команди. Любові до спорту завдячую вчителю фізкультури Олександру Рибіну, якого ми називали “Пушкін”. Літом грав у футбол, зимою – у хокей, катався на лижах. Гроші на ключки та шайби брав у батьків та заробляв, посіваючи та колядуючи. Наше товариство ходило з “Вертепом”. Починав з ролі ангела, згодом – пастушком і царем.
– Досягну ли високих результатів у спорті?
– Успіхи прийшли, коли почав займатися спортивним туризмом. Найбільшим досягненням вважаю виступ на чемпіонаті України з техніки пішохідного туризму, де команда нашої області, в якій я виступав, зайняла 3 місце.
– Звідкіля з’явилася тяга до спортивного туризму?
– У туризм потрапив випадково. До 23 років не знав, що це таке. Лише на 3-му курсі, щоб здати норматив ГПО, брав участь у 2-денному поході. Про туризм і не мріяв, але одного разу прочитав оголошення, що спортивно-туристичний клуб “Орієнтир” запрошує на свої заняття. Зайшов туди і лишився там на 10 років. У 1986 році здійснив свій перший спортивний похід. Загалом ходив на Алтай, Забайкалля, Кавказ. За походи 3-ої і 4-ої категорії складності (Алтай і Забайкалля) отримав перший спортивний розряд. Категорія складності визначається тривалістю походу та протяжністю. Скажімо, 4 категорія має скласти не менше 220 кілометрів та 10 днів, плюс набір складних перешкод. Обов’язкова умова – відсутність зв’язку з населенням.
– У складних походах зазвичай перебуваєш на межі життя і смерті?
– Був випадок, після якого я міг і не розмовляти з вами. На Алтаї хтось переді мною зловив “гаву” і спустив на мене камінь. Я поїхав по льодовику. Якщо б не напарник Сашко Іванов, то донизу (3 км), по льодовику, доїхали б одні вуха. Сашко, який ішов останнім, побачив, що сталося, зробив кілька кроків у бік, підставив льодоруб і сам ліг під мене. Я ногами вдарився в його плечі і зупинився. У нас були жорсткі правила. Якщо в когось проблеми, то інший завжди мав його прикривати.
Зустрічав справжнього ведмедя
– Чи були кумедні випадки?
– У 1989 році йшли через перевал “Ведмежий”. Хтось із групи сказав, що невипадково перевал має таку назву. Один з наших друзів пожартував, що не проти зняти шкуру з ведмедя на шубу дружині. Ми піднімаємося, а назустріч – справжній ведмідь. Втікати було нікуди. Кожен з нас потягнувся до льодоруба. Ведмідь виявився розумним і залишив нас у спокої. Коли він відбіг метрів на 70, ми запитали: “Ну що, Пашо, як шуба”. На що той відповів: “За розміром не підходить, завелика”.
– Чому обрали професію, пов’язану з лісом?
– Планував стати юристом та вступити до Харківського юридичного інституту. Але не поступив із чисто практичних міркувань. Мені сказали, що на юриста навчають лише після армії. Згодом було бажання вступити у військове училище прикордонних військ. Був там, і навіть склав два іспити. Однак, побачивши “солдафонські” штучки, написав рапорт. Після чого поїхав до Києва вступати до сільськогосподарської академії. Вступні іспити були надто прості. За 15 хвилин написав математику. Викладачі, котрі приймали екзамен, побачивши, що я байдикую, наказали здати екзаменаційний листок. Іспит здав на відмінно. За другий екзамен (фізика), не напружуючись, отримав четвірку. Так я став київським студентом. До речі, я офіцер запасу – старший лейтенант. Звання отримав, навчаючись в академії, де була військова кафедра.
– Про студентські роки є що згадати?
– На I-му курсі організував турнір з футболу, де наша група виграла у всього курсу. Грав переважно нападником, хоча у збірній факультету був оборонцем. Два роки їздив у радгосп, де збирав яблука. Першого дня їв усі яблука. Починаючи з другого тижня, шукав тільки один сорт – “Слава переможцю”. Пригадую, як хлопці в кустарних умовах робили вино з яблук.
– За яких обставин познайомилися з дружиною?
– Наталя все своє свідоме життя пропрацювала в “зеленому” господарстві. Я там теж рік працював. У лісотехнічному інституті вона отримала дипломний проект на тему лісової меліорації. Це була моя спеціалізація. Наталя попросила допомогти… Диплом доробляли вже після весілля. Зустрічатися почали в листопаді 1990 року, а 19 жовтня наступного – одружилися. Весілля справляли в Застінці, у вузькому сімейному колі. Що з весілля пригадую, так це те, що шлюб у Катедрі одночасно брало аж 14 молодих пар.
– В якому помешканні проживає сім’я Кухарських?
– Живу за принципом: зимою – у Тернополі, влітку – в селі. В обласному центрі мешкаю в однокімнатній квартирі, а в селі маю хату.
– Де з сім’єю зазвичай відпочиваєте?
– В парку або на ставі. Якщо є час, то прогулюємося парком, а потім йдемо у “Не журись” на піцу. А так зазвичай віддаю перевагу відпочинку в селі.
Щопонеділка граю у футбол

– Яким транспортним засобом користуєтеся?
– Власного автомобіля не маю. Коли дружина каже, давай купимо якийсь автомобіль, відповідаю, що до села легше добратися маршруткою. Я можу водити тільки один транспортний засіб – бойову машину піхоти. Якщо в нашій сім’ї і буде автомобіль, то їздитиме на ньому дочка чи дружина.
– А самі готуєте?
– Їм все, що приготує дружина. Їй гарно вдається м’ясо, нашпиговане спеціями та часником. Люблю борщ, який обов’язково має бути з квасолею і м’ясом. Рибні супи теж подобаються. Сам готував їжу, коли діти були малими.  Обідаю, як правило, в їдальні облради. Коли бракує часу, то дозволяю собі в кабінеті випити філіжанку кави. Після роботи можу з друзями піти в кафе “Калина” та випити кухоль пива.
– Чи має хобі пан Кухарський?
– До недавніх пір займався плодовими культурами. Отримував задоволення від вирощування саджанців яблуні, груші, вишні, черешні. Це давало суттєвий прибуток до зарплати науковця. Продавав до тисячі саджанців на рік. Багато роздавав, щоправда, не безкоштовно, а за символічних 5 копійок. У дитинстві захоплювався рибалкою. Зараз не маю ні снасті, ні часу, щоб поїхати на риболовлю. Люблю збирати гриби, але лише опеньки або сироїжки.

БІОГРАФІЯ
Теодозій Васильович Кухарський народився 15 серпня 1962 року в селі Застінка Тернопільського району. За спеціальністю – інженер лісового господарства. Трудовий шлях розпочав на Закарпатті помічником лісничого. Згодом обіймав посаду інженера-гідротехніка з використання меліорованих земель у Тернопільському районному управлінні сільського господарства. 20 років відпрацював у науково-дослідному інституті лісового господарства. Автор 11 наукових праць у галузі екології, лісництва та захисного лісорозведення. У 2006 році обраний депутатом Тернопільської обласної ради. З грудня 2006 року по березень 2009 – заступник голови, керуючий справами виконавчого апарату облради.
З дружиною Наталею виховують двох доньок – Юлю та Марію.

Напишіть відгук