Святкування 155-річчя з дня народження Івана Франка в Нагуєвичах відзначилося скандалами. Можливо, це й стало причиною «обрізання» телесюжетів про подію?

Кілька років тому мій тодішній колега, редактор відділу однієї популярної газети, говорячи про іспанського диктатора, вимовив його прізвище як ФранкО. На моє зауваження, що Іван Франко – це не іспанський генералісимус, а геній української культури та науки, колега абсолютно щиро здивувався й запитав: «А чим це він такий геніальний?». Довелося аргументувати хоча б тим, що звичайній, не геніальній людині, не до снаги написати таку кількість художніх праць і наукових творів, якщо навіть за радянських часів твори Франка видали у 50 томах! Цифра колегу вразила. Це я до того, що той журналіст дуже хвалився своїм дипломом факультету журналістики Київського державного університету, але творчість Франка чомусь пройшла повз його свідомість.

Останні події в українському телеефірі змушують думати, що така сама прикрість спіткала більшість шеф-редакторів новинних редакцій, а також усе телевізійне начальство України.

 

Отже, 27 серпня виповнилося 155 років з дня народження Івана Яковича Франка. Цього дня інформація про те, що президент України Віктор Янукович передав вітання учасникам святкування ювілею класика в його рідному селі Нагуєвичі на Дрогобиччині, кількома рядками прозвучала у випуску «Подробиць» на «Інтері». «ТСН» («1+1») 27 серпня подав розлогий репортаж про 70-річчя Богдана Ступки в рідному театрі. І якби не синхрон Ганни Герман, яка, вітаючи ювіляра, згадала, що той народився в один день із великим Франком, глядачі б і не здогадалися про те, що 27 серпня народився ще й Франко.

 

28 серпня, щоправда, того дня, коли в Нагуєвичах якраз і зібралися ті, хто не забув про велику дату, на одному з каналів дали репортаж із садиби-музею Франка в Нагуєвичах. Але при цьому чомусь розповідалося про те, що хату класика, а також вулики на пасіці перекрили свіжою пшеничною соломою. Ще журналісти взяли міні-інтерв’ю з екскурсоводом музею, де вона розповіла, що сучасних відвідувачів найбільше цікавить особисте життя письменника. Тобто про велич франкової спадщини ніхто навіть не згадав.

 

Тим часом львівський канал ZIK, що його можуть дивитися кияни в кабельній мережі, показав 28 серпня повноцінний репортаж про подію в Нагуєвичах. І тоді стало зрозуміло, чому на центральних телеканалах сюжет про це піддали легкому «обрізанню». Річ у тім, що Ганну Герман, яка приїхала на святкування ювілею Франка, щоб передати вітання президента, у якому й ідеться про необхідність ретельніше вивчати спадщину великого письменника, зустріли вигуками «Ганьба!». Ну, хто ж таке посміє показати на центральних каналах! А ще під час святкувань на сцену не хотіли пускати дослідника творчості Франка Ірину Фаріон, за сумісництвом – депутата Львівської облради від ВО «Свобода». Її перепинили правоохоронці. Трохи згодом інцидент було вичерпано, міліціонери виправдалися тим, що не впізнали депутата, а в списку запрошених її не було. Цей інцидент теж не було висвітлено на всеукраїнських каналах, як і піша хода в Івано-Франківську, де сотні людей пройшли центральними вулицями до пам’ятника Іванові Франку і поклали до нього квіти.

 

Тим часом міністр культури Михайло Кулиняк сказав журналістам у Нагуєвичах, що ювілей українського класика відзначили дуже достойно. Він також додав, що в реставрації стежки Франка до джерела фінансово допоміг фонд Ріната Ахметова, а президент приїде в Нагуєвичі, коли в садибі-музеї буде зроблено все до кінця. Але це інформація не з телевізійних джерел.

 

А на каналі ICTV сюжет про святкування з’явився аж 30 серпня, у вечірніх «Фактах». Ведуча Олена Фроляк радісно розповіла:

 

«Батьківська хата Івана Франка нарешті має дах. 10 років минуло відтоді, як у селі Нагуєвичі на Львівщині трапилася пожежа, від якої постраждала родинна садиба Каменяра.

2001 року згоріли дах і перекриття музею. На щастя, тоді вдалося врятувати експонати. Десятиліття знадобилося владі, аби більш-менш навести лад і принаймні полагодити покрівлю. Такий подарунок музею можновладці зробили до 155-річчя від дня народження Івана Франка. На всі роботи із обласного бюджету витратили майже 170 тисяч гривень.

Окрім цього, влада планує змінити статус музею – з місцевого на національний. На будинку встановили сучасний громовідвід. А ще довкола садиби Каменяра відтепер є дерев’яні лавки, нова огорожа та містки. Дах оселі та вуликів на пасіці покрили соломою. “Знайшли справжню житню солому, аби перекрити дах. Потім будемо шукати солому для перекриття стайні, а може наступного року будемо їсти мед з пасіки Івана Франка”, – розповів Михайло Цимбалюк, голова Львівської облдержадміністрації».

 

Знову ж таки – ані слова про те, що Франко – це постать, якою пишалася будь-яка розвинута нація. Дякувати Богу, хоч солому знайшли!

 

Перший національний відзначив ювілей, який мав би перетворитися на подію справді національного масштабу, показом художнього фільму «Іван Франко». Це сталося 29 серпня о… 9.25. Кіно було знято 1956 року, з нагоди 100-річчя від дня народження письменника. Режисер Тимофій Левчук зняв у ролі Іван Франка Сергія Бондарчука. Факт, що за 55 років ми так і не спромоглися зняти кіно про життя письменника й філософа, якого вистачило б не на один серіал, свідчить сам за себе. Ну, не цікаві нашим кіношникам культурні герої України, і немає на те поки що ради.

 

Можна любити чи ненавидіти попередню українську владу, але третій президент України все-таки позиціонував себе як людину, що переймається рідною культурою, і не лише на рівні викопних горщиків. Відтак 5 років тому він сам поїхав до Львова на святкування 150-річчя Івана Франка, де виступив на урочистому вечорі у Львівській опері, а потім – і на могилі Каменяра на Личаківському цвинтарі. До всього іншого Віктор Ющенко підписав укази про заходи щодо вивчення та популяризації духовної спадщини Івана Франка та про підготовку академічного стотомного зібрання творів класика.

 

Тим часом у нетрях світової мережі вдалося знайти й інформацію львівського ресурсу «Гал-інфо» про те, що радник президента Ганна Герман минулого вересня подарувала Рінату Ахметову збірку Франка «Зів’яле листя» (ось звідки ноги ростуть у фінансування стежки Франка! Виявляється, все це лише завдяки Ганні Миколаївні стало можливо. – Авт.)

 

Цитую: «Це були перші вірші, які він читав українською мовою. Я довго шукала цю книжку в Києві по книгарнях, бо свою не хотіла віддавати, але я її знайшла. Я взагалі дуже люблю Франка, його громадянську лірику, його прозу».

 

На запитання «Гал-інфо», який її улюблений прозовий твір, Ганна Герман відповіла: «Напевно, “Борислав сміється”, а з поезії “Чого являєшся мені, чого звертаєшся до мене…” і так далі, або “Ой ти дівчино, з горіха зерня”. Це теж зі збірки Зів’яле листя. Думаю, що це вершина інтимної лірики і вищого нічого в українській поезії я не читала». Зауважу, що вірш «Чого являєшся мені у сні» Ганна Герман процитувала не точно. В оригіналі початок вірша звучить так:

 

Чого являєшся мені

У сні?

Чого звертаєш ти до мене

Чудові очі ті ясні…

 

А втім, може, то журналісти недочули й перекрутили?

 

Відзначати ювілеї знакових, ба більше, по-справжньому культових особистостей – хороший тон у кожній державі. Не важливо навіть, тоталітарна вона, демократична чи олігархічна. Просто залежно від політичного моменту чи устрою змінюються акценти. Але зовсім нехтувати приводом хоч на один день, тобто у час святкових заходів, показати народові, що влада шанує культурні символи нації, тим самим підкресливши власну легітимність, – жахливий моветон. І водночас – сигнал усій країні про те, що культура в нашій країні для можновладців не має жодного значення. Бо якби ювілей Івана Франка відзначали на найвищому рівні, то глядачі всіх телеканалів побачили б значно довші сюжети про класика в новинах, а в прайм-таймі поставили б не лише старезний фільм, а й нове документальне чи художнє кіно, зняте чи то за біографією письменника, чи то за його творами. А цього року навіть міні-серіалу Андрія Дончика за п’єсою Франка «Украдене щастя» не показали!

 

З іншого боку, може, й на краще, що президент не поїхав до Нагуєвичів сам, а послав свого радника. А ну ж, якби й йому там прокричали «Ганьба!». Як після цього керувати країною? Видно, в пам’яті Віктора Януковича міцно відклалися урочистості на Чернечій горі в Каневі, які перетворилися на фарс. А ще, мабуть, він не забув, із якими неймовірними труднощами намагався цитувати вірш Франка «Не пора!» у Львові в лютому минулого року. То для чого ганьбитися знову? Проте всі ці суто людські мотивації не виправдовують відвертого ігнорування владою найвищих здобутків українського духу. Того, що, за словами призабутого, на жаль, Івана Франка, «тіло рве до бою!».

Інна Долженкова для «Телекритики»

Напишіть відгук