Якими професійними успіхами може похвалитися кожний учитель? Звичайно, досягненнями своїх вихованців. Учні Михайла Орестовича Горішнього — вчителя географії і біології Мильнівської загальноосвітньої школи Зборівського району — вже котрий рік поспіль стають лауреатами районних та обласних конкурсів і олімпіад з географічного та історичного краєзнавства. А ще, наслідуючи вчителя, багато хто з них вступає на географічний факультет Тернопільського національного педуніверситету імені Володимира Гнатюка…

СВОЇМИ учнями Михайло Горішній живе, про них може розповідати й розповідати. Просто диво: всі вони в нього хороші, в кожній дитині він бачить не лише природну здібність до наук, а передусім неординарну й цікаву особистість. І всі вони в нього — патріоти свого краю, який разом з учителем вивчають. Він мені навіть сказав: «Якби мої учні — діти простих селян і робітників — пробилися до державного керма, Україна б новим життям зажила…»

Пригадується, в жовтні 2002-го під час парламентського слухання про виконання законодавства щодо розвитку середньої освіти в Україні відомий поет і громадський діяч, народний депутат України Борис Олійник болісно запитав:

— Чи проб’ються у вищі сфери діти робітників, селян і вчителів?

Мав на увазі, що доступ до вищих навчальних закладів їм перекрили переважно чада «корумпантів і респектабельних представників кланів», у котрих «туга калитка». Ствердна відповідь «Проб’ються!» надійшла через кілька років у вигляді незалежного оцінювання знань випускників шкіл.

— Ця система не лише поставила знак рівності між молодими людьми з різних прошарків суспільства, котрі прагнуть здобути вищу освіту, а й стимулювала вчителів до своєрідного суперництва — дати учням щонай­глибші знання, — переконаний педагог Михайло Горішній. — Шкода, що нині галузеве міністерство має намір згорнути це починання. Причому не спитавши ні нас, учителів, ні учнів, ні їхніх батьків.

Уболівання Михайла Орестовича зрозумілі, адже у своїй звичайній сільській школі він зумів створити, по суті, академічну атмосферу. Його педагогічне кредо таке: давати учням не лише знання, а передовсім навчати їх самостійно мислити, працювати з різними джерелами інформації і навіть займатися пошуковою роботою.

Зокрема, учні Михайла Орестовича впродовж усього навчального року разом з учителем проводять наукові розвідки, добуваючи цікаві матеріали для шкільного краєзнавчого музею, свого часу заснованого їхнім учителем.

Трапляється, ті труди дають вельми цікаві результати. Наприклад, у львівських архівах Михайло Орестович з учнями натрапив на згадку про замок (!) у Мильному. Тепер вони намагаються з’ясувати, у якому ж місці височіла та споруда? До пошуків приєдналися археологи з Тернополя, і за допомогою школярів під час розкопок виявили сліди дуже давнього поселення — періоду так званої висоцької культури. Учні в захваті: вони причетні до наукової сенсації! А вчитель у вільну годину (хіба що після церковної відправи у неділю, бо й домашньому господарству треба дати лад) у давно розпочату книжку про історію села вводить новий розділ з таємничо-романтичною назвою «Замок»…

Не менше цікавить його і життєпис рідного села Бліх, що поруч із Мильним. (Там, до слова, нині працює вчителькою початкових класів його дружина Марія). Пояснення назви населеного пункту віднайшов у одній із праць відомого історика Івана Крип’якевича: це місце, де вибілювали полотно. Зібрав багато цікавих оповідей місцевих старожилів, доповнив їх копіями документів з архівів Львова і Києва. Старання вчителя-ентузіаста підтримав виходець із села Павло Джуль, який проживає у США, допомогли відомі на Тернопільщині краєзнавці Петро Медведик і Єфрем Гасай. Пригодилося і грунтовне знання мікротопонімів — назв тутешніх урочищ, полів, джерел, які разом із учнями захоплено досліджував Михайло Горішній іще на зорі свого вчителювання.

…НАПРИКІНЦІ нашої розмови я збирався поставити Михайлові Орестовичу стандартне запитання: «Як закріпити учителя на селі?» Однак у цьому випадку, гадаю, воно було б недоречним. Тож поцікавився:

— Чого бракує, аби праця сільського освітянина була ефективнішою?

Співрозмовник назвав кілька чинників. Але почав не з низької зарплати вчителів, а з того, що десятикласники досі не мають підручників. І ніхто ні в районі, ні в області не знає, коли вони з’являться. А електронні підручники? Адже всі їхні перші розділи вивішено на сайті Міністерства освіти. Може, в цій сільській школі немає комп’ютерів? Виявляється, є. Але вони такі старі, що… «думають повільно» і програмне забезпечення не нове. От і доводиться педагогам читати ті розділи дітям з голосу, бо «так швидше виходить».

Попри все цікавість і жага нових знань перемагає, бо вміє ними захопити своїх вихованців учитель сільської школи Михайло Горішній, пишуть “Сільські вісті”

Напишіть відгук