«Покажіть нам свою міліцію (поліцію), і ми відразу скажемо, яке у вас суспільство», – справедливо наголошують політологи. Питання особистої та громадської безпеки посідають чільне місце серед проблем, що найбільше хвилюють мільйони пересічних громадян. Сьогодні ми познайомились із думками нашого земляка, відомого експерта у питаннях протидії злочинності, кандидата юридичних наук, генерал-полковника міліції В.В. Бедриківського. У лавах правоохоронців Володимир Володимирович пройшов шлях від дільничного інспектора міліції до начальника Управління МВС у Житомирський області. В 2008-2009 роках був першим заступником міністра внутрішніх справ – начальником Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю МВС України. Серед фахівців добре відома книжка «Бандитизм: соціальний та кримінологічний аналіз», одним із авторів якої є генерал Бедриківський.

Володимир БедриківськийДень міліції в незалежній Україні вперше офіційно відзначався 20 грудня 1992 року. Напередодні Президент країни Л. Кравчук видав указ, в якому встановлювалося професійне свято українських міліціонерів, «враховуючи заслуги органів внутрішніх справ України у боротьбі зі злочинністю та в охороні правопорядку». Минуло двадцять років. Що ж ми наразі маємо в правоохоронній сфері? З якими настроями зустрічають своє свято працівники міліції? Що відчувають у зв’язку з цим мільйони громадян?. Адже не секрет, що одна справа – День працівника архівних установ чи навіть День нафтовика, і зовсім інша – День міліції: тут кожний громадянин – від малечі до пенсіонера – має що сказати, бо з міліцією стикається повсякденно.

Заради справедливості слід зазначити, що за два десятиліття зроблено чимало на шляху перетворення колишнього радянського МВС у правоохоронний орган незалежної демократичної держави. Зокрема, Міністерство внутрішніх справ України, згідно з міжнародними стандартами, було звільнено від виконання деяких функцій: в окремі відомства були виділені служба з питань виконання покарань, протипожежна охорона. Діяльність органів внутрішніх справ стала більш відкритою (наприклад, доступними для широкого загалу стали статистика злочинності та результати боротьби з нею, регулярно організовуються зустрічі керівників міліції з представниками ЗМІ). Слід визнати, що в органах внутрішніх справ упроваджуються засади сучасної гендерної політики. Ми добре пам’ятаємо ті часи, коли двері до міліції для жінок були, фактично, закриті, а зараз вже тисячі представниць «слабкої статі» плідно працюють у слідстві, оперативних підрозділах, експертно-криміналістичній службі тощо. Бачили ми вже й кількох жінок-генералів.

Великим досягненням можна вважати створення потужної національної системи міліцейської освіти. Нагадаю, що на момент набуття Україною незалежності на території республіки розташовувалися лише один вищий навчальний заклад (Київська вища школа МВС СРСР) та декілька середніх спеціальних шкіл міліції (в Одесі, Дніпропетровську, Донецьку, Львові, Івано-Франківську). Основну масу фахівців з вищою спеціальною освітою для органів внутрішніх справ УРСР готували у Москві, Горькому, Волгограді, Омську, Караганді. Протягом дуже короткого часу в Україні була створена розгалужена мережа вищих навчальних закладів МВС, здатна повністю забезпечити органи внутрішніх справ фахівцями з якісною підготовкою, причому не тільки юристами, а й економістами, психологами, соціологами, спеціалістами у галузі інформаційних технологій. Як результат, рівень освіти, базової фахової підготовки працівників міліції, в порівнянні з попередніми роками, значно підвищився.

Завдяки своєчасному прийняттю Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» (30 червня 1993 р.) та наступним заходам за короткий термін удалося створити в країні досить ефективну систему протидії організованому криміналітету, провідне місце в якій посіли спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю органів внутрішніх справ на чолі з Головним управлінням (ГУБОЗ).

Позитивний вплив на діяльність вітчизняних органів внутрішніх справ справило розширення міжнародних зв’язків, вступ України до міжнародної організації кримінальної поліції (Інтерпол). Українські фахівці отримали можливість безпосередньо вивчати досвід роботи поліції провідних країн світу (США, Великої Британії, Франції, Німеччини, Канади), готувати пропозиції щодо його застосування в наших умовах.

Все вищезазначене, без сумніву, можна віднести до здобутків молодої незалежної Української держави. Модернізована правоохоронна система, позбавившись найбільш одіозних рис радянської карально-репресивної машини, змогла забезпечити правопорядок у країні, приборкати вал злочинності, перш за все, організованої, в середині та другій половині 90-х років. Це – беззаперечна заслуга українських правоохоронців.

Однак малювати картини роботи нашої міліції лише світлими фарбами не варто. До органів внутрішніх справ можна виставити багато претензій. Певна річ, в усіх сферах життя суспільства за роки незалежності відбулися докорінні зміни: сформувалася ринкова економіка, склалися нові форми господарювання, функціонує велика кількість суб’єктів підприємництва. Значної трансформації зазнала соціальна сфера, утворився ринок праці, сформувався прошарок безробітних. Для України є характерним великий розрив між рівнем доходів та умовами життя різних верств населення, між багатими і бідними. Наприклад, за загальною кількістю автомобілів класу «люкс» Україна посідає третє місце в Європі, і поряд з цим, чверть українців живуть за межею бідності. За роки незалежності суттєво оновилися (і далеко не завжди у кращий бік) ідеологічні, культурні та соціально-психологічні настанови, погляди, мотиви поведінки та інтереси людей.

Крім внутрішніх чинників, на ситуацію у країні суттєво впливають процеси загальносвітового характеру – глобалізація, тривала і глибока фінансово-економічна криза, загострення екологічних проблем, міграція великих мас населення, поширення комп’ютерних комунікацій, прояви міжнародного тероризму, інших видів транснаціональної злочинності.

Усе це істотно змінило умови функціонування органів внутрішніх справ, призвело до появи нових загроз та викликів, серед яких слід виділити такі: зростання тіньової економіки, поширення серед правоохоронців і громадян правового нігілізму (зневажливе ставлення до закону, прав і законних інтересів інших людей, зневіра у можливість розв’язувати конфлікти на основі приписів норм права); всеохоплююча корупція в державі і суспільстві; виникнення нових правовідносин в економічній та соціальній сферах; маргіналізація значної частини населення, зростання загрози тероризму, організованої злочинній діяльності, рейдерства, торгівлі людьми, високий рівень тяжких насильницьких та корисливо-насильницьких злочинів (умисних вбивств, тяжких тілесних ушкоджень, бандитизму, розбійних нападів, грабежів); розповсюдження наркоманії, токсикоманії, алкоголізму, особливо серед молоді (за рівнем дитячого алкоголізму нам належить «почесне» перше місце в Європі).

Вважаю, що існуюча на сьогодні в Україні правоохоронна система не здатна на належному рівні відреагувати на вищезазначені виклики. Це підтверджують компетентні висновки багатьох експертів як вітчизняних, так і зарубіжних. Робота органів внутрішніх справ України оцінюється у цих висновках здебільшого негативно. Таким же є ставлення до міліції і з боку широких верств населення. Численні соціологічні опитування, проведені останніми роками у багатьох регіонах України, свідчать, що переважна більшість громадян не довіряють міліції, не вірять у її здатність захистити їх.

Що ж стало підставою для таких оцінок? Вочевидь, що в Україні, не зважаючи на гучні заяви про реформування, великою мірою збережено систему органів внутрішніх справ радянського зразка з централізацією, мілітаризацією, бюрократизмом. Серед найбільш кричущих вад цієї системи слід перш за все назвати відсутність дієвого механізму реагування на звернення громадян, зорієнтованого на захист їхніх прав, свобод і законних інтересів. Щоб підтвердити це, далеко ходити не треба: візьмемо цифри за 2010 рік. Протягом року до органів внутрішніх справ надійшло майже 3 млн. 140 тис. заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються (це на 8 %більше, ніж в 2009 році). Які ж результати реагування? Кримінальні справи порушені лише по кожній сьомій заяві (14,6%). У поточному році ситуація щодо реагування на звернення громадян ще більше погіршилася. Для порівняння: за радянських часів або в 90-х роках кримінальні справи порушувалися по кожній другій або третій заяві. Усе це є результатом панування в роботі органів внутрішніх справ формальних показників, гонитви за «справною цифрою». Щоб добитися штучного високого відсотку розкриття злочинів, працівники міліції йдуть на порушення закону, необґрунтовані затримання громадян, протиправне насильство, навіть застосування тортур (згадаймо справи Ігоря Індила та багатьох інших, хто втратив здоров’я або навіть життя у міліцейських відділках). І хоча кожний новий міністр розпочинає свою роботу з майже ритуальної заяви, що «не допустить укриття злочинів, фальсифікацій» тощо, але вже через кілька місяців все повертається на «круги своя». Справа в тім, що карта «зниження-поширення злочинності», на жаль, широко використовується кожною політичною силою у боротьбі за те, щоб обійняти владу в державі або утримати її.

Надмірна політизованість правоохоронної справи виявляється і в так званому командному принципі комплектування керівного складу МВС, коли з призначенням нового очільника відомства змінюють всіх його заступників, всіх керівників департаментів і управлінь центрального апарату, всіх керівників місцевих органів аж до райвідділів. Така практика призводить до знищення професійного ядра міліції, погіршення фахових характеристик керівного складу і виникнення ситуації, в якій оцінка роботи керівника дається не за реальними показниками, а за принципом особистої відданості начальству.
Величезна проблема сучасної міліції – значна корумпованість особового складу. З одного боку, це не дивує, бо, як щойно стало відомо, Україна за підсумками 2011 р. в рейтингу корумпованості міжнародної правозахисної організації «Transparency international» посіла серед 183-х країн 152 місце (це ще гірше, ніж у минулому році). Разом із цим, особлива суспільна небезпечність корупції в міліції полягає в тім, що саме на цей орган покладені серйозні антикорупційні завдання. Корупційними схемами і «потоками» обплутані всі служби та підрозділи – від усім відомої ДАІ, що вже стала осудовиськом людським, до служби внутрішньої безпеки. І одну з причин цього явища я вбачаю у вже згаданому «командному» принципі підбору кадрів з круговою порукою.

Якщо вже говорити далі про кричущі кадрові проблеми, хотів би наголосити, що постійне недофінансування системи МВС з боку держави, складні умови праці (робота, фактично, без вихідних), невідповідність рівня заробітної плати обсягам інтелектуальних, нервових, фізичних зусиль працівників, зниження рівня соціальної захищеності (зокрема, нестабільність пенсійного законодавства), призвели останніми роками до великої плинності персоналу, в т.ч. керівного складу, різкого зменшення чисельності працівників, які мають достатній досвід роботи. У міліції особистий практичний досвід нічим не заміниш. А ми в результаті вже кількох повальних «кадрових чисток», що струшували міліцію після чергових змін «команд на горі», масових звільнень у грудні кожного року тисяч досвідчених професіоналів (бо перед людьми постають питання: чи буде з першого січня збільшена вислуга для пенсії? Чи не буде скасовано вихідну допомогу?) вже фактично втратили професійне ядро працівників МВС. Уже не зустрінеш в міліції оперів чи слідчих з досвідом роботи 20 і більше років, а переважну більшість працівників складають юнаки та дівчата з досвідом у 3-5 років.

За таких умов вважаю серйозною помилкою прийняте керівництвом МВС рішення про ліквідацію з 1 вересня поточного року п’яти відомчих юридичних інститутів – у Сімферополі, Херсоні, Кіровограді, Запоріжжі, Івано-Франківську. Ці вузи мали добру навчально-матеріальну базу і висококваліфікований професорсько-викладацький і командний склад, сталі традиції підготовки правоохоронців. При цьому великі обсяги держзамовлення на підготовку фахівців для МВС передані цивільним вузам. Я не впевнений, що вони якісно впораються з цим завданням. До речі, коли приймалося рішення, об’єктивний порівняльний аналіз якості підготовки фахівців у вищих навчальних закладах МВС і Міносвіти (з точки зору не тільки обсягів теоретичних знань, а й практичних навичок, оперативно-службової та фізичної готовності) ніхто не проводив. Вважаю, що негативні наслідки помилкового рішення керівництва МВС виявляться вже найближчим часом.

Таким чином, стан, в якому перебувають зараз органи внутрішніх справ, беззаперечно свідчить про необхідність їх глибокого реформування з тим, щоб був забезпечений реальний перехід від карального до соціально-сервісного змісту діяльності міліції. Досить говорити про реформу, треба її здійснювати, але при цьому попередньо ґрунтовно підготувати. Реформа має бути системною, тобто здійснюватися разом з перетвореннями інших правоохоронних органів, з одночасним оновленням кримінального, кримінально-процесуального, адміністративного законодавства.

Але вже зараз негайно слід припинити розмови про «скорочення 100 тисяч міліціонерів». Не можна цього бездумно робити, коли злочинність в країні зростає: минулий рік приніс майже 501 тис. злочинів, в поточному році вже зареєстровано більше. А слід ще врахувати великий масив латентної (прихованої) злочинності.

Отже, як бачимо, не дуже оптимістичною вийшла у мене розповідь про нашу міліцію. Але не будемо забувати, що, коли хтось попадає у біду, коли приходить справжнє лихо, ми всі звертаємося по допомогу саме до міліції. Тож я хотів би напередодні професійного свята привітати всіх чесних міліціонерів (а їх багато!), побажати їм успіхів у роботі, розумного начальства і – …трохи міліцейського везіння.

Володимир Бедриківський

Газета “Колос”, №106-107 від 23 грудня 2011 року

Напишіть відгук