У генетичній пам’яті українців весна асоціюється не тільки з воскресінням природи, першоцвітом чи усе впевненішими плюсами на термометрах за вікнами наших домівок. У цю чудову пору року народився геній, якому судилося стати символом, обличчям всієї нації. Весна того далекого 1814-го подарувала світові людину, справи та слова, життя якої донині служать яскравим прикладом любові до рідної землі, до неньки-України, до нашого  віками гнобленого, але нескореного народу. Кобзареве «вставайте, кайдани порвіте» ще й зараз змушує кожного українця до глибокого осмислення не завжди привабливої дійсності, до небайдужих роздумів про роль та місце  нашої незалежної держави у світовій спільноті, до конкретних дій за краще  життя та гідне майбутнє. Але чи всі ми вміємо і, головне, хочемо почути віщі пророцтва Тараса, пройнятися його вірою, розділити його печаль, зробити правильні висновки з його застережень?

 У переддень 198 річниці від дня народження Шевченка  саме над цим  і розмірковує голова Тернопільської обласної адміністрації 2007 – 2010 років Юрій Чижмарь:

– Неодноразово з болем у серці читав повідомлення у ЗМІ про сучасних яничарів, які знущаються над пам’яттю про Великих українців, плюндруючи монументи, знищуючи меморіальні дошки, інші знаки увіковіченої поваги нащадків до своїх славетних предків. Зокрема восени минулого року у Стаханові Луганської області невідомі розпиляли на шматки та вивезли у невідомому напрямку залізну скульптуру Тарасу Шевченку. Вже цьогоріч за місяць до 125-річчя  від дня народження режисера і засновника театру “Березіль” Леся Курбаса з пам’ятника на його символічній могилі вкрали горельєф і збили літери.

Скажете, звичайний вандалізм – мовляв, у сім’ї не без виродка. Але, як на мене, навіть це –  не найстрашніше негативне явище у нашій світоглядно розділеній країні. Адже зі злодіями ще якось можна боротися,  їх можна впіймати за руку, притягнути до відповідальності, компенсувати завдану шкоду. Набагато страшніше, коли вандалізм не можна виміряти фізичними діями, коли бажання познущатися, знайти крайнього у власних невдачах пускає глибоке коріння у душі та серця.

Пригадую, як  у Тернополі мені довелося впритул зіткнутися з неприхованою протидією деяких місцевих політиків, коли організував спорудження та встановлення монумента провідникові ОУН Степану Бандері. Здавалося,  націонал-патріотичне середовище краю лише вітатиме ці конкретні кроки обласної виконавчої влади, адже саме ми вперше за багато років пустопорожніх розмов про необхідність  увічнення пам’яті героя визвольної боротьби українського народу за свою незалежність перенесли питання у реальну площину. Та не тут то було. Окремі так звані патріоти, у тому числі і з мандатами народної довіри, підняли ґвалт. Мовляв, і місце для монумента непідходяще, і сама скульптура не повністю відображає сутність історичної постаті, і творчий задум автора далекий від досконалості, і так далі, і тому подібне.

Марно було сперечатися з ними, тратити сили на «пошуки компромісів», бо знав та розумів, що будь яке зволікання з реалізацією проявленої мною ініціативи лише віддаляє час її втілення у життя. Тому й діяв рішуче, впевнено та навіть подекуди жорстко.

Усі  мої сумніви і внутрішні вагання як рукою зняло вже тоді, коли під час урочистого відкриття монумента побачив на обличчях ветеранів національно- визвольних змагань скупі сльози гордості за те, що справа, за яку вони боролися впродовж всього життя, знайшла гідних спадкоємців. Пригадую, у той день йшов сніг, було сиро та холодно, але, коли з пам’ятника впало долу полотнище, тілом розлилося тепло – від відчуття своєї безпосередньої причетності до свята, до пам’яті великого Генія нашого народу.

А що ж мої опоненти? Чимало їх прийшли на відкриття, дехто навіть у числі перших ставав «до знимки» – усе, як завжди. Ось тільки так і кортіло запитати, навіщо, задля чого вони плели чвари, шукали ворога, намагалися збурити громадськість? Невже трагічні сторінки української історії нічого не навчили, невже не осягнули зледачілим від голого політиканства розумом, що ніде інше «нема на світі України,  немає другого Дніпра»? Хотів запитати у них тоді, а ще більше шукаю відповіді на це непросте запитання зараз – напередодні наступних виборів до Верховної Ради, які однаково можуть увінчатися як перемогою для держави на шляху до об’єднаної Європи, так і нищівною поразкою для десятків мільйонів українців, котрі ще сподіваються на мудрість своїх ідейних поводирів, на їх здатність відродити «добру славу, славу України».

Узагалі ж за роки своєї трудової діяльності на різних посадах в органах влади, я переконався, що найефективнішими моїми управлінськими рішеннями були навіть не ті, що приймав в інтересах окремих людей, а ті, що продукував за широкої участі, підтримки  та на користь громади. З огляду на це впевнений, що справжнім патріотам не ворогів потрібно шукати, а союзників та однодумців. Не розбрат треба сіяти там, де щедро родить взаєморозуміння і злагода. Політичні протиріччя, ідеологічні розбіжності, лідерські амбіції – це ніщо у порівнянні з інтересами країни, зі сподіваннями народу, з вимогами нації під одним прапором над головою, з одним прагненням у душі, з Шевченком у серці.

Можливо тоді, коли політики візьмуть за правило турбуватися про нині сущих в Україні, значно поменшає доведених до відчаю людей, які у пошуках додаткового заробітку плюндруватимуть могили та монументи тих, хто вже не може себе захистити.

2 comments

  1. 223455

    Ще один “патріот” від “регіоналів” хоче заробити передвиборчі дивіденди на святих іменах Тараса Григоровича та інших патріотів України! Щось ні разу цей депутат обласної ради не побував на її сесіях. Отак він буде працювати і у Верховній Зраді, бо інакше не вміє. А прикриватися нашими святинями – це ганебно для заступника губернатора цієї регіональної влади. Дійсно ми ледве не забули, що політиків прирівнюють до однієї із самих древніх професій! Якої – самі догадайтеся з першого разу!

  2. Катя

    Ну не був Чижик на сесіях? А для чого час тратити на неспроможного кайду? Плакатися разом з ним, що такі-сякі комуністи заблокували роботу облради? Чи приймати пусто заяви про боротьбу з піратством на Азовському морі? Чижмарь своєю роботою показав на що здатний..тут люди самі за нього горою…які б гадості не писали проплачені коментатори…
    А написано тут толково. Принаймні я і моя мама (чесно скажу, перечитала тези на кухні з ноутбука) погоджуємось з Юрієм Васильовичем

Напишіть відгук