Це запитання задає собі, мабуть, кожен студент, тримаючи у руках, ще „гаряченький”, нещодавно отриманий, диплом . А скільки батьки працювали на той кусень паперу! Але мова не про це… Здавалось би, чого ще треба: спеціальність опанував, диплом здобув, можна йти втілювати свої ,тяжко набуті за 5 років, знання у реальність. От тільки є одне „але”. Перспективи отримати роботу по спеціальності дуже мало. За статистико лише 15-20% випускників ВНЗ працюють за фахом. Цей процент в масштабах України дуже мізерний.

 

Проблема безробіття серед молоді в Україні сьогодні є надзвичайно актуальною. Не маючи роботи, ще вчорашні студенти у безвиході йдуть на будь-яку, аби тільки заробіток був. І це в кращому випадку. В гіршому –топлять горе у чарчині оковитої.

В радянські часи статус „безробітного” прирівнювався до чогось ганебного. „Всі працюють, а ти байдикуєш? Тунеядець!” Що ж, нині в нашій державі „тунеядцями” по своїй-несвоїй волі можна вважати немалу частину суспільства.

 

Ледь не забув, є один вихід із ситуації безробітного – торгівля. Ті, хто трохи кмітливіші, вже там. На ринку той диплом, „як мертвому кадило” – головне вміти гроші рахувати. Та чи кожного задовольняє така перспектива? Мене, наприклад, не задовольнила б.

В нас досить багато продавців, офіціантів, будівельників з вищою освітою. Але я впевнений, що вони хотіли значно більшого. Людина завжди прагне стабільного заробітку та перспективи.

Розглянемо іншу ситуацію, з якою стикався не один студент. Припустимо, я знайшов непогану роботу, хоч і не по спеціальності. З радістю йду на співбесіду до роботодавця. „Ваш стаж роботи?” – запитує мене він. І тут я розумію, що не бачити мені роботи, адже я „ще вчора” був студентом вишу.

 

Проблема є, і це факт. То чому ж влада не робить нічого для її вирішення ? Чому народ повинен щодня переживати за завтрашній день?

Проводиться маса безглуздих форумів, конференцій, зустрічей на тему безробіття -прийшли, поговорили, забули. Імітують роботу. Багато хто з чиновників грається у підтримку молоді. Але слова їхні такі ж пусті , як і голови. І партії та колір прапора тут не мають значення.

 

З будь-якої ситуації завжди існує вихід і проблема досвіду роботи не виняток. Потрібно зацікавити підприємців у молодих фахівцях, ввести податкові канікули або ж знизити процент податку для роботодавців, які надають першу роботу.

Найобразливіше те, що для депутатських синів і дочок робочі місця завжди знаходяться, при чому більшість із них у владному апараті.

Андрій Копачівський 

Напишіть відгук