Останнім часом багато приділяється уваги медичній галузі, проводяться реформи, відбуваються зміни. Кожній людині доводилося звертатися по медичну допомогу, хтось лишався цілком задоволений результатом лікування, кваліфікацією лікаря, а хтось наразився на зразок порушення клятви Гіппократа. Спілкування з різними людьми, випадково почуті бесіди людей в автобусі, вагоні потяга чи у черзі та й власний досвід невільно створили образ пересічного громадянина, якому довелося звернутися у медичний заклад.

У більшості з нас – шалений ритм життя. Ми зриваємося зранку, нашвидкуруч ковтаємо (або і не ковтаємо) філіжанку кави або горнятко чаю, біжимо (або їдемо у страшній тисняві) на роботу, де нас очікує безліч невідкладних виробничих справ і нервова напруга. А вдома свої щоденні клопоти і тривоги. Все це не залишає часу навіть подумати про своє здоров’я.

І тут у наш звичний життєвий графік безцеремонно і у найвідповідальніший момент втручається вона – хвороба. Або й цілий “букет”. І звідки тільки взялися?! Хочеш-не хочеш, а змушений облишити все і звертатися до лікаря.

Поліклініка зустрічає нас своїми “теплими” обіймами, починаючи від реєстратури. Там потрібно з півгодини постояти у черзі, щоб реєстратор, покопирсавшись поміж рядами карток,  зробила висновок, що вашої картки не існує в природі і необхідно завести нову. Або ще варіант: вам видали вашу картку, але потім виявляється, що у вас, Петренко Алли Сергіївни, вклеєні листки з цікавим діагнозом, якого у вас просто не може бути ні за яких обставин. Детальне вивчення власної картки повідомило про те, що в неї якимось чином потрапили листки, які спеціаліст вклеїв, обстежуючи вашого сімдесятирічного сусіда – Петренка Адама Степановича (можливо, добре, що тепер впроваджують електронну реєстрацію пацієнтів).

Нарешті, отримавши картку і талон до лікаря, ви підходите до його кабінету. Під ним теж черга. Прийом триває повільно і з’являється тривога, що до його завершення вас прийняти не встигнуть. На підтвердження цих думок з кабінету виглядає медсестра і просить, щоб більше ніхто черги не займав, бо лікар всіх не встигне прийняти. Десь через годину ви таки потрапляєте у бажаний кабінет, де сидять втомлені лікар і медсестра, дописуючи щось у картці попереднього пацієнта. Збоку на столі медсестри стоїть імпровізована (колишня, прикрашена квіточками, коробка з-під взуття) скриня для благодійних внесків, про що свідчить надпис червоним фломастером.

Опитавши вас, оглянувши, лікар виносить свій вердикт, просить медсестру виписати кілька направлень на огляд до вузьких спеціалістів і на лабораторні дослідження, приписує деякі ліки, призначає візит через кілька днів і прозоро натякає вам на бажаність зробити благодійний внесок.

Наступного дня ви вдосвіта з’являєтесь у поліклініці, щоб здати потрібні аналізи. Під кабінетом лаборантів отримуєте легкий шок: аналізи приймають з 8.00 до 9.00, а тут навала пацієнтів. Незважаючи на це, сумирно чекаєте своєї черги. Врешті вам вдається увійти раніше, ніж хтось із медиків привів у кабінет свого знайомого поза чергою.

Після цього ви прямуєте у рентгенкабінет, де теж чимала черга з тих, хто “тільки забрати результат” і тих, хто надіється встигнути пройти це обстеження до дванадцятої години (згідно графіку, що висить на дверях).

Рентген пройдено. Це ваша особиста маленька перемога. Тепер потрібно відвідати тих спеціалістів, яких порадив дільничний терапевт.

Біля кабінету ортопеда виявляється, що приймає він лише з другої години.

Під кабінетом невропатолога народу стільки, що ви спочатку не зрозуміли – це всі до нього чи у сусідні кабінети, а потім, виявляється, важко знайти останнього в черзі, бо ті, які стоять, повідомляють, що за ними ще по троє, які побігли тим часом до інших лікарів. Зайнявши чергу, ви розумієте, що необхідно застосувати ту ж тактику і йдете до ще одного спеціаліста – кардіолога. З ним вам поталанило більше: ви таки потрапили до нього, посидівши під кабінетом хвилин двадцять. Після обстеження цей лікар запропонував пройти кардіограму. Напевно, якусь особливо точну і складну, бо коштує вона 50 гривень.

Для повної картини щодо стану вашого здоров’я терапевт виписав талон на УЗД. Під цим кабінетом теж довелося посидіти довго і нудно. Те, що у вас болить і з чим ви прийшли уже відійшло на задній план, бо на цей момент вам уже просто хочеться вийти на свіже повітря. В кабінеті УЗД першим ділом повідомили, що коштувати це задоволення буде 80 гривень. Лікар записала у картку результати своїх споглядань ваших внутрішніх органів і ви знову біжите до кабінету невропатолога. Виявляється, що черга вся, яка стояла, так і стоїть: лікар виїхав на терміновий виклик, буде через сорок хвилин. Для себе ви вирішуєте, що, напевно, без невропатолога якось обійдетеся.

Глянувши на годинник, ви радієте: вже друга година, а отже повинен почати прийом ортопед. Біля його кабінету розумієте, що так зраділи не ви одні. Доведеться посидіти, бо таки болить хребет і коліно. У черзі у вас зав’язується розмова із жінкою, яка теж прийшла на консультацію до ортопеда, але минулого місяця потрапила у лікарню з іншою проблемою, де перенесла оперативне втручання. Операція пройшла успішно, все обійшлося, хоча чоловікові довелося дещо “віддячити” медикам.

Наступний спеціаліст, якщо ви жінка, – гінеколог. Крім вас, під кабінетом сидять кілька вагітних молодих жінок. Тут ви стаєте невільною слухачкою і дізнаєтеся про розцінки у пологовому будинку, про те, що весь термін вагітності молоді сім’ї і їхні батьки  збирають гроші на те, щоб оплатити пологи, бо народити дитину тепер дуже дорого коштує.

Після всіх тих обстежень ви, замучені і розбиті, врешті-решт виходите з поліклініки. Через три дні – знову біля кабінету терапевта. У вас на руках картка із рядом діагнозів. До них додалися і результати лабораторних досліджень. Вони такі, що терапевт не повірив своїм очам, тому виписав ще одне направлення на аналіз крові. Через день цей аналіз дивним чином став близьким до ідеалу, з чого терапевтом було зроблено висновок, що лаборанти щось там “трошки” переплутали.

У терапевта ви чуєте остаточний, на його думку, діагноз і з рецептом прямуєте до аптеки. Там розумієте, що вартість виписаних ліків перевищує розмір авансу. Помучившись у роздумах біля прилавку, одночасно помучивши своїми питаннями фармацевта, ви приймаєте доленосне щодо свого здоров’я рішення: діагноз не страшний, ліки дорогі, тому буде достатньо кількох недорогих препаратів із призначеного лікарем списку.

Ще через кілька днів ви знову з’явитеся на прийомі у дільничного лікаря з твердим наміром закрити лікарняний. Тут ви запевните терапевта, що приймали все, що він призначив, тому, напевно, одужали. І задоволений, гордий собою лікар із спокійною душею видасть вам лікарняний лист, про всяк випадок порадивши покинути курити, вживати міцні напої та гострі  і жирні страви (за бажанням, можете, звичайно, уточнити, що не курите, не п’єте і не зловживаєте).

Наступного дня ви знову вливаєтеся у звичний ритм життя, десь на підсвідомому рівні розуміючи, що ваше захворювання саме через цей ритм, що у медичний заклад потрапляти не бажано, що це вкрай невигідно і незручно, що медичні реформи, про які говорять ледь не всі ЗМІ, дійсно необхідні і жевріє надія, що вони полегшать життя і медиків, і пацієнтів.

Поки медицина потихеньку реформується, у наших же інтересах і цілком можливо реформувати щось у власному житті, у першу чергу задля власного здоров’я. Адже ми всі добре знаємо, що курити шкідливо, що потрібно ходити пішки, що харчування хот-догами, піццами і шаурмою – прямий шлях до виразки шлунку, що шия болить і зір псується від надмірного сидіння за комп’ютером, що зайва вага від мучного і солодкого, а також від малорухомого способу життя, що нашому здоров’ю потрібен хоч якийсь режим у житті і харчуванні, а психіці – позитивні емоції, адже більшість з нас дуже далеко від “Феофанії” і ще дальше – від закордонних клінік… Але, наразі,  міняти щось у своєму житті поки що не виходить більшості з нас. Це потім, колись…  Аби пізно не стало.

Олена Зазуляк, Тернопіль.

2 comments

  1. Ліза

    Просто в яблучко!!)))) В моєму житті були аналогічні випадки, а деколи ще більш парадоксальні!!))) Такі речі відбуваються, бо більшість наших “дохторів” ( далеко не самородків ) влаштовують на роботу по знайомству, а лікарі ,що дійсно володіють знаннями і можуть підняти людину на ноги, продають на ринку носки,бо немає робочих місць у лікарнях …

    1. Боря

      Правдива стаття!!! ДІйсно “доктора” , що зара працють влаштовані по блату так вони ще наглі, не освідченні і хабарницькі…..як щоб був вибір між молодим спеціалістом свеї справи і сином (дочкою) кума, брата ,свата або просто за гроші то більшість вибарає друге. Багато знайомих які закінчили медичний інститут не можуть потрапити на роботу бо всі місця зайняті або просто треба дати на лапу велику суму…так і стоять на біржі праці або працюють в супермаркетах , магазинах і так далі….

Напишіть відгук