23 липня 2012 року провідний експерт Центру Разумкова Павло Розенко відповів на запитання читачів мережевого видання «Главред».

— Що чекатиме соціальну політику після виборів 2012 року? Влада йде абсолютно традиційним шляхом: через реалізацію так званих «соціальних ініціатив», роздаючи пенсіонерам по 100 гривень, намагається купити голоси виборців. Але, як ми знаємо з історії, такі подарунки пагано закінчуюються для самих виборців. Озвучте, будь ласка, свій прогноз.

Справді, ми прекрасно знаємо, до чого призводить передвиборчий популізм влади. Ми бачили це і в 2004 році. Нічого доброго для громадян України і для соціальної політики в цілому я не чекаю. За передвиборчий популізм влади будемо розраховуватися ми з вами. Якщо сьогодні перед виборами влада роздає пенсіонерам по 100 гривень, то після виборів з кишені кожного українця через підвищення цін на все, через девальвацію гривні забиратиметься по 200 гривень щомісяця. Таким чином, саме ми з вами профінансуємо передвиборчу кампанію Партії регіонів, жодних досягнень нинішнього уряду в цьому немає.

— Нещодавно чув виступ пана Арбузова, що присоромив усіх експертів, які прогнозують обвал гривні. Очевидно, що це також стосується і вас, адже ви неодноразово говорили саме про такий сценарій розвитку ситуації після виборів. Чи є вам що відповісти голові Нацбанку? Чи змінили ви свою позицію щодо падіння гривні після виборів?

Мені дуже прикро, що глава Національного банку України замість виконання своїх професійних обов’язків почав займатися агітаційною кампанією провладних сил і постійно розповідає нам про стабільність, сталість, покращення та інше. Для мене немає жодного значення, хто і що про мене думає і каже в мій бік. Я бачу об’єктивну ситуацію і на цій основі роблю свої висновки. А ситуація наступна: економіка України знаходиться у кризовому стані, в уряду сьогодні не вистачає коштів навіть для фінансування поточних соціальних виплат. Пенсійний фонд щомісяця не виконує план по власних надходженнях. На тлі такої вкрай негативної ситуації влада виділяє додатково 33 мільярди гривень на так звані соціальні ініціативи. Треба чітко розуміти, реальних коштів для їх фінансування просто не існує в природі. У влади є лише один шлях — включати друкарський верстат і випускати в обіг нічим не підкріплену свіженадруковану гривню. Наслідок такої популістської позиції один: прискорення темпів інфляції в Україні та девальвація гривні. Визнаю невелику помилку у своїх прогнозах. Я передбачав, що ці процеси почнуться після виборчої кампанії, але, як бачимо, процес девальвації гривні вже почався: із позначки 7,98 гривня послабилася до рівня 8,08-8,10 гривні за долар. Таким чином, незважаючи на всі оптимістичні запевнення представників нинішньої влади, «процес пішов».

— Чому жодна (!) влада не зменшила собі зарплату до рівня мінімальної, не відмовилась від приватизації державних квартир і дач та автомобілів, пільг?

Переконаний в тому, що успіх проведення реформ в Україні може бути лише один – влада повинна починати реформи з себе, показати приклад. Україна має врешті-решт відмовитися від шкідливої практики пільг і привілеїв для високопосадовців, починаючи з президента України, закінчуючи чиновниками різних рівнів.

— Прозорість та відвертість кадрової політики, як відомо, є одним із основних факторів процвітання суспільства в економічному, соціальному та політичному вимірах. Також відомо, що в умовах сьогодення роботодавчий процес вкраплений корумпованністю його учасників та перевантажений ідеологічною складовою. Чи відома вам якась політична партія, що відверто декларувала би намір пролити світло на темники відділів кадрів, підтримати претендентів на робочі місця та захистити ринок праці від телефонного правосуддя?

Згоден із вами щодо надмірної політизації кадрового питання в нинішній час. Мене просто вразила нещодавня стаття на «Українській правді», в якій наводилися конкретні факти призначення працівників соціальної сфери лише після проведення відповідних співбесід в офісах провладної партії. Мене дивує і повна відсутність реакції з боку Міністерства соціальної політики та особисто Сергія Тігіпка на зазначену статтю. Я дуже добре знаю систему соціального захисту населення. Ця система завжди була поза політичним процесом і не використовувалася у брудних передвиборчих технологіях. Тому засуджую спроби втягнути соціальних працівників в агітаційну кампанію влади і, сподіваюся, з часом така діяльність отримає належну оцінку з боку правоохоронних органів України.

— Рік тому влада за допомогою більшості у Верховній Раді провела антинародну пенсійну реформу. Але щось зараз дуже затихла щодо цього і взагалі не згадує про неї. Немає чим похвалитися?

Як ви помітили, нинішня влада зараз жодним чином не нагадує про здійснену нею пенсійну реформу, намагається зробити все, щоб суспільство і не згадувало про неї. Це і не дивно, бо до чого звелася пенсійна реформа? До збільшення пенсійного віку для жінок на 5 років, до збільшення страхового стажу для чоловіків і жінок на 10 років, до зміни формули нарахування пенсії у бік її зменшення, до суттєвого обмеження пенсійних прав військовослужбовців, працюючих пенсіонерів, науковців, чорнобильців, інвалідів, інших категорій громадян. Але жодного результату це не дало. Розмір пенсій в Україні так і залишається нікчемним, суттєвого підвищення пенсійних виплат не відбулося. І надалі в Україні продовжує існувати дві пенсійні системи: одна для чиновників (пенсія — 80% від заробітної плати), інша — для звичайних громадян (пенсія біля 45% від заробітної плати). Незважаючи на публічні обіцянки Сергія Тігіпка зменшити дефіцит бюджету Пенсійного фонду, у 2012 році дефіцит Пенсійного фонду зріс із 57 мільярдів гривень до 65 мільярдів гривень. Та й позику Міжнародного валютного фонду ми досі не отримали. Таким чином, пенсійна реформа в Україні повністю провалена і довіра до неї втрачена. Про такі наслідки експертне середовище попереджало уряд ще до ухвалення реформи. Проте слухати такі думки ніхто не хотів. Ось і маємо результат.

— Ви були одним із активістів студентської «Революції на граніті» 1990 року. Зараз відбуваються аналогічні акції біля Українського дому. Але чому нинішньому поколінню молоді не вдається розпалити суспільство і акція потроху затухає?

Нещодавно в ефірі одного з телеканалів один із лідерів студентської «Революції на граніті» 90-го року Олесь Доній порівняв ці дві акції. Не хочу повторювати його аргументи, з якими повністю згоден, бо і справді наша акція готувалася щонайменше півроку, були пророблені деталі кампанії і можливі варіанти її розвитку, що, очевидно, не могло бути зроблено організаторами нинішньої акції. З іншого боку, від себе хочу додати, що наша акція була більш наступальною і активною. Наша акція полягала не лише в тому, щоб сидіти на Майдані, висловлювати свою позицію, слухати поетів, музикантів, різних лекторів. Ми активно працювали з суспільством. Кожен ранок починався з того, що ми ходили до навчальних закладів, виступали перед студентами, організовували пікети біля основних підприємств. Причому робилося це не лише в Києві, але й у Львові, Франківську, Тернополі, Харкові, Дніпропетровську — по всій Україні. Таким чином ми поширювали інформацію про акцію, залучали нових людей, забезпечували громадську підтримку нашим ініціативам. Наслідок цього — починало акцію декілька десятків активістів, через десять днів на маніфестації на її підтримку виходили вже сотні тисяч людей по всій Україні.

— Мені здається, що опозиції не вистачає фаховості у відстоюванні своїх позицій. Дуже багато емоцій, загальних фраз і узагальнень. Мені здається що опозиція програє в інформаційній кампанії владі саме через свою некваліфікованість. Вам так не здається? Чому в опозиції так мало справжніх фахівців, зокрема і в соціальній політиці?

Я б не ставився дуже прискіпливо опозиції в плані опонування владі. Треба зважати на те, що з кожним днем вільних майданчиків для оприлюднення свого погляду в опозиції стає все менше й менше, хоча, безумовно, є питання до аргументованості й фаховості публічних спікерів опозиції. Наведу яскравий приклад: буквально протягом останніх місяців суспільству нав’язується міф про те, що нинішній владі залишилися руїни від попередників, але ж це зовсім не відповідає дійсності. Навіть якщо взяти офіційні дані Держкомстату, можемо пересвідчитися, що і справді 2009 рік був дуже важким для економіки держави, але початок 2010 року, коли ще працював уряд Тимошенко, вже показував динаміку зростання. Якщо 2009 рік Україна закінчила із падінням ВВП 14%, то перший квартал 2010 року зафіксував зростання ВВП на +4.8%, другий квартал — +5,5%. Для порівняння: перше півріччя 2012 року українська економіка закінчила із показником зростання ВВП біля 2%. Так коли була руїна? На початку 2010 року? Чи зараз, після дворічного перебування Партії регіонів при владі в Україні? Це показники офіційної статистики, про них всім відомо, але чому вони не використовуються опозицією, мені теж не до кінця зрозуміло.

— Чому в Україні практично провалені всі реформи, і, незважаючи на всю риторику влади, ані в економіці, ані в соціальній політиці реально нічого не зроблено? В результаті жити в країні щороку стає все гірше.

Останнім часом урядовці дуже полюбляють згадувати досвід проведення реформ у Польщі та постійно посилаються на одного з ідеологів польських реформ — Лєшека Бальцеровича. Нещодавно він написав дуже цікаву статтю по ситуації навколо реформ в Україні. Дуже шкода, що влада чомусь не згадує про цю статтю. В ній, на мій погляд, міститься повна відповідь на ваше питання. Перше, на що звертає увагу пан Бальцерович, це те, що в недемократичній країні не може бути вільної та ефективної ринкової економіки, несвобода в політичному процесі призводить до аналогічної несвободи в усіх сферах життя країни, унеможливлює проведення системних реформ в нашій державі. І друге — за останній час в Україні з’явилися всі ознаки побудови так званого кланового капіталізму, коли свободу, преференції, доступ до фінансових ресурсів, належний судовий і прокурорський захист має не вся українська громада, а лише наближене до керівництва держави коло осіб. Я дуже хочу, щоб наші очільники звертали увагу у своїй діяльності на слова таких експертів, як Бальцерович, і не лише в ті моменти, коли їм це вигідно.

— Що придумали тігіпки та олігархи? Вони надсилають листи керівництву колективу і просять вплинути на профспілку, сказати, що зарплату уріжуть на 25-30 відсотків, бо у них гроші закінчились, і щоб профком із цим погодився. Ми не пішли на це. Як відстояти колектив?

Це ще раз підтверджує мої слова про те, що в державі сьогодні немає реальних ресурсів для покриття навіть поточних соціальних виплат — пенсій, зарплат, стипендій. З іншого боку, ви бачите щоденно звіти влади про те, що руїну подолано, і настала стабільність в державі. Проте насправді ситуація є протилежною, і випадки затримки у виплатах заробітної плати вже є системою.

— Я належу до прихильників нинішньої влади. Так, їх є за що критикувати, все розвивається не так швидко, як хотілося б. Втім, мені здається, що владі потрібно дати шанс проявити себе. Таким людям, як ви, потрібно йти у владу та допомагати їм. Як основну помилку Партії регіонів я бачу те, що таких компетентних людей, хороших спеціалістів, як ви, вигнали з міністерств та інших органів влади. Чи не надходили вам пропозиції співпраці від влади? Чи не хотілося б вам влитися в ряди сьогоднішньої влади, щоб спільними зусиллями розвивати нашу державу?

Одразу хочу уточнити, що з Міністерства мене ніхто не виганяв. Двічі, у 2006 році, коли прем’єром був призначений Віктор Янукович, і в 2010 році, коли він же став президентом, я звільнявся з Міністерства за власною ініціативою і за власним бажанням. Це було виключно моїм рішенням і моєю позицією. Пропозиції працювати у владі були і надходять досі. Але я не бачу свого місця в цій владній системі координат, яка вибудована сьогодні в Україні, як і перспектив для ефективного розвитку нашої держави в цілому.

— Центр Разумкова нещодавно опублікував результати соціологічних досліджень, з яких випливає, що питання російської мови знаходиться десь на 30-му місці серед пріоритетів наших співвітчизників. Мені незрозуміло, яка логіка в тому, що Партія Регіонів починає розгойдувати човен, в якому сама ж і знаходиться.

Для мене цілком очевидно, що завданням Партії регіонів на даному етапі є не питання запровадження другої державної мови в Україні. Основне питання для них — зберегти свою владу будь-якою ціною. Внесення мовного законопроекту на розгляд Верховної Ради виконує три основні завдання для Партії регіонів. 1) Мобілізація власного електорату, якому демонструється намагання партії влади вирішити питання запровадження другої державної мови. З іншого боку, суспільству демонструється «радикалізм» опозиції, якому може протистояти, на думку ідеологів цього процесу, лише Партія регіонів. 2) Намагання здобути прихильність Росії в сучасній ситуації. Ми бачимо, що незважаючи на полум’яні передвиборчі обіцянки встановити братерські та рівноправні відносини із Росією, нинішня влада фактично загнала їх у глухий кут. Ми маємо масу невирішених проблем у відносинах із Росією. І ситуація, на жаль, все далі погіршується. Тому ситуація із мовним законопроектом — своєрідний реверанс у бік Росії. 3) Це намагання уникнути дискусії та відповідальності за абсолютно провальну економічну та соціальну політику в державі. Це спроба нав’язати суспільству обговорення мовного питання і замовчування ситуації із реальним погіршенням життя для абсолютної більшості українських громадян, з провалом тих реформ, зокрема, пенсійної, які започаткувала і втілила в життя нинішня влада.

— Як ви гадаєте, чи піде уряд Азарова/Яценюка на нову угоду з МВФ після парламентських виборів? Як ви оцінюєте імовірність того, що до угоди буде включене підвищення цін на газ та тепло для населення? Чи не вважаєте ви, що якщо ще більше підняти тарифи та давати субсидії бідним, то бідними стануть усі, хто ними ще не був – більшість населення? Уже зараз ціна газу залежить від обсягу споживання. Можливо, логічніше встановити залежність між ціною гігакалорії житлово-комунального господарства, з одного боку, та квадратурою чи (або) доходами? Наприклад, до 50 квадратних метрів і з доходом на душу сімейства у 2000 гривень — одна ціна, до 100 метрів і 4000 гривень — інша, до 150 метрів та 8000 гривень — третя і так далі. І жодних субсидій.

Переконаний, що нової угоди з МВФ не буде. Уряд буде виконувати умови раніше підписаних документів з МВФ. Безумовно, в тій складній ситуації, в якій сьогодні знаходиться економіка України, при фактичній відсутності реальних надходжень від діяльності промисловості, в уряду просто немає іншого виходу, як добиватися виділення фінансування від МВФ. Саме тому я прогнозую, що після виборів, очевидно, буде суттєво збільшена плата за користування газом і теплом для населення, збільшиться щонайменше на 15% плата за житлово-комунальні послуги. Гадаю, лише підвищенням справа не обмежиться. Уряд ініціюватиме ухвалення нового Трудового кодексу, скорочення та ліквідацію основної маси пільг в Україні. Я не виключаю, що влада піде на реалізацію чергового етапу пенсійної реформи, яка передбачатиме збільшення пенсійного віку в Україні для чоловіків і жінок до 65 років.

— Борг колишнього Ощадбанку СРСР, по якому кожна українська влада виплачує вкладникам тисячу гривень, фактично не існує, оскільки вже немає суб’єкта, який винен вкладникам ці гроші. Ті гроші, які виплачуються, фактично є незаконним перерозподілом державного бюджету. Чи вважаєте ви за потрібне один раз чесно від імені держави визнати борг перед вкладниками Ощадбанку СРСР таким, що не є державним боргом України та раз і назавжди припинити спекуляції на цю тему?

На жаль, політизація питання вкладів Ощадбанку СРСР виникла не сьогодні. Саме в процесі чергової політичної кампанії свого часу Верховна Рада України прийняла абсолютно непродумане і виключно популістичне рішення про перекладення боргових зобов’язань закордонного суб’єкта господарювання на українську державу. Тепер ми всі є заручниками цього рішення. І політичні спекуляції на темі повернення вкладів тепер є нормою для будь-якої передвиборчої кампанії. Щодо конкретних механізмів повернення вкладів — уряд не знайшов нічого кращого, як використати механізм уряду Тимошенко і фактично продовжив цю кампанію. Хоча свого часу у 2008 році особисто Азаров та члени Партії регіонів каменя на камені не залишили від цієї програми. Вони критикували її як тільки можна, говорили про те, що «дайте нам владу, і ми виплатимо все й одразу, знайдемо такий механізм, який задовольнить всіх громадян України». А що ж вийшло насправді? Два з половиною роки взагалі не згадували про це питання, а зараз, перед виборами, раптом згадали. Причому про жодні нові підходи чи нові механізми вже не йдеться.

— Перебуваючи на посаді першого заступника міністра соціальної політики в уряді Юлії Тимошенко, ви брали участь у внесення до парламенту законопроекту №3519 2008, згідно з яким пенсії воєнним пенсіонерам мали виплачуватися після досягнення ними 55-річного віку. Ви мали на увазі продовжити крайній строк служби до щонайменше 55 років для солдатів, сержантів, молодших офіцерів та підполковників, чи забезпечити їх усіх нормальною роботою? Чи знаєте ви, яка зараз ситуація з працевлаштуванням у 45-50 років, якщо професія — захищати Батьківщину? Що ви запропонуєте цим людям? На вашу думку, чи повернеться наш уряд (незалежно від результатів виборів) до цієї ідеї?

Одразу хочу сказати, що до розробки зазначеного законопроекту ні я особисто, ні Міністерство соціальної політики жодного відношення не має. Більше того, ми категорично заперечували проти цього законопроекту. Для мене і до цього часу є великою таємницею факт внесення цього законопроекту на розгляд Верховної Ради у грудні 2008 року. На мою думку, хтось просто хотів «підставити» уряд цим законопроектом. Коли законопроект було зареєстровано в Верховній Раді України, я одразу проінформував міністра та секретаріат Кабміну щодо позиції фахівців із зазначеного законопроекту. Думка Мінсоцполітики була підтримана, і законопроект був негайно відкликаний. Наскільки я пам’ятаю, 21 грудня він був внесений, а 22 грудня вже відкликаний. За часів мого перебування в Міністерстві тема обмеження соціальних прав військовослужбовців не піднімалася. Хочу вам лише нагадати, що нещодавно ухвалений урядовий варіант пенсійної реформи суттєво погіршив умови пенсійного забезпечення військовослужбовців та членів їх родин.

— Вам не здається, що в країні ситуація схожа на те, що низи не хочуть жити по-старому, а верхи не можуть керувати по-новому? Країна прогнила повністю корупцією (при тому на усіх рівнях можу назвати приклади з прізвищами), необхідно створювати умови безповоротного покарання за порушення законів, забруднення довкілля, хабарі, приховування заробітної платні, неофіційну роботу.

Справді, ознаки революційної ситуації сьогодні вже присутні. І ви їх перелічили. Не вистачає лише одного — «іскри, із которой разґорітся пламя». Такою іскрою, на мою думку, можуть стати наступні парламентські вибори. Якщо суспільство побачить, що своє незадоволення ситуацією в країні воно не зможе висловити через демократичний процес, і вибори будуть сфальсифіковані або проведені в недемократичний спосіб, це і може стати причиною різкого загострення ситуації в Україні. Тому я би радив владі сьогодні не гратися із суспільством і дати можливість для вільного і незалежного волевиявлення громадян. Суспільство повинно побачити, що воно може вплинути на ситуацію в державі в демократичний спосіб. Інакше виникнення нової революційної ситуації неминуче.

— Надайте свій варіант продовження речення «Соціальна політика нинішньої влади — це…»

Це системне невиконання своїх передвиборчих зобов’язань перед українськими громадянами, це проведення аморальних експериментів над українським суспільством, непрофесійна та неякісна діяльність на всіх ланках управління системою соціального захисту.

— Назвіть, будь ласка, основні ознаки державності, і чи вважаєте ви, що вони притаманні Україні? На вашу думку, що ми побудували? Яку і від кого здобули незалежність? З ким збирається воювати армія міліції і де прокурорський нагляд? Хапальний рефлекс домінує над здоровим глуздом… Ми маємо шанс стати курдами, народом, який ніби і є, але його ніхто не визнає.

Безумовно, за всіма ознаками Україна має свою державність. Питання в іншому — яка держава побудована сьогодні. Очевидно, що це держава не для простих людей, а для невеличкої кількості осіб, які сьогодні знаходяться при владі. Але в наших руках можливості для змін, і доля дасть нам черговий шанс для цього 28 жовтня. Саме тому я закликаю всіх бути активними, прийти на вибори і спробувати змінити своє життя на краще.

— Які кроки у соціальній політиці для України у короткостроковій перспективі ви порадили б?

Питання досить широко поставлено. На мою думку, соціальна сфера в Україні стоїть перед необхідністю її негайного реформування. Такі реформи мають бути комплексними і всеохоплюючими, а не такими, як намагається зробити нинішній уряд. Результатом таких реформ має стати посилення адресності та рівня соціального захисту населення в Україні. На жаль, пенсійна реформа, яка була проведена 2011 року, не лише не наблизила нас до цього, а й занапастила саму ідею проведення реформ в Україні. Тому наступному поколінню політиків доведеться шукати додаткові аргументи для сприйняття суспільством реформ у соціальній політиці. Серед конкретних напрямків реформ я би визначив наступні: реформування системи оплати праці в державі, реформи системи пільг, перерахунок та вдосконалення системи соціальних послуг в Україні та здійснення адекватної пенсійної реформи в Україні.

— Попередня влада, як і нинішня, фактично нічого не робила і не робить для інвалідів. Чому так складається, чому інваліди в Україні є вигнанцями?

Погоджуюсь із вами, що ситуація із дотриманням прав та рівня соціального захисту інвалідів сьогодні є не найкращою. На жаль, нинішня влада не зробила жодних реальних кроків для зміни ситуації у цій сфері. Зі свого боку можу навести безліч прикладів та реальних програм, які були започатковані в період 2005-2010 років. Можна згадати, що одним із перших рішень 2005 року стало підвищення в 3-5 разів розміру соціальної допомоги інвалідам. В цей період були підписані два укази президента щодо поліпшення соціального захисту інвалідів. В цих указах вперше в історії незалежної України було поставлено питання створення безбар’єрного середовища в нашій державі. Мені дуже прикро, що нинішня влада відкинула такі гарні наробки своїх попередників, а в свою чергу не запропонувала нічого нового.

— Зараз влада багато говорить про успіх Євро-2012. Але ж назагал я не побачив особливої зміни ставлення до України та до наших громадян. Як ви думаєте, тема Євро ще принесе Україні якісь дивіденди чи ні?

Тема футбольної першості могла принести Україні дуже широкі можливості та дивіденди. На жаль, влада не скористалася цією можливістю. Під час проведення першості негативна інформація про Україну була перекрита позитивом про саме проведення чемпіонату в Україні. Проте змагання закінчилося, і з ним закінчилися і позитивні слова про Україну. Якщо сьогодні відкрити всю західну пресу, ми знову побачимо теми про обмеження демократії в країні, про переслідування опозиції, про незадовільний економічний та соціальний розвиток держави. Це все, очевидно, зменшує інтерес до нашої держави. Україна не є привабливою ані для туристів, ані з економічної та інвестиційної точки зору. Влада не змогла переламати негативне сприйняття України. Таким чином, розраховувати на суттєвий і позитивний ефект від проведення Євро годі.

— Ваш прогноз: що буде відбуватися з курсом долара, євро, гривні до кінця року?

Гадаю, що курсу долара сьогодні нічого не загрожує. Євро буде продовжувати тенденцію до коливання і до нестабільного поводження. Гривня вже розпочала свою поступову девальвацію, і цей процес до кінця року продовжуватиметься.

— Чи потрібно Україні, на вашу думку, вступати до якихось економічних чи політичних союзів з Росією (Митний, Євразійський союз)? Поясніть, будь-ласка, чому.

На мій погляд, Україні варто досить прагматично підходити до таких питань. Критерії для вибору свого місця у світі мають бути наступні: збереження власної державності і незалежності, добробут та свобода громадян, економічний розвиток та інвестиційна привабливість. На мій погляд, сьогодні відповідь очевидна: під ці критерії підходить лише інтеграція до Європейського Союзу.

— За вашим прогнозом, Україні загрожує дефолт?

Гадаю, що про дефолт говорити не варто. Але те, що після виборів на всіх нас чекають серйозні випробування — однозначно. З одного боку ми бачимо неефективну і некваліфіковану економічну політику нинішньої влади, з іншого — світова економічна кон’юнктура не є сприятливою для України. Джерело

Напишіть відгук