111

Днями у Тернополі одне інтернет-видання з допомогою певних експертів намагалось роздути скандал щодо нібито тиску одного з кандидатів у депутатів на сайт. Як не дивно, фактично усі журналісти Тернополя не стали на сторону видання, оскільки не хотіли, щоб їх використали у брудних технологіях. Принаймні, так журналісту “Про все” аргументували свою позицію колеги з інших ЗМІ. Днями інтернет-сайт http://vybory.mediasapiens.ua оприлюднив цікаву статтю – Інтернет-видання: жертви тиску чи співавтори брудних політтехнологій? – в якій описано випадок, який трапився у Черкасах і має чимало подібного із ситуацією у Тернополі.

Чи завжди судові позови кандидатів у народні депутати проти мережевих видань є тиском на ЗМІ і намаганням заткнути рота  журналістам? Моніториг інтернет-видань.

Під час конференції «Медіаправо», яку 5 жовтня провів Індустріальний телевізійний комітет, юрист Олег Громовий виступив з доповіддю про нюанси участі інтернет-видань у судових спорах. І він дав таку пораду представникам ЗМІ: «залякати» політика, який подав до суду, розголосом справи і тим, що вона може обернутися чорним піаром для нього. Мовляв, давити на це і вимагати мирової угоди. Є й інша сторона медалі – у  посібнику «Співпраця з телевізійними ЗМІ. Практичні поради», внутрішньому документі виборчого штабу Партії регіонів, який влітку опублікувала «Українська правда», є ще одна, не менш важлива в контексті нашої теми, порада: «Не треба йти в суд і з’ясовувати з журналістом питання в суді. Можна виграти суд, судова система країни це дозволяє навіть тоді, коли закон на стороні того, хто програв. Ситуація може набути такого розголосу і кута подачі, що для Вашого іміджу це буде однозначно не на користь». Пояснюють політтехнологи таку позицію просто – «є журналістська солідарність, і коли журналіст правий, встануть всі».

До чого я веду? А до того, що і стереотип (на жаль, далеко не безпідставний) про те, що влада безбожно тисне на ЗМІ, і «феномен» журналістської солідарності, політтехнологи уміють використовувати у своїх корисливих цілях. Насамперед, у війнах компроматів – для очорнення певних кандидатів, нанесення удару по їх іміджу.

Проаналізувавши вересневі скандали і судові справи між політиками та ЗМІ, підмітила схему ймовірного застосування чорного піару проти кандидатів. Спочатку певне видання публікує «компромат» на кандидата, використовуючи переважно сумнівну інформацію з неперевірених джерел і подаючи її незбалансовано,  або ж гостру його критику, переважно не підкріплену сильними аргументами.

Опісля ситуація розвивається за таким сценарієм: кандидат реагує на бруд у свій бік або й навіть подає до суду на видання. Щойно це зроблено, політика починають цькувати – змальовувати його «звіром», який утискає свободу слова. Українське суспільство до таких тем чутливе, тож нав’язування цього образу кандидату однозначно грає не на користь його іміджу. Бачимо, як спрацьовує перший стереотип. Далі, якщо кампанію продумати грамотно, може спрацювати і другий – журналістська солідарність. Проявляється вона у тому, що ряд інших ЗМІ підхоплюють тему і починають трубадурити про те, що на їхніх колег тисне такий-то кандидат. Потужність іміджевого удару по останньому в рази зростає.

У випадках, коли йдеться дійсно про тиск на ЗМІ, журналістська солідарність – це дієвий і потрібний механізм захисту. Проте іноді спрацьовує автоматична формула «журналіст – не винен, політик – винен». Тобто журналістська спільнота стає на захист свого колеги, навіть не надто розібравшись у справі. Як наслідок, вони підіграють політтехнологам і стають інструментом у їхніх руках.

Гадаю, журналістська солідарність у подібних випадках має проявлятися дещо інакше. Грамотніше. І ця грамотність полягає не лише у збалансованості інформації, якої,  як показують приклади нижче, часто у текстах про судові справи бракує. Насправді, потрібно спробувати докопатися до суті, а потім вже ставати на чийсь захист – перевірити інформацію, яка наводиться у скандальній статті, провести власне журналістське розслідування… На жаль (і на щастя для політтехнологів), це часто  не робиться.

Пропоную аналіз кількох останніх гучних судових справ кандидатів у народні депутати проти інтернет-видань. Тих справ, які, на мій погляд, виглядають сумнівно і мають усі ознаки спланованої чорної піар-кампанії проти конкретних політиків.

Інтернет-видання «Провінція» vs кандидат у нардепи Вадим Решетняк

26 вересня з’являється повідомлення про те, що сайт черкаського інтернет-видання «Провінція» заблокований внаслідок DDOS-атаки. Віктор Борисов,  головний редактор ресурсу, заявляє, що пов’язує атаку з публікацією  напередодні  на сайті статті «Двічі несудимий Решетняк». У ній йшлося про те, що Вадим Решетняк, мер міста Сміла і кандидат в депутати, має нібито дві судимості (а не жодної, як зазначено на сайті ЦВК) та освіту у вісім класів. Текст містив фотокопії документів, які, начебто, це доводять. На думку Борисова, меру було невигідно, аби ця інформація просочилася далі, тож він, ймовірно, міг замовити атаку на «Провінцію».

Цю історію спочатку підхоплюють місцеві ЗМІ, потім – деякі загальнонаціональні. Вони беззастережно подають історію Віктора Борисова, мера Сміли  автоматично пов’язують з атакою на сайт і навіть не припускають, що він може бути не причетним. Приміром, «Газета по-українськи» 26 вересня публікує новину «Черкаський сайт “Провінція” атакували хакери», у якій викладено лише точку зору пана Борисова. До Вадима Решетняка, людини, яка раптом опинилася в епіцентрі скандалу, журналіст не вважає за потрібне звернутися за коментарем. Не роблять цього і співробітники інформаційного агентства «Інтерфакс-Україна», де теж з’являється новина «В Черкассах хакеры атаковали сайт интернет-издания после публикации статьи о судимости кандидата в нардепы». Тут журналісти вже у заголовку пов’язують атаку на сайт з Решетняком, проте його коментарів так само не наводять. Майже тим же шляхом йде газета «День», на сайті якої виходить новина «У Черкасах хакери заблокували роботу інтернет-видання через публікації про вибори».  Щоправда, тут вже наводять короткий коментар мера, який заперечує свою причетність до атаки на сайт. Висвітлює цю тему у суто новинному форматі й наше видання «Вибори та ЗМІ».

Більш розлогий коментар Решетняка з’являється у черкаському інтернет-виданні «Прочерк» у новині, зауважте нейтральність заголовку, «Головний редактор зниклого сайту: “Можливо, сьогодні-завтра запрацюємо!”».  Тут привертає увагу одна ремарка Віктора Борисова: «До речі, після того, як на Смілянському форумі користувачі передрукували цю статтю, з’явилися проблеми і в форуму».

Дійсно, на «Смілянському форумі» 26 вересня о 18.02 з’являється тема «Черкаський сайт “Провінція” атакувати МЕРзькі хакери!», а 27-го о 15.00 – «Двічі “несудимий” Решетняк», де наводять текст статті, яка стала недоступна після кібер-атаки на «Провінцію». Автором обидвох тем є користувач форуму, який раніше жодних дописів на ньому не лишав. А це насторожує. Адже одна справа, коли теми створює активний учасник спільноти, для якого обговорення різних подій на форумі є звичкою і нормою. І зовсім інша справа, коли це раптом чомусь вирішує зробити геть випадкова людина. Зрозуміло, що це робиться з цілком конкретною метою – привернення до теми уваги. А значить, комусь це потрібно і вигідно, що, в свою чергу, наводить на думку про сплановану PR-кампанію проти кандидата.

Є ще один цікавий момент, який слугує додатковим аргументом на користь припущення про брудні PR-технології, жертвою або інструментом яких і стала «Провінція». Так само 26 вересня на Youtube користувач Leo Les викладає сюжет телеканалу «Сміла ТВ» про атаку на інтернет-видання «Провінція». Зареєструвався Leo Les на Youtube того ж дня, коли і виклав  відео. То була його перша і остання активність на сайті. А якщо врахувати те, що сам сюжет незбалансований і упереджений відносно мера Сміли, то отримуємо ту ж картинку, що і у випадку з форумом – хтось навмисне реєструється на Youtube, аби опублікувати саме це відео.

Цей же сюжет викладає на своєму Youtube-каналі «Сміла ТВ». І нічого дивного у цьому б не було, якби не те, що їхній відеоканал поновлюється вкрай рідко і несистематично – раз на 2-3 місяці. Тож цікаво, чому саме це відео представники телеканалу вирішили опублікувати.

Щодо самого сюжету, то у ньому думка Вадима Решетняка не наводиться, попри те, що ситуацію з блокуванням інтернет-видання напряму пов’язують саме з цією людиною.

Малозрозумілим з точки зору журналістики, але цілком зрозумілим з точки зору маніпулятивних прийомів, лишається хід автора сюжету, який наприкінці зазначає, що «ситуацію прокоментували в «Інтрфаксі-Україна», «Газеті по-українськи» та Черкаському краї», а далі зачитує заголовок новини на сайті «Інтерфакс-Україна»: «В Черкассах хакеры атаковали сайт интернет-издания после публикации статьи о судимом кандидате в нардепы» (слова лунають на 05:24 секунді відео).

Зауважте, що в оригінальному заголовку «Інтерфаксу» написано «о судимости кандидата в нардепы», а ось журналіст чи то випадково, чи то навмисне вживає у сюжеті слово «судимый». Тобто подає це як доконаний і доведений факт.  Крім того, журналіст каже, що «ситуацію прокоментували», тоді як ці видання просто подали новину. Навіщо було акцентувати на цьому увагу? Очевидно, для того, аби надати ситуації більшої вагомості – мовляв, про неї пишуть навіть загальнонаціональні ЗМІ.

Ще більші сумніви викликає той факт, що на копіях судових рішень, усі сторінки яких послідовно з’являються у сюжеті, і які, власне, мають слугувати підтвердженням судимостей Вадима Решетняка, є підписи суддів (хоча не у всіх документах), але відсутні печатки судів, в яких ці рішення були винесені (02:42 секунда відео). Тож з’являється підозра про фіктивність самих документів.

Про упереджене ставлення цього каналу до Вадима Решетняка свідчить і те, що ще за кілька днів вони розміщують на своєму Youtube-каналі ролик «Вадим Решетняк – сказка». Це 8-хвилинне відео, в якому мера Сміли відверто обливають брудом. Яке має право неупереджений засіб масової інформації викладати у себе подібні матеріали? Жодного. До слова, той ролик теж завантажив на Youtube користувач-одноденка.

Яка мораль всієї цієї історії? Дивує те, що ряд видань підхопили цю історію і подали її незбалансовано. Крім того, інтернент-ЗМІ не вийшли за межі суто новинного інформування. Відповідно, наскільки нам відомо, не було розслідувань щодо факту причетності Вадима Решетняка до DDOS-атаки. Не встановлювали і простіших речей. Приміром, чому на жодному іншому виданні не з’явилися копії судових рішень щодо судимостей Вадима Решетняка? Не відомо, чи якесь з видань подало запити у відповідні органи для того, аби з’ясувати, чи ці документи дійсно існують? Чи хтось перевіряє, які навчальні заклади і коли закінчив пан Решетняк? Адже тільки тоді стане  зрозуміло, чи «Провінція» провела справді журналістське розслідування і дійсно опублікувала перевірену достовірну інформацію, чи стала співавтором і жертвою брудних політтехнологій.

Інтернет-видання «Високий вал» vs кандидат у нардепи Олег Ляшко

20 вересня стало відомо, що лідер «Радикальної партії України» подав до суду на чернігівське інтернет-видання «Високий вал». Приводом для цього стала публікація матеріалу від 11 вересня «Ляшка на Борзнянщині називають –  півником». У судовому позові політик вимагав визнати інформацією недостовірною, наклепницькою і такою, що принижує його честь, гідність і ділову репутацію, а також призупинити роботу інтернет-видання до завершення виборчої кампанії. І якщо останнє – це явний перебір, то перша вимога була, на мою думку, цілком мотивованою.

З сайту «Високого валу» матеріал вже видалили, проте, його все ж вдалося відшукати в мережі.

Наводимо повний текст нижче:

«На Чернігівщині, в Бознянському районі народ нарешті розкусив депутата Верховної Ради Олега Ляшка.

Після чергового скандалу, який він улаштував у селі Ховми Борзнянського району, його називають півником. Цьому сприяли, як численні скандали, на яких він задиристо кидається на всіх, так, непевне, і поширення серед людей інформації про колишні судимості шановного нардепа та його зізнання на камеру в нетрадиційній орієнтації.

Виборці Бахмацького округу, де він намагається знову прокласти шлях до парламенту, розкусили і обман депутата та його пустопорожні скандали і висмоктану із пальця опозиційність.

У Макошиному під Меною, куди Ляшко їздив із торбами начебто до Юрія Луценка, люди сміялися:
– Приїхав на джипі, вийшов, йому дали пакети в руки. Сфотографувався. Сів у джип і поїхав. І нікуди він не ходив, бо воно йому не треба. Луценко сам би його послав подалі.

Між тим, чим більше Олег Валерійович їздить із вилами по Чернігівщині та влаштовує скандали, тим більше його ловлять на відвертій брехні.

Нижче вміщено сюжет чернігівських журналістів, про те, як люди оцінюють дикі витівки Ляшка».

Про дотримання журналістських стандартів та принципів інформаційної журналістики у матеріалі, як бачимо, не йдеться. Натомість є суб’єктивні оцінки, виказування відверто негативного ставлення до кандидата в нардепи і твердження чи то й звинувачення, не підкріплені фактами. Звісно, до такого неоднозначного персонажа як Олег Ляшко,  можна ставитися по-різному. І звісно, політиків та владу можна і треба критикувати. Але ж будувати критику слід на фактах.

«Між тим, чим більше Олег Валерійович їздить із вилами по Чернігівщині та влаштовує скандали, тим більше його ловлять на відвертій брехні», – але про що саме йдеться? Де приклади? «Виборці… розкусили і обман депутата та його пустопорожні скандали і висмоктану із пальця опозиційність», – а це стосується чого? Того, що Ляшко нібито лиш сфотографувався біля в’язниці, в якій перебуває Юрій Луценко? Де докази і чиїсь свідчення? Є хіба лиш абстрактна цитата невідомо кого про те, що «люди сміялися».  

Цікаво те, як ситуацію з судовим позовом подає сама редакція «Високого валу». У повідомленні про те, що кандидат у депутати подав на них до суду, зазначається: «Формальним приводом стала публікація про те, що на Борзнянщині Олега Ляшка називають “півником”.  Але з пісні слів не викинеш –  в отриманому від колег відеосюжеті селяни характеризували діяльність згаданого політичного персонажа по-народному просто – “стрибає як півник”… У народі зазвичай згадують не лише “півників”, а й “невісток” у контексті запитання “Хто вс**вся?”. Виходить, що в очах селян хтось є “півником-стрибунцем”, а винним у цьому виявилося… дзеркало… Але для редакції залишилося загадкою, що ж саме обурило Ляшка конкретно окрім слова “півник”. Існує підозра, що велике невдоволення великого улюбленця і, як бачимо, “любителя” преси викликали зовсім інші статті про потужного кандидата, з фактажем яких боротися буде складно і безсенсово».

Лишається взагалі незрозумілим, чому редакція змальовує все так, ніби Олег Ляшко намагається оскаржити у суді те, що його назвали «півником». У його позовній заяві лиш зазначається: «Прошу визнати дії відповідача з розміщення статті “На Борзнянщині Ляшка називають – півником” та коментарі до неї такими, що носять недостовірний та наклепницький характер і принижують честь, гідність, і ділову репутацію Ляшка». І такими коментарями, власне, можуть виступати всі ті бездоказові твердження і звинувачення, про які ми згадували вище.

24 вересня Печерський суд Києва відхиляє позовну вимогу Олега Ляшка щодо тимчасового призупинення роботи «Високого валу», але визнає, що стаття принижує честь депутата, його гідність і ділову репутацію. Редакція інтернет-видання з таким рішенням не погоджується, подає апеляцію і 28-го вересня Київський апеляційний адміністративний суд її задовольняє – він постановляє, що «Ляшко є публічною особою – політиком, межа його допустимої критики є ширшою, ніж щодо приватної особи… Наведена  [критика – Ред.] у саркастичній формі, зокрема має є характер оціночного судження діяльності політика та узгоджується з вимогами плюралізму, толерантності і лібералізму, характерними для демократичного суспільства». 

Таким чином, видання виходить сухим з води. У новині про рішення апеляційного суду редакція «Високого валу» повідомляє: «Ось так, поки що, закінчилась 9-денна виснажлива боротьба за право подавати інформацію про публічну особу. Ми зробили висновок: правди добитися можна треба боротися». Цю їхню «радість» можна було би розділити, якби йшлося про спір щодо якісного аналітичного тексту чи серйозного журналістського розслідування, але, на жаль, йдеться лише про непрофесійно підготований журналістський матеріал або ж, можливо,  і про чорний піар.

Ми розібрали лише два неоднозначні приклади конфліктів і судових позовів між кандидатами в депутати та інтернет-виданнями. Неоднозначність цих ситуацій в тому, що з великою ймовірністю можна вважати їх не стільки навмисним тиском політиків на ЗМІ, цензурою чи утисками свободи слова, скільки чорними піар-кампаніями, спрямованими проти певних політиків. І ключовою зброєю у них виступали саме інтернет-видання.

Серед інших подібних справ можна згадати позов кандидата в депутати Владислава Атрошенка проти видання «Сіверщина». Він так само вимагав призупинення роботи видання до завершення виборчої кампанії (з чим ми так само не погоджуємося) і визнання ряду фактів, наведених у трьох статтях «Сіверщини»  недостовірними. Зокрема, про те, що він є власником компанії «Основа», причетної до відключення телеканалу «ТВі» у Чернігові. Юрист Атрошенка надав суду статутні документи «Основи», якими довів, що його клієнт не є ані засновником, ані акціонером підприємства, і взагалі не має до комерційної структури жодного відношення.

На основі чого автори матеріалів «Сіверщини» зробили беззаперечні висновки щодо причетності пана Атрошенка до відключення «ТВі» – лишається незрозумілим. Як і те, чому вони, якщо вже висуваються такі звинувачення, не звернулися до нього за коментарями.

А «найсвіжіший» вересневий судовий скандал стосується позову кандидата в депутати Віталія Ломаковича проти інтернет-видання «Тернопільський тиждень». Приводом стала стаття  «Ось такий він, “ударівець” Віталій Ломакович, аферист з амбіціями парламентаря від Тернопільщини», у якій йдеться про аферу з будівництвом котеджного містечка «Сонячний промінь», де нібито був напряму замішаний Віталій Ломакович. Написаний матеріал начебто на основі листа колективу компанії, яка постраждала від шахрайства. Виникає питання – чи перевіряли самі журналісти «Тернопільського тижня» отриману інформацію? Чи мають документи, які її підтверджують? Чи проводили власне розслідування? І чому не повідомляють про те, що сам політик має судові рішення, які цю інформацію спростовують?

Питань багато, як і у попередніх випадках. Відповідей немає. Натомість маємо шквал публікацій про те, що цей кандидат у депутати утискає свободу слова на Тернопільщині.

Отже, майже усі  останні найгучніші скандали довкола публікацій про політиків у ЗМІ стосувалися саме статей сумнівної якості та достовірності. Саме довкола них згущують хмари, здіймають галас, і намагаються відстояти «свободу слова».  А це наштовхує на відповідні висновки про те, що хтось за цим стоїть і цей хтось має цілком конкретну мету. Інтернет-видання стають лиш інструментом у її досягненні і підривають довіру людей до журналістики як такої.

Без сумніву, були й судові позови, висмоктані з пальця. Такі, за якими вбачався очевидний тиск на ЗМІ. Приміром, Володимир Демчук подав позов проти газети «Рівне вечірнє» з вимогою призупинити випуск видання і спростувати інформацію, що була опублікована в агітаційній статті партії УДАР. Позов безпідставний, щонайменше через те, що відповідно до ч. 27 ст. 71 ЗУ «Про вибори народних депутатів», ЗМІ не несуть відповідальності за інформацію, яка міститься у передвиборчій агітації. За її зміст відповідає лише замовник агітаційних матеріалів… Тож можна лише вітати рішення суду, який цей позов не задовольнив.

Лєра Лауда

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.