На скромну думку автора цих рядків і кількох авторитетних людей, які дещо розуміються в театральному мистецтві, постановка не являє собою нічого особливого, таке собі сіре творіння.
Тернопільський глядач, який аналізує репертуар, досі не розуміє за яким критерієм обирають вистави? Найімовірніший – “відмити кошти”. Адже в театрі працюють два режисери, які отримують 7-12 тисяч гривень на місяць зарплати. Натомість, наймається іменитий режисер, за постановку якого треба платити від 50 тисяч гривень. Звісно, це добре, що до нас приїжджають живі класики ставити патріотичні вистави. Але чому застарілі п’єси? Чому настільки не актуальні і зроблені так нецікаво? Можливо, за такі кошти режисер мав би більше часу вділити, ніж тричі приїхати на кілька днів репетицій…
Працівники театру, з якими ми мали честь поспілкуватися під час прем’єри, справедливо відзначали, що обладнання театру необхідно міняти – світло, звук. Але театр боїться втратити глядача, зачинившись на ремонт. Проте, що робити глядачу на прем’єрі, половину пісень яких просто не чути в залі? Лише актори “старої школи” мають чітку дикцію, а молодь не вміє ні говорити, ні співати.
Головний герой оперети – поручник кінноти січових стрільців Степан Балинський у виконанні Бориса Репки просто ніякий. Зрозуміло, що Федір Стригун обрав “співаючого” артиста, але “заслужений в.о. директора” настільки непереконливий, що здається, його призначення напряму пов’язане із адміністративною посадою. Точніше, із запрошенням львівського маестро поставити оперету. І якщо ще в перший день прийшов майже повний зал “на Стригуна”, то наступний прем’єрний виступ вже “радував око” значно меншої кількості глядачів. Виходячи з театру, глядачі жартували, що бачили вже такого ж Репку 15 років тому в ролі канадійця. У тих же окулярах і такому ж мундирі в опереті Ярослава Барнича”Гуцулка Ксеня”, яку теж у Тернополі поставив Федір Стригун.
Не можемо оминути увагою “пустотливих дівчат”, яких зал на прем’єрі сприймав на ура. Глядачі-чоловіки тішились “за фрейдом” сексі-радощам дівуль, які 7 років не бачили кавалерів. Проте, деякі театрали вважають, що масовка “озабочених” дівчат просто жалюгідна за всіма параметрами. “Вона навіть не веселить, дівулі підібрані різнокаліберні, одне їх тільки об’єднувало – це бездарність і недолугість”- інкогніто прокоментувала для “ПРО ВСЕ” одна із шанувальниць театрального мистецтва.
– Погляд приваблював тільки виразний розмір грудей однієї актриси, на яких, напевно, була сконцентрована увага всього глядача. Тому що не помітити цю вагу міг тільки сліпий,- піджартовує ця ж тернополянка з вишуканим смаком. На її думку, у виставі були гарно зроблені лише костюми. А освітлення і танці просто “печерного віку”.
“На жаль, тернопільському театру не судилось поставити якісну оперету, хоча стрільці старались попадати ногами в такт музиці і не випустити півня серед високих нот, проте загальний вигляд героїв вистави залишився бідним, скутим, інколи схожим на затертих «швейків», а не героїв-стрільців”,- прокоментувала “ПРО ВСЕ” враження від вистави інша відома тернополянка, яка побажала не нажити собі ворогів у місцевій Мельпомені.
Стовпами нової постановки, у доброму значенні цього слова, були актори Євген Лацік та Сергій Андрушко. Принаймні, з їхньою появою на сцені глядачу робилося цікаво спостерігати за ходом оперети. Звичайно, й Олександр Папуша “тримав марку”, але це була явно не його стихія.
Незважаючи на великий досвід, поважним Сергієм Андрушко та Люсею Давидко не вдалась сцена інтимної розмови. Чи то режисер не догледів, чи то особисто автору цих рядків не до смаку інтимно-жартівливі співи підстаркуватих персонажів – однолітків акторів, та сцена була надто розтягнена в часі і викликала почуття безглуздості, розгубленості, подекуди навіть відрази.
Можливо, Олександр Папуша, як чудовий герой-коханець, зумів би “витягнути” виставу, але режисер Стригун поставив в опереті на співака, який виявився просто нікудишнім “закоханим героєм”. Не рятувала його навіть суперсимпатична Шаріка – Юлія Хміль, про яку дуже добре відгукуються в театрі. Принаймні, свою головну роль вона отримала не підлабузництвом чи іншими жіночими “хитрощами”.
Загалом, романтична оперета нині сприймається як незавершена , а завершальні фрази В’ячеслава Хім’яка, у ролі Ференца Деркача, ніби переносять глядача у радянські часи, коли “братні народи просились в лоно “єдіной і нєділімой”.
Про гру інших акторів говорити не приходиться, щоб не образити людей. Напевно, будуть інші успішніші прем’єри. Сьогодні ж колектив драмтеатру піджартовує над постановкою, що, мовляв, “навіть театр заплакав над такою романтичною оперетою” натякаючи на прорвану систему опалення, яка затопила днями половину приміщення.
Довідка
Романтична оперета Ярослава Барнича «Шаріка, або Кохання січового стрільця» написана у 1934 році. До 1939-го була у репертуарі всіх галицьких театрів. Потім її заборонили. У 1943 році під час прем’єри «Шаріки» в Івано-Франківську гестапівці заарештували акторів та глядачів, 42 з них розстріляли. Того дня автор посивів. Згодом Барнич емігрував до США, де й помер.
Ярослав Барнич відомий як автор пісні-танго «Гуцулка Ксеня», написав шість оперет. До нас дійшли тільки дві: «Шаріка» та «Гуцулка Ксеня»
***
Мешканкам Тернопільщини для “розплоду” треба бичків?
***
Як блондинка з адміністрації вчила депутатів облради життя (відео, фото)
***
Як депутати організували земельну аферу в Петриках на 70 мільйонів доларів
***
Їхали трактори по праці дітей. Про що дбає влада міста Тернопіль?
***
Матч «Нива» – «Олімпік» покаже телеканал «Футбол»
***
У Тернополі відбудеться родинний марафон «Тату, почитай!»
***
У Тернополі вандали хочуть зірвати рок-концерт гурту Brevis?
***
У режимі суворої таємності “Бен – надал” звітував сам собі про 3 роки царювання в Тернополі
***
Знову аварія у Тернополі: як люди затримували п’яного водія (відео, фото)
***
***
Керівник “Тернопільгазу” Олег Караванський згадав про аграріїв, які знищують дороги Тернопільщини