Авторитетний тернопільський науковець, поет Олег Герман написав:”Як не прикро, але не маю змоги  бути присутнім на недільному Народному віче у Тернополі, тому цими роздумами засвідчую ставлення до останніх подій”.

ТРИ ЗАПИТАННЯ

ГАЗОВА КАМЕРА ДЛЯ УКРАЇНИ?

 

Чомусь останнім часом у пам’яті воскресають кадри кінохроніки, на яких гітлерівці женуть старців, жінок, дітей до газових камер, здирають одяг, заганяють оту налякану громаду в душогубки, а потім… складають штабелями мертві тіла і… спалюють. Жахлива картина минулого…

 

Час видозмінює технології, вносить інноваційні розробки і у пору сьогодення ця камера та схема виглядає дещо у іншому варіанті: людей використовують як сліпий натовп, якому час від часу підкидають подачки чи миску недоїдків. Газом вже не спалюють людей, а виморожують, бо його огненні пломені використовують окремими особинами не для огрівання, а для перетворення його у злитки золота для себе та своєї рідні.

 

Кажуть газ невидимий, але видимими стають результати його споживання. Ніколи ніхто в політиці не зробив чогось без продуманого наміру та користі. Нинішня афера зі зменшенням ціни є всього лиш спритним переведенням газових потоків у нове річище, яке стане доступним чітко визначеному колу осіб. Ані більше, ані менше. Я не вірю у безкорисливу любов Путіна до України. Не вірю! А ви?

 

Ніхто з нас не відчує полегшення, а навпаки, усвідомить, що вже наша власна домівка перетворюється у газову камеру. Традиційно у нашій державі кожен передвиборний марафон до президентського трону розпочинався із відкриття (чи закриття) газової заслінки. Про звичайних людей у цій ситуації думають в найменшій мірі, бо голубе паливо переходить у формат кримінальних зговорів. Ви чуєте запах газу? Він має цвинтарний задих.

 

«ПОКРАЩЕННЯ», ЩО ПЕРЕРОСЛО У КРАХ?

 

Недавно слухав роздуми відомого економіста професора Олега Соскіна й ще раз переконався у адекватності з ним мого стривоженого передчуття. Усе оголилося перед людьми завдяки Майданові, який відкрив чорне політичне дно та людиноненависницький характер рішень та дій на владних олімпах України. Я вже мовчу про приниження та скалічення українського слова чи зневагу до народного мистецтва, аби не вважали, що все зводиться до зганьблення української культури.

 

Страшне таїться в іншому – нас нагло продано. За міфічний московський кредит продано нашу волю, наше майбутнє, нашу гідність. Продано підло та жорстоко, заради задоволення імперських амбіцій царя Володимира І та його покірного слуги Віктора ІІ шляхом перекреслення вельможним підписом честі та порядності «пристрасного мовознавця» Ніколая ІІІ. У лицемірному таборі «регіональних праведників» визнання прав людини взагалі відсутні, бо там живуть «зонні понятія і рознарядки». Прислухайтеся до риторики Царькова, Колесніченка, Чечетова, Лук’янова або Левченка. Про яку там Європу можна вести річ? Де лишень Єфремов їх надибав, аби так виразно «прикрасити» розум, честь і совість провладної партії?

 

При цьому, у ганебний пакет потайних та підлих домовленостей кинуто і святе ймення нашого Кобзаря, аби «совместно отпразновать» його 200-ліття. Україна, як держава у теперішньому вимірі, скомпроментувала себе і перед своїми людьми й перед цілим світом. Президент нечестивим обманом загнав себе у політичну пастку з якої вихід лише до Кремля. Нині ясно навіть школяреві, що у нього й гадки не було про Євросоюз, що український дух чи ідея та європейські цінності для нього чужі та ворожі, що він сам не відає як за нього дають команди і вирішують найважливіші питання інші люди.

 

Стає страшно жити у державі, де самолюбивий та сповнений гордині Президент дивується і сміється, оповідаючи про кроваве побоїще озвірілими омонівцями беззахисних студентів. Не зрозумів він слів Господа: «Завтра я заберу твою душу і з чим зостанешся?» А вся ця показово-принципова позиція «найкращих у світі» судів вражає кожного цинізмом та зневагою до простолюддя. Боюся, що завтра знайдеться ще один якийсь Клюєв, Сівкович, чи Попов, які на вимогу двірника Діми та прибиральниці Гані спошлють на Майдан танки та автоматників. І тоді під їх гусеницями опиняться й грошолюбні та захланні Фірташі й Льовочкіни, Коломойські та Бойки, Ахметови і Пінчуки, які нині бояться подати голос. На їх місця уже крокують два сини та наслідники Властелина.

 

Президент і Майдан стоять плечима один до одного. Вони не бачать і не визнають один одного, адже дивляться в різні сторони: перший на Схід, а інші на Захід. Майдан став не епізодичним обуренням, а місцем вияву супротиву кримінальному режимові, який щупальцями спрута видушує останні сліди людської гідності з теперішнього українства. Майдан став величною площею людяності та достоїнства. Це воістину українське творіння народного супротиву та всенародного самоуправління, бо влада має представляти народ, а не знущатися та ненавидіти його. Це не Майдан опозиції, а Майдан народу і його потрібно чути та розуміти.

 

ЩО НАС ЧЕКАЄ ЗАВТРА?

 

Нинішня ситуація в Україні, це великий урок і одкровення. І дає цей урок наш народ, а розпочала одкровення – молодь, яка вже народжена у незалежній державі. У неї нова форма мислення, це люди ХХІ століття, це паростки європейскості до якої нам йти далі. Одного мудреця запитали люди: Чи довго нам чекати змін?». Той глянув їм у очі, похитав скрушно головою і змовив: «Якщо лише чекати, то… довго». У колах нинішніх політологів та науковців розглядаються різні сценарії розвитку події. Домінують три основних: благодатний, трагічний і жертовний. Важко сказати який із них стане реальністю, але це залежить у великій мірі від кожного.

 

Перший варіант – шлях за Шевченковим словом аби жити «в сім’ї вольній, новій». Не нарікаю ні на кого і ні на що, а дякую Господові, що живу у такий епохальний час і вірю – Він допоможе прозріти і утвердитися всьому українству. Кожен є свідком й учасником процесів, що зачепили усі міста й села, кожну родину й душу. Якщо нашим лідерам опозиційних груп та партій вистачить мудрості й розуміння, то вони зрозуміють поклик велелюддя до справедливості, поваги та високої людської гідності. Вони не стануть возвишатися над кимось, а будуть працювати для усіх в поті чола. Слід використати шанс, який спослав ще раз для нас Бог. Необхідно також якнайшвидше знайти доступ до вітчизняних фінансових магнатів, аби розкрити їм трагічність сучасного українського бізнесу та хиткість державного суверенітету на даний час. Бізнесменів у парламенті представляють десятки депутатів, а при зміні орієнтації послушні «слуги народу» перейдуть туди, куди їм вкажуть «повелителі». Необхідно сформувати більшість, яка все поставить на свої місця: змінить склад і керівництво уряду, визначить дати перевиборів Президента й парламенту. Причому уряд повинна очолити людина, яка не є голим політиком чи порожнім балакуном. Духовні та моральні чесноти неможливо купити за гроші. Навіть за 15 мільярдів доларів. Їх потрібно засвоїти і перетворити у щоденну необхідність кожному з нас. Опозиційні лідери повинні не рекламувати власні політичні амбіції, а негайно рятувати незалежність держави. Трьохголовий поводир подібний не на Мойсея, а скоріше на Івана Сусаніна, що веде у безвість. Всі депутати, які у закутках так піклуються про неньку-Україну, повинні перед Майданом прилюдно засвідчити свою чітку й однозначну позицію. Щоби вигнати нечисту силу слід прикласти силу світла. Тоді й буде Перемога. Тоді люди, заспівавши ще раз стотисячним голосом гімн України, самі роз’їдуться по домівках.

 

Другий варіант враховує нашу ментальну неквапність та невизначеність – «якось воно буде». Коли українські фінансові магнати самі не захистять себе, то їх чекає як не тюрма, то несподівана автомобільна катастроф. Влада зачистить не лише Майдан, а бізнесові групи, які заважатимуть їм насолоджуватися життям. Тоді прийдуть «холодні дні» на нашу землю. Моментально будуть закриті останні оплоти демократії та свободи слова. Для всіх поборників національної ідеї та учасників Майдану будуть звільнені місця у колоніях й таборах за рахунок випуску на волю рецидивістів та кримінальних бійців диктатури. Влада буде узурпована в руках особи, яку кремлівська влада скерує на малоукраїнські зéмлі, бо до того часу вже будемо смиренно човгати в упряжці Митного союзу по євроазійських просторах.

 

Третім варіантом розвитку подій може стати всенародне повстання. Це уже буде не мирна демонстрація і відстоювання своїх прав, а кровава громадянська бійня, яка може спричинити розділ України на окремі частини: Крим відійде до Росії, Схід та Південь утворять змосковщену Південно-Східну Україну, а центр та Захід створять Українську республіку чи щось тому подібне. Існуюча нині система управління державою розсипається й перетворюється у тоталітарний режим. Невже це не помітно у теперішній поліцейській державі? Невже ми цього заслужили? Невже ви до цього прагнете? Відведімо дамоклів меч від нашої майбутності.

 

Знесилені од ейфорії, скровавлені од терня чвар,

ждемо нове ярмо, тоді як “вони” регочуть: «Вмер Кобзар!»

Скупили всіх і все за мізер, женуть, немов овець в буран…

Ми ж препокірно в безвість лізем крізь пущі, тундру і байран.

Уже кричать: «Хвала кайданам! День рабства посвяткуєм знов!!!»

І в’яже тінь орла арканом знеукраїнену любов.

Сліпці смиренні, видно, воля вам зайва. Вкотре: «Аб’ не гірш…» –

скрипить, як висохла тополя, як мертво вироджений вірш.

Од стиду тліє Переяслав й Батурин, кинутий під ніж…

Під чоботом чужинським гасне свобода, продана за гріш.

І вже, як віко домовини, чорніє небо голубе:

«Прокинься, тату, брате, сину! Не дай зросійщити себе!»

 

Олег Герман – заслужений діяч мистецтв України, поет

Напишіть відгук