Володя Кузик: яким знав і буду пам’ятати

Все колись вперше. Проте, зізнаюся, ніколи не думав, що так швидко у житті доведеться писати про доброго товариша, який відійшов у вічність.  Серед  друзів маю здебільшого однолітків. Причинами зустрічей  є, здебільшого, якісь урочистості, дозвілля. Ну, в гіршому випадку комусь щось терміново треба допомогти, бо «горить».

Сьогодні вперше в житті відчув, що мушу написати про близьку людину, яка пішла у кращі світи…

 Вчора вранці довідався, що не стало Володі Кузика. Колеги і близькі друзі знали про біду, яка трапилась у його житті, але не думали, що так мало відведено  часу. 4 січня Вовка написав прощальний пост у Фейсбуці:

KYZUK VOVAЖиття прекрасне!
Особливо це відчуваєш коли повертаєшся з реанімації, хоча усвідомлюєш, що до фінішу життєвого шляху залишилися лічені дні…
Зібравши залишки сил, хочу подякувати всім друзям і знайомим, колегам і колежанкам з якими довелося зустрічатися і працювати. Не знаю чи є такі слова, які б передали вам всю глибину моїх почуттів поваги та вдячності.
Я зустрічав багато різних людей, деколи і не дуже хороших. Але в кожного намагався брати щось позитивне і віддячувати добром. Деколи це вдавалося, інколи не дуже. Тому прошу пробачити мені, якщо когось образив словом чи ділом.
Не відкладайте на завтра те що можна зробити чи сказати сьогодні, цінуйте кожну мить, бо час невблаганний
Люблю вас всіх!
Володимир Кузик

Друзі і колеги його розраджували, підбадьорували. Володя більше не писав…

З Вовкою Кузиком вперше ближче поспілкуватися мені випала честь у липні 2003 року. Ми були знайомі й раніше «заочно», віталися на якихось заходах, піджартовували над вдалими і не дуже питаннями колег чи кумедними відповідями організаторів акцій чи прес-конференцій. Тоді ж влітку Володя запросив мене до кнайпи на вулиці Кульчицької «на пиво». Перед тим, по телефону, сказав, що має до мене ділову пропозицію. Це була перша така пропозиція у моєму житті. Я прийшов на зустріч, хоч і не мав поняття про що йтиметься. Він тоді працював у новоствореній газеті «Місто». Вів кримінал. І, до речі, цікавим ексклюзивом дивував весь Тернопіль. Під керівництвом Світлани Мичко тоді працювало чимало цікавих журналістів, а газета «Місто» тоді увірвалась у медійну сферу надзвичайно потужно. Видання досягнуло більше 15 тисячі тиражу в тиждень. І Володя мене «засватав» до газети. Оскільки видання лише розкручувалось, всього не вистачало, то ми й ділити один стіл з Володею на двох. Досі з приємністю згадую ці часи. Кузя, як його називали дівчата в редакції, час від часу просив «впорядкувати політичні процеси на столі», бо його «криміналітет  пустить корні» і тоді нам доведеться довго перебирати папери, щоб видати номер. А які були веселі вівторки! Хто працював над випуском газети, той лише й може зрозуміти )))

 За три роки спільної роботи мені пощастило пережити з ним чимало кумедних і веселих історій, пити по 100 грам, «розхльобувати» пуди солі, і просто насолоджуватись життям. Завдяки йому, я почав реалізовуватись як журналіст і отримувати за це пристойні гроші. Досі пам’ятаю, як отримав 800 гривень зарплати з гонорарами і не міг повірити, що такі шалені гроші на той час для журналіста можна заробити в Тернополі. З мене жартували колеги в редакції, дізналися, що в іншому виданні отримував  три роки лише 180 гривень на місяць. А я був надзвичайно вдячний Володі, що вперше відчув задоволення від роботи не лише моральне, але й матеріальне.

Згодом він порадить співпрацю з всеукраїнськими виданнями і мені відкрились очі  на інформаційний рівень Тернополя, ми побачили справжні масштаби української журналістики і порівнювали з особливостями тернопільської. Володя працював надзвичайно оперативно. Як тепер модно казати – був профі. У той же час встигав постійно жартувати, кепкував і над собою, і над побутовими непорозуміннями. Він знав чимало анекдотів і тому до будь-якої життєвої ситуації часто їх розповідав. Любив згадувати про пригоди під час навчання в училищі разом з Ігором Пелихом, над роботою в RIA+ чи рекордами у телекомпанії TV-4. Не комплексував, бо був Людиною з великої букви.

Я знав Володю як універсала, який і на кримінальних тематиках спеціалізується, і  спортом цікавиться, і на всеукраїнське інформагентство дописує політичні новини. У день якихось виборів він зумів побачити і написати для столиці 30 новин. Редактори агентства були здивовані як з такого маленького і тихого містечка можна витиснути стільки цікавого.

Навіть дізнавшись вже про хворобу, Володя не впав у депресію, вірив у свою зорю. Торік, на День журналіста, разом з колегами подався у сплав по Дністру. Мені знову, як у старі добрі часи випала нагода працювати, на цей раз веслом, поруч з Володею. Він спокійний і розважливий врівноважував наш катамаран, «зачищав» мої імпульсивні гріхи у веслуванні…

Спочивай з Богом, любий друже. Вічна і світла пам’ять Тобі

Сьогодні, о 13 годині, відбудеться похорон.

Адреса: вулиця Коновальця 16/100

Коментарі

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Loading…

0

На Тернопільщині “накоптили” на 100 тисяч

Суд звільнив від відповідальності 4 осіб, підозрюваних у вчиненні злочинів під час грудневих подій 2013 року на Тернопільщині