Уже за горизонтами історії рік 2014-й – рік народження нового українства та шани загиблих героїв. Він показав багато і багатьох наяву, возніс і розчарував, обнадіяв та застеріг. Дзеркала новорічних ілюзій швидко розбиваються на осколки буднів. Одначе, у них продовжує відсвічуватися зоря народження Спасителя, яка допоможе нам побачити куди і з ким йти далі.
Дещо іншого змісту набрали звичні раніше слова, наприклад – «майдан». Тепер це не площа, а національна й сакральна святиня – символ та інструмент, молитва і зброя. Майдан постав містком поміж суспільством й владою. Саме він взяв на себе право вияву народної любові чи обурення, саме з його благословення ми ступили на шлях остаточного очищення. Він показує рівень відповідності дій влади запитам, що виставляють люди. Минулий рік став фундаментом формування громадянського суспільства. Ми остаточно переконалися: немає рації чогось від когось ждати, не варто вірити казкам як від Президента так і від Прем’єра чи депутатів. Що зробимо самі, що відстоїмо, якою громадою станемо – такою і буде наша люба Україна. Недовіра людей до влади має цілком достовірні причини і це владі потрібно мати на увазі, бо в Майдана є початок, а далі – триває його місія. Суспільство у 2014 році перейшло на інший рівень оцінки, мислення і діяння. І це дуже добре.
Війна відкрила ще одну проблему – неготовність влади захистити людей. Незахищеними залишилися матері, діти, хворі, пенсіонери, автономні республіки, області, міста, села. Захищати ані не мали чим, ані не було кому. Отже це треба робити самим. Для протистояння ворожій навалі піднялися добровольчі загони, яких озброювала, одягала та годувала (з допомогою волонтерів) всеукраїнська родина. Якби не цей супротив, якби не відвага воїнів, якби не жертовність волонтерів (які знаходили швидкі та ефективні способи придбання і доставки на фронт новітньої зброї та теплого одягу, харчів й дитячих малюнків), якби не наші молитви та пожертви грошима, речами, продуктами, то «дуже-дуже демократична» та «вельми-вельми патріотична» українська влада та її неповоротка й заражена корупцією машина пропали б остаточно під гусеницями «захланної путани». Нині, слава Богу, ситуація покращується.
Слід відзначити, що ми не лише святу свою землю рятуємо, але Україна порятувала і Європу від омани, самозаспокоєння, від облудства й брехливості зі Сходу, якому вона наївно вірила. А ще – від навального зросійщення чи проникнення «Рускава міра». Нині остаточно змінився геополітичний розклад чи розподіл на планеті. Брехня в Росії стала засобом пропаганди і впливу. Путін то каже, що в Криму взагалі немає російських солдатів, а через два тижні, що вони все ж були за плечима «ополченців», через місяць проголошує, що саме російські війська врятували кримчан від бандерівської хунти, ну а перед Новим роком, що Росія здійснила заплановану місію справедливого повернення в лоно «Велікой Расєї» Кримського півострова. Тепер черга за Донбасом. Брешуть телеканали, радіо, політики, артисти. Брехня стала нормою життя. Одначе, оснащені сучасними й потужними засобами інформації, вони запускають бацили брехні в мізки усіх довкола. Якщо й викриється брехня – всі глухі, сліпі й німі. Про вибачення й мови немає.
Ідеологія енергетичної хазяйки, що диктує всім хто і що має робити, почала давати збої, а «наглоє нєпослушаніє» українського народу озлобило нечисть до краю. Москва маску скинула остаточно. Хочу відзначити, що саме народ, а не влада постав супроти зросійщення, бо остання, багато рішень приймає: з одного боку через силу й острах через страх перед новим Майданом, який змете її, а з іншого – перед Москвою, із якою залишилася пуповина зв’язків. Нинішні воїни відверто кажуть: «Наше завдання – вигнати зі свого обійстя до останнього ворога, а потім приступити до генерального прибирання в самій хаті». Якщо влада не збагне серйозності таких попереджень – термін її дії буде вельми коротким. Якщо люди всією громадою зуміли армію сотворити та утримують її, то ці ж люди підкажуть як і хто має вести господарство задля їх же блага.
Реформування доконче потрібне, але воно ще здійснюється стихійно, неправдиво, несправедливо, половинчасто, а головне – не прозоро. Усе ж можна розкласти чітко на полички і доступною мовою пояснити як сельчанину так і жителю міста, як студенту, так і фермеру, як молодій мамі так і пенсіонеру: що потрібно зробити для очищення влади, як це буде здійснюватися, згідно яких правил, ким і впродовж якого часу. А ще – почати конкретний і ефективний перехід від проголошених намірів до конкретних дій. Усі знають імена злочинців, але ніхто не хоче їх чіпати. Так справа далі не піде ані в Україні, ані у світі. Європа теж втомилася від невизначеності київських владарів. Виявляється, все зрозуміле людям – небезпечне для чиновників.
Всі реформи несуть як плюси, так і мінуси. Це цілком ясно. Люди готові до такого й нинішня військова жертовність повністю підтверджує це, хоча зостаються ще поміж нами нечестиві злодії, хабарники, манкурти, космополіти, україноненависники. Не гоже з одного боку кричати: «Спасіба Путіну-асвабадітєлю!», а з іншого: «Почєму ета бандеровскій Прашенка нє платіт там пєнсію?!» Не по-Божому звучить таке словоблуддя.
Для того, щоби збудувати нову хату потрібно: 1) не боятися, а сміливо приступати до величної праці! 2) знати що ти хочеш зробити і переконатися у потрібності такого кроку. 3) розвалити стару та зачистити від сміття, розвалин та мотлоху територію. 4) закупити і завести необхідні сучасні й міцні матеріали та найняти вправних будівничих. 5) усвідомити, що певний час прийдеться усім (саме УСІМ!) жити у некомфортних умовах та засукати рукави для здійснення важкої й конче потрібної праці. Лише правильно та чесно здійснивши всі етапи побудови – досягнемо миті достойного життя у новому домі. Поки що, розвалені стіни старої просоченої зрадянщеної вільгістю будівлі, поспішно заліплюють та заклеюють патріотичними гаслами, перефарбовують двері та міняють образи. Навіть паркан довкола подвір’я ще не поставили. І багато родичів почали тягнути із цієї розвалюхи все що зосталося. Ще трохи такого чекання й хижа сама би розвалилася та накрила собою зневірений люд.
Для здійснення виваженої та праведної справи потрібна не лише сила, але й розум. Інтелектульний голодомор, який панує нині в Україні (коли ламається й понижується рівень освіти та науки), спричинить появу безграмотного та невігласного прошарку, а там й громади, яка окрім бути наймитом чи рабом у когось більше ні на що не спроможна. Освіта освічує і освячує! Якщо цього не збагнути нині, то завтра нас ждуть темні печери, на вході яких стоятимуть при зброї наші вороженьки. Олігархів не так вже й багато, а людей мільйони. Звичайно, не хочеться повертатися до коліївщини, проте колесо історії час від часу перекочується на одну й ту ж спицю. Про це теж варто пам’ятати грошовитим та скупим скоробагатченкам.
Іноземні міністри не є панацеєю вирішення наших проблем, бо вони не є українцями і їх не болить Україна, а лише проблема. Вони не місії. Так, їх досвід має стати праобразом змін стилю керівництва і взаємин поміж владою та суспільством, але Україною повинні управляти українці! Достойне і мирне життя – ось кінцева мета реформ. Не виживання, а життя! Нині хворому пенсіонерові за отриману пенсію оплатити житло, комуналку, ліки та їжу просто неможливо. Народжується ще один прошарок – голодних та знедолених старців. Європейський досвід показує, що пенсіонери отримують за чесну працю усі житейські блага, можливості туристичних мандрівок та лікування. Чесна праця повинна стати потребою, почуттям національної гідності, стати нормою і честю для мене, вас, наших дітей, для керівників усіх рівнів у області, районі, місті, будь-якій організації чи установі.
І ще одне. Кажуть, що телеканал «Інтер» не порушив жодних законів, коли транслював у новорічну ніч московський «голубий вогник». А що – закон честі для них не існує? А закон поваги до свого народу, над яким знущається московський окупант? А закон громадянина України, який береже гідність своєї нації теж забутий? Коли наплодили за чверть століття закончиків, якими оправдується зневага, приниження та зганьблення достойності власного народу, то гнати в шию таких законотворців, вияснити хто їх написав, хто голосував за них. Допоки панькатися, панове! Огляньтесь назад – вже панькався Ющенко з Януковичем. Навіть важко уявити, щоби в 1941 році на головній сцені Кремля виступали нацистські артисти під гаслом «Хайль Гітлер!». А в нас виявляється – можна. В нас це не перечить законам?! Шляк трафляє від таких борців за волю України. Нічого їх не навчила Революція гідності, але Різдво Різдва уже недалеко!
Політичний та економічний менеджмент українства має обов’язок і можливості порятувати свою країну. В Японії нема ані власної нафти, ані газу, але вона має мудрих, організованих, чесних і відповідальних людей. Коли у повоєнний час постало питання про відродження Японії після атомних бомбувань, кожен громадянин (наголошую – КОЖЕН) склав до скарбнички національного порятунку власні заощадження, аби через два десятки років країна вирвалася до числа світових лідерів. Два десятки років… Я ми скілечки вже свою незалежну державу розбудовуємо? Щось тут не те: або не так будуємо, або не ті будують – прийшов час прийняти мудрі й кардинальні рішення.
Наші наміри і справи потребують очищення від брехні, бруду, гріха, скверни як ззовні так і всередині. Якщо хочемо жити достойно, то маємо згадати заради чого народився Ісус Христос, що проповідував своїми притчами й діяннями, задля кого переніс страждання й муки. Це я до вас, шановні читачі, й до себе ставлю даний докір і вимогу. Очиститися, омитися, освітитися має кожен, бо іншого шляху переродження нема.
Олег Герман – заслужений діяч мистецтв України, поет

Напишіть відгук