11150231_10206406692475973_4566211884398337831_nМетро Вокзальна. Вечір. Повертаюсь з роботи додому. Біля турнікетів чую гучні чоловічі голоси.
– Жіночко! Ми в АТО їдемо.
Бачу шестеро високих кремезних хлопців у формі з рюкзаками та сумками в руках, які намагаються пройти через пропускний пункт.
– Які документи? В нас бронніки в руках! – кричать вояки.
– Ідіть купуйте жетони та платіть за проїзд!
Вояки щойно з поїзду, втомлені, на емоціях, їм завтра вже треба бути далеко. Показують контролеру документи, але жінка невгамовно репетує, щоб купували жетони та тримає свій контролерський “блок-пост”, пропускаючи вже всіх підряд, не звертаючи особливої уваги на документи інших.
Сповнені відчаю та безпорадності, чоловіки прямують до кас, голосно коментуючи несправедливість. Придбали жетони. Біжу до них.
– Хлопці, ви не маєте платити! Ви показали документи?
– Показали! А толку? – розчаровано відповідають та роздратовано додають: Та мать її так!
Не розбираючись, куди встромляти ті жетони, деякі хлопці поскладали їх зверху турнікетів і попрямували так, кричачи від образи, не звертаючи уваги на перепону.
Фотографую контролерку. Відвертається. Відчуваю, як всередині мене все закіпає.
– Вже ж було так… Нічого не змінилося, – промовляю до себе я.
11057253_10206406693636002_5620088567202452309_nУ вагоні метро емоції чоловіків не вщухають. Вони запитують мене: «Хіба ж так можна?!» – і в очах одного з них блищать сльози.
– Ми це так не залишимо, – обіцяю я та ледь стримуюсь, щоб самій не розревітись.

На фото: сержант морської піхоти батальйону «Десна», позивний «Барс».

Відповідь метрополітену. Безпардонна та нахабна брехня. Як з цим боротись? 10476011_10206411169187888_102729659360244535_n 11150238_10206411169467895_3700239883151265726_n

Напишіть відгук