12_strav.jpg.pagespeed.ce_.hh2ytsygq-На Святий вечір уся родина і уся худоба мусять бути вдома, бо хто не буде – блукатиме цілий рік. До приходу сонця Коляди господарю треба встигнути в час сонячного сходу відчинити брами в клуні, сінешні двері, повідчиняти хліви, комори, стайні, обори та ворота на дорогу.

Святвечір, або ж, за церковною назвою, Надвечір’я Різдва Христового, – один з найбільш шанованих днів для всіх християн, і східного, і західного обрядів, зазначає прес-секретар Київської патріархії УПЦ Ігумен Євстратій. За древньою традицією і біблійною і церковною свято починається з вечора – з духовних і матеріальних приготувань.

«Найперше ми святкуємо подію Різдва Христового – це не стільки День Народження Ісуса Христа (як це часто сприймається), а саме подія Різдва Христового. Бог Предвічний стає людиною для того, щоб людину повернути для єдності з Богом. Саме тому від Різдва Христового – події, яка є найважливішою в людській історії – і встановлено відлік часу», – каже Ігумен Євстратій.

Традиції святкування саме українського Різдва тісно переплелися з дохристиянськими віруваннями, переконаний доктор богословських наук і філософії Дмитро Степовик. За його словами, язичницькі традиції (багатобожжя, ідолопоклонство) залишилися сьогодні в нас. Вони зовсім не переплітаються з християнством, бо є його протилежністю. Вони існують паралельно, оскільки дохристиянська історія українського народу була довшою, ніж християнська, а християнська, ми точно знаємо, триває 1021 рік, зазначив доктор богословських наук і філософії.

«Ці традиції ввійшли у підсвідомість українського народу. Дідуха ставили, не знаючи символіки; не знаючи, що це сніп, як символ врожаю, символ добра; також не розуміли символіки 12 страв. Але це ввійшло в глибокі традиції, тому це свято понад усіма святами», – сказав Дмитро Степовик.

Різдвяні свята в Україні, за язичницькою традицією, пов’язані із культом предків, з шануванням душ померлих, зазначає етнограф Олексій Доля. Відтак, узвар і особливо кутя, які обов’язково мають бути на кожному столі – насправді є поминальними стравами. «Вважалося, що в цей вечір збираються всі померлі, вся родина і тому навіть залишали ложки, залишали кутю та узвар, страви, для того, щоб могли прийти душі померлих і теж відсвяткувати Різдво. Ялинка до нас в Україну прийшла набагато пізніше. Але давня традиція пов’язана з культом предків – це дід, сніп, дідух».

Християни західного обряду (римо-католики, більшість протестантів) відзначають Різдво за григоріанським календарем, а частина вірних східного обряду (православних та греко-католиків) – за старим юліанським календарем, який нині «відстає» на 13 днів.

При цьому більшість православних церков – 10 із 14 так званих канонічних, починаючи зі Вселенського Константинопольського патріархату, – уже перейшла на модернізований новоюліанський календар, у якому святкування календарних свят, що відзначаються за певною датою, збігається з загальноприйнятим григоріанським, але Великдень і пов’язані з ним свята залишаються, як за «старим стилем».

На юліанському ж календарі наразі все ще залишаються в православному світі Російська (і її підрозділи), Сербська, Грузинська та Єрусалимська православні церкви, а також українські православні, що їх залічують до «неканонічних», а серед інших церков східних обрядів – наприклад, українські греко-католики чи, скажімо, Вірменська апостольська церква.

Як зазначає історик Наталія Шліхта, доречно було б об’єднати ці дві дати і відзначати Різдво в один день, адже логічно завершивши піст, відсвяткувати Різдво, а вже за ним і Новий рік.

«В богословському відношенні це насправді дуже складне питання. До того ж, це частково також і психологічне питання. Властивість людської психології – це опиратися до всього нового. Були ж намагання провадити григоріанський календар в церкві ще в 17 столітті», – розповіла Наталія Шліхта, розповідає radiosvoboda.org

Вважалося доброю прикметою, якщо на Святу Вечерю приходили самотні, бідні люди. Їх щедро приймали і догоджали.

За традицією, на Святвечір має бути «багатий стіл» – 12 пісних страв: кутя, узвар, горох, капусник, рибні страви, голубці, борщ, вареники, млинці, каша, пиріжки, гриби. Після вечері, яка тривала декілька (3-4) годин, кутю і деякі інші блюда не прибирали зі столу, а залишали для духів, які сідатимуть за Святу Вечерю удруге. Для них також ставили склянку води і чистий рушник.

Після вечері люди починали співати колядки, які ще з дохристиянських часів присвячувалися створенню Світу, богові-сонцю, врожайності і приплоду домашньої живності. Ворожили по стеблинках, які витягували з-під скатірки на столі. Потім батьки обдаровували дітей, гостей і один одного грошима і подарунками, що символізували майбутній достаток і багатство.

Після Святої Вечері і пригощань не можна було спати, особливо господареві і хазяйці, які лягали відпочити одягненими, щоб не заснути. Намагалися без потреби не виходити з будинку або з двору і ніщо не позичати до ранку. Лише діти могли віднести обрядову їжу дідусям, бабусям або хрещеним батькам, які жили поруч.

Віконця у будинку всю ніч виблискували світлом, тому що свічки не гасили на Святий Вечір, вони самі повинні були догоріти повністю. Всі розмови велися спокійно, поважно і стосувалися вони пращурів роду і господарства. Не можна було злитися, сваритися, говорити щось погане, тому що це могло збутися, оскільки в цю ніч злі духи, відьми і інші недобрі сили блукали під вікнами і все чули.

Напишіть відгук