tV41T4GRr6kКиївська Русь – найпотужніша держава Східної Європи на рубежі першого і другого тисячоліть, яка заклала основу української державності, породивши на величезній території від “Сяну до Дону” тисячі маленьких і великих селищ. Багато з них, не дивлячись на труднощі з ідентифікацією місця розташування та історичної хронології, існую і понині. Одне ж з головних місць серед цих древніх твердинь посідає перлина Галицької землі – Теребовля.

І хоча фахівці відносять перше поселення поруч з річкою Гнізною на зручній для оборони Замковій горі до IX сторіччя, в історичних анналах Тербовля (тоді ще відома як Теребовль) вперше з’являється у 1097 році в якості центру земель, закріплених на Любечському з’їзді князів за правнуком Ярослава Мудрого – Васильком Ростиславичем (1066 – 1124).

Так саме з ім’ям гідного нащадка Київських князів і пов’язане будівництво в останній чверті XI століття (за припущенням істориків Василько влаштувався тут ще в 1084 році, коли брати Растіславічі захопили і поділили між собою західні землі Київської Русі) структурованої лінії фортифікаційних укріплень, що складалися з земляних валів і сухого рову, на ряду зі зведенням дерев’яної фортеці на вершині гори для захисту поселення від зазіхань не тільки зовнішнього ворога, але внутрішніх міжусобиць княжого роду. Проте створена за останнім словом фортифікаційного мистецтва того часу оборонна система Теребовлі все ж не витримала могутньої атаки орд монгольського хана Батия (1209 – 1255), які в 1241 році повністю знищили їх разом із замком, а саме селище розграбували і спустошили.

Вже, будучи прикордонної твердинею Польського королівства, фортеця над Гнізною в 1360 році відновила колишню велич за розпорядженням Казимира Великого (1310 – 1370): фортеця перебудовується в камені, земляні зали, що її оперізують посилюються частоколом, а троє міських воріт – дозорними вежами. Проте всі фортифікаційні хитрощі, що забезпечили Теребовлі статус одного з трьох центрів Галицької землі в 1453 році, захисну лінію як і саму фортецю кожен раз після навали східних варварів доводилося створювати практично заново. Особливо постраждали укріплення під час періодичних міцних нападів 1605 – 1625 років.

І хоча в 1631 році замок та оборонні вали з частоколом на гребені навколо нової та старої частини забудови повстають з попелу завдяки зусиллям старості міста Олександра Балабана (- 1637), через трохи більше ніж півстоліття (1688) татари завдають свій останній нищівний удар, після якого захисниця галицьких земель ніколи більше вже не оговталася: земляні насипи і фортеця більше не відновлювалися.

Пройде без малого три століття перш ніж хранителі славної військової історії Теребовлянської землі знову привернуть до себе увагу на цей раз вже в якості пам’ятників фортифікаційного мистецтва, коли наукові експерти приступлять до їх вивчення в кінці ХХ століття. Їх кропітка праця триває і донині.

Необхідність в надійному захисті ставала тим відчутніше, чим більш зростала ключова роль теребовлянської землі як одного з форпостів східних кордонів від набігів татаро-монгол і збільшувався добробут його жителів завдяки отриманому в 1387 році першим з міст Західного Поділля Магдебурзького права. Так що оборонна система міста постійно вдосконалювалася відповідно до нових умов ведення бойових дій.

Моє Місто Теребовля

Напишіть відгук