Проща із Самбора у Зарваницю

5 – 14 серпня 2016 року триватиме міжнародна піша Проща родин мігрантів-заробітчан та всіх охочих із Самбора у Зарваницю. Організаторами Прощі є Пасторально-міграційний відділ УГКЦ.
Дякую, що Ви знаєте Українську Греко-Католицьку Церкву!
Дякую, що Ви підтримуєте Церкву Христову!
А тому в надії звертаюся і я до Вас!
Кожного року вже одинадцять разів у першу п’ятницю серпня із Самбора пішки вирушають до Зарваниці. Йдуть у молитві пішки десять днів, долають на сонці чи під дощем до трьохсот кілометрів.
У першу Прощу йшло двадцять дві особи, і, ніде правди діти, виглядали вони трохи диваками.
Та Всемогутній Бог робить свою справу за всякої ситуації – лиш би було бажання Людини!
Очевидно, десятиденна піша Проща із Самбора у Зарваницю є таки Божою справою, бо через десять років розрослася до півтисячі. Кожного року до Самбора з’їжджаються много люду, щоб помолитися в Прощі. Зважаючи на час, в який ми нині живемо, молитва до Бога має дуже важливе значення. А молитва, скроплена потом і мозолями має, очевидно, стократне значення як у Бога, так і в людини.
Та, власне, Проща розпочиналася як Молитва. Молитва матері, яка поїхала в далекі краї на заробітки і яка лишила вдома дрібні діти на всіх, хто міг би її кровинками заопікуватися.
Молитва дитини, яка потребує маму кожної хвилі і яка всіляко за мамою банує.
Молитва чоловіка, який тяжко дає собі ради сам без своєї ґаздині, а вдома не може заробити грошей. Об’єднані у молитву такі зранені душі і поєдналися між собою.
Зорганізував всіх їх у Прощу молодий священик Української Греко-Католицької Церкви отець Василь Поточняк. Священик, чию пастирську діяльність оцінила рідна держава і нагородила отця Василя орденом «За заслуги ІІІ ступеня». Священик, який за коротке, проте яскраве своє життя встиг зробити дуже багато для Бога і Людини.
Зокрема, говорячи про досвід місійного служіння, отець Василь скромно зауважував: «Я не знаю, чи в мене великий досвід, як це називають, але я хочу сказати, що я шість років жив і навчався в Польщі, два роки доїжджав служити в Росію, в Італії майже дев’ять років навчався і служив, і тепер в Києві понад два з половиною роки.. Я пригадую, що так Бог покерував, що за мого того служіння в Італії утворилися 85 наших громад. Це в 85 різних містах… Я трошки місіонер. Якщо в Європі є до п’ятдесяти країн, то я провідав 35-40. Там, де є наші люди».
А що то значить служити нашим людям за кордоном? То бути і представником від Церкви, і від Держави. Тому, як тільки одна людина переступає пороги якогось світу, за нею має їхати священик: сама вона не впорається без пастиря. За кордоном, зокрема, в Італії, жодної інституції немає, яка опікується нашими людьми. Жодної. Будь-які звертання будь-де – ніхто не допоможе. Тобто, церква бере на себе як духовні, так і соціальні, юридичні, психологічні проблеми. Священики повинні бути готові надати людині будь-яку допомогу. Священик на місіях, а особливо, за кордоном, має знати все.
Бо наша людина виривається до церкви і, «окрім літургії, хоче, аби їй відповіли, наприклад, як виробити документи. Як запросити дитину з дому сюди. Як обстежитися. Як вирішити якісь юридичні проблеми домашні».
Таким священиком був отець Василь. Був… У Світлу середу 2015 року (15 квітня) Отець Небесний покликав до себе отця земного. На 42-ому році життя та 18-ому священичого служіння. Цьогорічна одинадцята Проща буде без отця Василя, беззмінного її духовного опікуна. Нестерпно боляче…
Та сама Проща (https://uk.wikipedia.org/wiki/Проща_«Самбір_-_Зарваниця») на сьогодні є не тільки внутріцерковною справою.
По-перше, ніхто нікого не питає, в яку церкву ти ходиш.
По-друге, прочани кожного разу йдуть іншою дорогою. Такий підхід був запроваджений, щоб якомога більше люду охопити проблемою заробітчанства, розбитих сімей, покинутих дітей. Прочани свідчать гірку правду молодої Української держави.
По-третє, проходячи різними населеними пунктами трьох українських областей, Проща наявно свідчить екуменічний діалог. Бо нами не тільки греко-католики опікуються, ми молимося у кожному відкритому для молитви храмі.
По-четверте, зважаючи на те, що Проща – це все-таки далека дорога, яку з об’єктивних причин можуть здолати не всі, тому вікова категорія прочан, що називається, до тридцяти. Ви можете собі уявити молодь, яка йде і молиться. Яка не курить. Не п’є пиво. Яка не вживає погані слова. Яка вміє тішитися інакше, ніж ми можемо бачити.
З ласки Божої я пройшла п’ять Прощ, і кращого виду відпочинку не зустрічала.
Запрошую Вас у десятиденну пішу Прощу із Самбора к Зарваницю! Відчути радість від спілкування, отримати насолоду від споглядання, набратися відваги, долаючи кілометри крізь фізичний біль та втому, зчитати Бога у великому та дрібному!
Та, проте, про Прощу, красу у Прощі, людей-прочан, людей по дорозі, власне дорогу знаю я і ті, хто йде у Прощі. А хотілося би, щоб про Прощу знала Україна. Щоб люди бачили, як треба єднатися. Хочеться, щоб засоби масової інформації, оператори, журналісти, кіношники долучилися до висвітлення Прощі! Зарадьте нам, прочанам, дорогі друзі!
Цього року Проща вирушає 5 серпня. Триватиме до 14 серпня. Детальніше: (http://palomnyk.at.ua). Орієнтовний маршрут: Самбір, Медвежа (Дрогобицький р-н, Льв. обл.), Верчани (Стрийський р-н, Льв. обл.), Журавне (Жидачівський р-н, Льв. обл.), Більшівці (Галицький р-н, Ів-Фр. обл.), Завадівка (Монастириський р-н, Терн. обл.), Киданів (Бучацький р-н, Терн. обл). Загальна відстань ≈ 236 км. (http://palomnyk.at.ua/).
Йдемо найперше молитися за Україну, бо рідна хата в небезпеці!