Смертна кара відома більшості країн світу. Вона з’явилася тоді, коли держава взяла на себе функцію виконання покарання за вчинені злочини. За часів Київської Русі смертна кара передбачалася «Руською Правдою». Поширеною була вона і згідно з «Правами, за якими судиться малоросійський народ» (1734). Цариця Єлизавета Петрівна призупинила виконання смертної кари, хоча й не скасувала остаточно цей вид покарання.
На початку ХХ століття смертну кару в Російській імперії застосовували як знаряддя боротьби з опозиційними владі силами в суспільстві. В Радянському Союзі вона передбачалася за державні та деякі інші злочини. Указом Президії ВР СРСР від 26 травня 1947 року було скасовано смертну кару в мирний час і замінено на засудження до 25 років виправно-трудових таборів. Але вже через три роки «за заявами від профспілок, селянських об’єднань» указом Президії ВР СРСР від 12 січня 1950 року відновлено застосування смертної кари до зрадників батьківщини, шпигунів, диверсантів.
30 квітня 1954 року указом Президії ВР СРСР «Про посилення кримінальної відповідальності за умисне вбивство» було встановлено смертну кару за умисне вбивство за обтяжувальних обставин. Основи кримінального законодавства СРСР і союзних республік 1958 року не внесли смертну кару до системи покарань, а виокремили самостійною статтею «як виняткову міру покарання», аж до її скасування. Смертна кара не застосовувалася до осіб, які не досягли повноліття (18 років), до жінок у стані вагітності на момент учинення злочину, винесення або виконання вироку. Ці положення було відтворено в кримінальних кодексах усіх союзних республік, зокрема в Кримінальному кодексі УРСР 1960 року.
Упродовж 1990-2000 років в Україні смертна кара існувала «як виняткова міра покарання» у вигляді розстрілу. Спочатку на виконання таких вироків було накладено мораторій. Смертна кара встановлювалася за особливо небезпечні злочини проти держави, проти життя, правосуддя, за воєнні злочини (в умовах воєнного стану чи бойової обстановки). Рішенням Конституційного Суду України від 29 грудня 1999 року № 11-рп/99 визнано, що смертна кара суперечить Конституції України. Остаточно як вид покарання її скасовано у 2000 році. Кримінальним кодексом України 2001 року вже не передбачено смертної кари як виду покарання.
У демократичних країнах смертній карі передує доволі тривалий судовий процес на різних рівнях судової системи, обвинуваченому надаються широкі можливості для подачі апеляцій. Подекуди час між винесенням вироку та його виконанням обчислюється роками чи навіть десятиліттями. Наприклад, громадянин Сполучених Штатів Америки Джек Олдермен був засуджений до смерті за вбивство своєї дружини 14 червня 1975 року, коли йому було 24 роки, а вирок суду був реалізований лише 16 вересня 2008 року в віці 57 років, більш ніж через 33 роки.
Існують багато випадків, коли смертна кара може бути замінена довічним ув’язненням або тривалим терміном позбавлення волі за відповідним рішенням суду. Засуджений також може отримати помилування від вищої посадової особою держави або штату (президентом, монархом, головою уряду, тощо).
Існує 140 держав, що повністю скасували страту або в яких вона не застосовується на практиці, тобто більше двох третіх країн нашої планети. Заміна смертної кари або помилування у 2015 році була зафіксована в 34 країнах.
В історії використовувалися наступні способи смертної кари: відтинання голови, повішення, розстріл, електричний стілець, газова камера, смертельна ін’єкція. Найбільш поширені з них – розстріл і смертельна ін’єкція, повідомляє Головне територіальне управління юстиції у Тернопільській області

Напишіть відгук