Допрем’єрний показ фільму “Таємний щоденник Симона Петлюри” відбувся днями у Тернополі. А вже з 6 вересня переглянути стрічку може кожен бажаючий, завітавши до кінотеатру Сінема Сіті. Перед показом фільму журналісти мали змогу поспілкуватися із режисером-постановником фільму, директором кіностудії ім. О.Довженка, головою “Спілки кінематографістів України” – Олесем Янчуком. Також у прес-конференції взяв участь автор сценарію Михайло Шаєвич. Ну і як завжди, приліпився до гостей заступник міського голови Тернополя Леонід Бицюра із химерним утворенням “кінонокомісія”, яка зганьбилась із своєю “Жагою неба”

Щодо самого фільму, то скажемо відверто – стрічка розчарувала. Єдина сцена, заради якої варто подивитись “Таємний щоденник Симона Петлюри” українцям – суд над убивцею Петлюри і політичні інтриги Москви, загравання французьких урядовців, щоб отримати зиск ( визнання комуняками боргів царської Росії), та врешті решт кидок наївних європейців… Словом, усе, що ми бачимо й сьогодні на фоні російсько-української війни, манірність та нерішучість європейських бюрократів, які насправді за своєю бездіяльність приховують фінансовий зиск в усьому…

Але до сцени суду над убивцею треба дотерпіти більше години. З пів десятка тернопільських журналістів не спромоглися. Ще така ж кількість повештались торгово-розважальним центром, щоб згодом записати коментарі глядачів… Бо мусіли, така робота…

Якби Янчук випустив “Таємний щоденник Симона Петлюри” в середині 90-х – на початку 2000-х тисячних , коли світ побачив “Атентат — Осіннє вбивство в Мюнхені”, “Нескорений”, “Залізна сотня”, то стрічка сприйнялась органічно в той час. Нині ж кінофільм ніби застиг: динаміка розвитку сюжету відсутня. І це при тому, що кінокартина не грунтується на історичних документах, а є фантазією сценаристів.

Такий фільм може бути цікавий старшому поколінню та флегматичним любителям історії. Як молодь має витримати цю, вибачте за грубість, нудоту протягом двох годин – складно уявити. Особливо складно висидіти перші 20 хвилин.

“Чому нудота?”,- запитає патріотично налаштований українець.  Та гра акторів, де знялось два десятки народних артистів України, нагадувала поганий драматичний гурток. Особливо жахливо зіграв свою епізодичну роль Богдан Бенюк ( роль Михайла Грушевського). Не надто краще вдалась роль Винниченка діючому міністру культури Євгену Нищуку. Що в дискусіях з головним героєм, що наприкінці фільму відчувалась фальш та нещирість. Не вірилось актору Нищуку, який завдяки міністерській посаді прошмигує нині чи не у кожен сучасний патріотичний фільм.

Перед вами – Михайло Грушевський та Володимир Винниченко, ролі яких виконали Міністр культури України Євген Нищук та Народний артист України Богдан Бенюк. ЦЕЙ КАДР – ОДИН ІЗ НАЙСЛАБШИХ МОМЕНТІВ В СТРІЧЦІ. 

Зрозуміло, що завдяки присутності чиновництва з міністерства стрічка отримала часткове фінансування (23 мільйони гривень). Колишній нардеп з Тернопільщини Михайло Ратушний, який теж , напевно, допоміг з фінансуванням із з-за кордону, отримав роль селянина – свого діда Данила. Нардеп Ратушний ще й раніше “світився” у стрічці Янчука “Нескорений”. Правда, наш забутий політик зіграв ліпше актора-міністра.

Самуїл Шварцбард та сам організатор майбутнього вбивства Симона Петлюри, таємний агент ГПУ СРСР Михайло Володін, якого дуже погано зіграв актор Юрій Дмитрович Одинокий — український театральний режисер, актор, народний артист України із 2017 року.

Якщо відсторонитися від мистецької складової,  стрічка про Петлюру вкрай необхідна для кращого пізнання історії України, бажання її вивчати молоддю. Кінокартина яскраво демонструє, що за століття нічого не змінилось в загарбницькій політиці Росії. Проте, погана гра більшості акторського ансамблю, відсутність динаміки, нецікаві діалоги, невміле розгортання бойових дій та їх примітивна зйомка – відверто відштовхують бажання порекомендувати друзям чи родичам переглянути її. Ну як так можна паскудно зняти фільм, сценарій до якого готувався 6 років? Це навіть не можна списати на безгрошів’я, бо на кіновиробництво затратили понад 48 мільйонів гривень.

Актор Олег Треповський зіграв блискуче  роль Самуїла Шварцбарда порівняно з іншими колегами

Найкращим моментом в ігровому плані у стрічці діалог наглядача (актор Вертинський) із вбивцею Петлюри – Самуілом Шварцбардом. Його роль доволі правдоподібно виконав нині покійний  Олег Треповський. Правдоподібно виглядав на екрані й актор, який виконав роль французького журналіста. Його щирій грі у суді хотілось вірити. А ось акторка, яка виконувала роль доньки Симона Петлюри – відверто провалила.

Євген Нищук в образі Володимира Винниченка у фільмі «Таємний щоденник Симона Петлюри» та Анжеліка Гирич – Розалія Винниченко.

Як так можна було зняти неймовірну Ірму Вітовську ( зіграла дружину Симона Петлюри), щоб вона викликала відразу в ліжку і жодної емоції під час споглядання її гри в суді, коли зачитали ганебний вирок. Зал у Тернополі не плакав. Навіть комок в горло не підступив, коли французький суддя зачитав про штраф вбивці в один франк за відмивання крові Петлюри з бруківки. Вашу ж дивізію… За часів комуняк за такий брак мінімум заслали б до Сибіру…

Про головного героя стрічки – Симона Петлюру – можемо сказати наступне: більш-менш пристойно виконав свою роль Сергій Фролов. На нашу скромну думку, він краще звучав за кадром…

Робота над сценарієм фільму «Таємний щоденник Симона Петлюри» тривала цілих 6 років. А консультував творчу групу доктор історичних наук, професор Володимир Сергійчук. АЛЕ ЦЕ НЕ ДОПОМОГЛО ЯНЧУКУ ЯК РЕЖИСЕРУ… На ЖАЛЬ…

Після перегляду фільму глядачі у Тернополі доволі прохолодно зустріли авторів стрічки. В захопленні були лише представники старшого покоління, яке потрапило на стрічку безкоштовно. Вони й залишились на фотосесію. Чи проголосує молодь гривнею за цей фільм – виникають великі сумніви. Звичайно, цей фільм не для масового глядача, а підготовленого і начитаного. Проте, виникає питання: коли вже в Україні знімуть історичний фільм, як це роблять в Європі чи США, що будь-яка випадкова особа, купивши квиток, із захопленням перегляне стрічку, поширить в соцмережах інформацію та власні фото із фоє кінозалу, потім поцікавиться в інтернеті, порекомендує друзям до перегляду…

На кіностудії ім. Олександра Довженка намагались відтворили Париж 1920-1930-років. Вийшло не надто правдоподібно…

Як завжди, під час обговорення фільмів, дурницю зморозив керівник торгово-розважального центру “Подоляни” Василь Чубак. Але йому ніхто вже не дивується після виставки робіт Пінзеля під бляхою.

«Я дуже ретельно підходжу до кастингу: завжди роблю проби з акторами, які б вони не були талановиті й геніальні… Загалом на вибір акторів, пошиття костюмів, будівництво декорацій та підбору реквізиту пішло п’ять місяців. Самі ж зйомки тривали протягом півроку», — режисер фільму «Таємний щоденник Симона Петлюри» Олесь Янчук.

Звісно, фільми про історію України життєво необхідно знімати, але точно не так як це зробив Янчук. Не хочемо стверджувати банальщину, що час Янчука вже минув. Режисер, напевно, хотів показати глибину історичної трагедії, провести паралелі із сучасністю, проте як фахівець з кіновиробництва вже чи то не здатний якісно тримати руку на пульсі сучасного кінематографічного процесу, як це вдається відносно молодому Ахтему Сеїтаблаєву з його “Кіборгами”, чи то просто перемудрував… Звичайно, режисер Янчук хотів повторити успіх свого творіння десятилітньої давності “Владика Андрей”, який ми рекомендуємо для перегляду, а ось “Таємний щоденник Симона Петлюри” – це відвертий крок назад в режисерському доробку. Ще в березні 2017 року фахівці писали про провал в роботі з костюмами в стрічці:”…кадри зі знімального майднчика «Таємного щоденника Симона Петлюри», які потрапили до телевізійних нових, свідчать про те, що рівень виконання військових костюмів там навіть гірший від «Владики Андрея».

Бачимо актора, що грає старшину (офіцера) Армії Української Народної Республіки. На лівому рукаві у нього – чорний тризуб на білому тлі, що свідчить про приналежність до Генерального штабу. Бо в іншому випадкові у нього мав би бути синій (піхотний), жовтий (кіннота), або червоний (артилерія) тризуби. Отже – генштабіст. Це – еліта збройних сил. В Армії УНР таких було близько 40, і всі виглядали шикарно.

Однак на акторі – вбога солдатська шинель без ґудзиків, на комірі відсутні петлиці зі знаками розрізнення (загубив десь?), ну і доповнює цю невідрадну картину шляпентох на кілька розмірів більше на голові. Одне зі значень слова «шляпентох» – це незграбно зшитий єврейським кравцем головний убір, який, аби не викидати, носили члени родини «кутюрьє». Насправді у актора мала бути на голові елегантна старшинська кашкетка, з кольоровим околишем, з білими облямівками, ремінцем з ґудзиками.

Неподалік стоять парубки, які зображують… махновців, повстанців, бандитів, партизанів? Вочевидь, ідентифікації могли б допомогти декоративні шаблі, що висять у них при боці. Дуже схожі на німецькі парадні офіцерські шаблі часів ІІІ Рейху – напевно, вони і є. Так це вояки УПА, чи радянські партизани ковпаківці? Аж ні: один з парубків стріляє в актора з тризубом на рукаві. І у вбивці на шапці червона пов`язка. Отже – вояк Червоної армії. Але з 1918 року у РСЧА носили на шапках червоні зірки, а з кінця 1919 вояки масово носили шоломи, більш відомі, як будьонівки. І уніформа була більш стильна, ніж розбишацький одяг парубків. Отже, автори фільму хотіли показати червоних, а вийшли казна хто.

НАСПРАВДІ ЦЕ ГОЛОВНИЙ ГЕРОЙ ФІЛЬМУ

В іншому кадрі старшина Армії УНР з чорним тризубом на рукаві лежить на землі – вочевидь, мертвий. Над ним схилився хтось, вдягнутий у військовому пальто «із сукна полинового» з хутряним коміром – це верхній одяг для офіцерів та генералів сучасних Збройних Сил України. Невже «Таємний щоденник Симона Петлюри» — це фантастичний фільм з мандрівками у часі? Вбили старшину Армії УНР, і йому на допомогу прибули підкріплення з сучасності? Прямо з АТО?

Старшини Армії Української Народної Республіки у переважній більшості були вихідцями з імператорських армій, де професійних військових вчили одягатись з стильно. Навіть під час бойових дій, скрутного матеріального становища, старшини, як і загал українських вояків, прагнув виглядати пристойно, з відзнаками – символами своєї держави. Це: кокарди з жовтого металу, пофарбовані блакитною фарбою всередині, ґудзики білого металу з тризубами, петлиці зі знаками розрізнення, нарукавні шеврони у вигляді державного герба, фасонні кашкетки, мундири та плащі (пальто).

Навіть у радянських фільмах петлюрівців показували значно яскравішими. Можливо, років з 20 тому ця халтура, яку зараз знімає Олесь Янчук, і пройшла б. Але зараз, коли існують чисельні клуби реконструкції Армії УНР та видано чимало літератури, знімати таке – просто ганьба, пише журнал “Тиждень”


Сучасні фільми мають бути цікавими і захопливими. І тоді глядач із задоволенням буде ходити на українські фільми. Наразі ж українські режисери вчаться знімати кіно і… обслуговувати бюрократів, які виділяють мільйонні кошти з бюджету.  Тому якісні сучасні вітчизняні стрічки можна порахувати на пальцях однієї руки.

«Фільм «Таємний щоденник Симона Петлюри» розкриває правду про постать Петлюри, який на десятиліття був спаплюжений радянською пропагандою, яка зробила з нього погромника та антисеміта», – Олесь Янчук, режисер фільму.

Напишіть відгук