Уже років сім автор цих рядків приходить чи не на всі допрем’єрні покази українських фільмів в Тернополі. Щороку їх більшає, але подивитись за великим рахунком не має що. Якісні стрічки можна перерахувати на пальцях однієї руки: “Кіборги”, “Поводир”, “Ізі”…

Держкіно з бюджету витрачає мільйони гривень платників податків, але за яким критерієм обирають стрічки до зйомок – досі складно сказати. Також досі не оприлюднені кошториси на що витрачають кошти під час зйомок. Складається враження, що “кіномитці” знайшли собі непоганий спосіб заробітку з бюджету України, як це роблять, наприклад, дорожники. Мільйони гривень витрачаються щороку на ремонти, а проїхатись не має де в Україні.

Вчора у тернопільському кінотеатрі “Сінема сіті” відбувся допрєм’єрний показ фільму “«Коли падають дерева». Гіршої українського фільму ще не привозили до файного міста. Від сьогодні можна змарнувати сотню гривень та півтори години часу.

А якщо серйозно – краще сходіть дійсно на якийсь якісний фільм. Якщо ж вирішити подивитись, що це за фільм, то зазначимо: сценарій до нього писався аж 5 років. Проте він просто ніякий. М’яко кажучи. Як майже все у фільмі. Операторська робота примітивна. Гра акторів непереконлива. Рятує фільм час від часу юна акторка Соня Халаїмова, яка грає молодшу сестру головної героїні.

Початок фільму, можливо, зацікавить молодь, оскільки там повно безмістовного сюжету із сексом. Проте знято, як каже молодь, фігово. Переглянувши весь фільм складно зрозуміти чому фільм так назвали

Тим не менше, стрічка стала одним із переможців сьомого конкурсного відбору Державного агентства України з питань кіно та отримала державне фінансування у розмірі 10 млн грн. Відверто – шкода грошей на таке марнотратсво. ліпше віддали на армію чи потребуючим хворим людям. Загалом на зйомку цього клубка непотребу витрачено 800 тисяч євро.

Напевно, творці картини відбили кошти ще до прокату якимись “сірими схемами”. Бо який нормальний глядач проголосує гривнею за це лайно?

Режисер стрічки Марися Нікітюк написала сценарій до фільму сама, і, як вона зізналася після прем’єрного показу: “Це моя особиста історія. Багато чого з неї я пережила в дитинстві”. Саме тому, власне, вона і вирішила стати режисеркою цієї стрічки. Ліпше б вона взагалі нічого не писала і не знімала. Ну чесно…

“У цьому фільмі я хотіла показати контраст між чистим дитячим сприйняттям та сприйняттям людей, які вже стали дорослими, та дивляться на світ крізь стереотипи та страхи. Особливо на нашому пострадянському просторі це особливо відчувається. Люди часто бояться спробувати щось нове, щось, чого хочуть саме вони. Це займало мене з дитинства”, – розповіла Нікітюк. Вроді притомна ідея і сформульовано чітко.  А чому ж вона зняла таку х*йню – залишилось загадкою.

Як і вся українська кіноідустрія, яка знімає суцільний депресняк, який не можливо дивитись, бо він дуже, вибачайте, що повторююсь вкотре, дуже прикрої якості.

голова Держкіно України Пилип Іллєнко навіть завітав у вересні 2016 року на зйомки цієї шняги. Можливо Пилип не розуміється в кіно, якщо дозволяє за кошти платників податків робити таке марнотратсво? А може він має фінансовий зиск, що дозволяє творити такий брак?

Про що фільм? Події фільму відбуваються в українській провінції – нібито містечку Лозова, що на Харківщині ( знімали на Чернігівщині), де розгортається історія 5-літньої бунтівної Вітки, її двоюрідної сестри-підлітка Лариси та її коханого молодого бандита Шрама. Про це пише Вікіпедія.

 

Напишіть відгук