У The Telegraph вийшла стаття «Putin is down. This is the time to start kicking him». Дуже сильний матеріал, який заслуговує на детальний розбір. Автор — полковник Геміш де Бреттон-Гордон, колишній командир 1-го Королівського танкового полку і командир Об’єднаного хімічного, біологічного, радіологічного та ядерного полку Великої Британії. Це рідкісний випадок, коли західний військовий вищого рангу прямо каже Заходу: припиніть пропонувати Путіну поступки, час добивати.
«Вперше за два десятиліття Росія не змогла зібрати жодного танка на традиційній щорічній демонстрації військової могутності Кремля — події, яку сам Путін описує як попередження ворогам Росії. Світ бачив не силу, а слабкість: зменшення кількості парадів, порожню символіку та режим, який дедалі більше боїться власної вразливості.»
«Оскільки українські безпілотники та ракети тепер здатні вражати глибоко всередині Росії, Путін явно не наважувався демонструвати цінну військову техніку у відомий час і місце. Натомість режим значною мірою покладався на масовані маршируючі формування, включаючи північнокорейські війська, щоб створити ілюзію масштабу та сили.»
Британський полковник прямо констатує те, що ми бачили самі: Путін боїться українських дронів настільки, що скасував техніку на власному святі.
«Навіть промова Путіна, яка зазвичай є тривалим випробуванням на витривалість, під час якого диктатор потурає імперській ностальгії та риториці радянської епохи, була разюче короткою та стриманою. Зникла та самовпевненість лідера, переконаного в неминучій перемозі. На її місці стала людина, яка намагалася виправдати дедалі дорожчу та стратегічно катастрофічну війну. Путін наполягав, що Росія веде “справедливу” війну, і назвав Україну “агресивною силою”, озброєною НАТО.»
Від «Київ за три дні» до «справедливої війни» проти НАТО. Це не риторика переможця.
Окремо автор згадує російську гібридну війну проти Заходу:
«Саме Росія, а не Захід, роками вела безперервну гібридну війну проти Європи, і зокрема Великої Британії. Вбивство Олександра Литвиненка та замах на Сергія Скрипаля в Солсбері залишаються моторошними нагадуваннями про готовність Кремля здійснювати державні атаки на британській землі, поряд з нещадною кібервійною, саботажем та шпигунством по всій Європі.»
Це важлива річ для західного читача — нагадування, що Росія вела війну проти них ще до 2022 року. І веде повсемісно і по сьогоднішній день. Перерізані кабелі, підірвані склади, літаки в повітряному просторі країн НАТО — це війна, просто поки без ракет.
«Сьогодні реальність поля бою дедалі більше змінюється на користь України. Українські війська продовжують робити поступовий, але суттєвий прогрес, тоді як Росія зазнає жахливих втрат як у людських силах, так і в техніці.»
«Водночас Україна продемонструвала дедалі складнішу здатність уражати стратегічно важливі цілі глибоко всередині Росії, навіть без масштабної американської військової підтримки. Атаки на критично важливу інфраструктуру зараз чинять зростаючий тиск на російську економіку та оголюють нездатність Кремля повноцінно захистити власну територію.»
Це дуже важливе розуміння ситуації у війні. Британський полковник прямо визнає те, що ми робимо власними руками. Без американської допомоги, з міжнародним тиском, під постійними атаками — Україна все одно нарощує тиск на Росію.
Окремо автор згадує внутрішню ситуацію в Росії:
«Все це відбувається на тлі зростаючих ознак занепокоєння в самій Росії. Публічна критика війни, яка колись була майже немислимою, стає дедалі помітнішою, оскільки пересічні росіяни починають ставити під сумнів ціну катастрофічної авантюри Путіна в Україні. Ця критика була б ще більш очевидною, якби не нещодавні репресії щодо інтернет-сервісів у Росії та придушення багатьох інакомислення.»
Але головне в статті сказано у фіналі, якому я можу лише аплодувати стоячи:
«Субота безсумнівно продемонструвала, що Путін поранений політично, військово та психологічно. Історія вчить нас, що коли небезпечний хижак ослаблений, саме тоді потрібно чинити максимальний тиск, а не пропонувати поступки заради доцільності. Найефективніший час для удару людиною — це коли вона на землі.»
«Захід має забезпечити Володимиру Зеленському можливості забезпечити справедливий мир для українського народу, а не давати Путіну шлях до втечі, щоб просто передчасно припинити бойові дії.»
Це саме та логіка, яку ми повторюємо чотири роки поспіль. Поступки агресору не закінчують війну — вони пересувають її у часі. Польща чекала свободи 45 років після Ялти. Чеченська республіка Ічкерія підписала Хасав’юртівські угоди — і потім було вирізано більше 20 відсотків населення. Україна не має права допустити такої долі для власного народу.
