20 березня у віці 97 років помер патріарх Філарет, предстоятель так званого Київського патріархату Української православної церкви (УПЦ-КП).
Довге та насичене життя людини, яка з’явилася на світ під іменем Михайло Денисенко, було сповнене розбіжностей. В історії він залишиться як доволі неоднозначна особистість. 24 Канал цікаво розповідає, яким запам’ятають патріарха Філарета українці
Що відомо про молоді роки Філарета?
Михайло Денисенко 23 січня 1929 року у селі Благодатне на Донбасі. Цей населений пункт з 2014 року окупований росіянами.
Родина Денисенків стала жертвою радянської репресивної машини. Дід Михайла загинув під час Голодомору – інспірованого росіянами геноциду українців. Батько майбутнього ієрарха загинув на фронті під час форсування Дніпра наприкінці 1943 року. Ця операція не була ретельно підготовлено й багато людей просто кинули на забій. Нині буквально те саме роблять російські командири у війні проти України.
Можливо, через важкі втрати та страшні випробування юнак із робітничої родини на Донбасі вирішив піти не традиційним тоді шляхом та пов’язати своє життя з релігією, що в СРСР не дуже схвалювалося. Нагадаємо, що це були сталінські часи, коли тисячі священників були репресовані, а православні храми знищувались.
У 1946 році, після закінчення середньої школи, вступив до 3 класу Одеської духовної семінарії, яку закінчив з відзнакою і того ж року поїхав до Росії та вступив до Московської духовної академії. Навчаючись на 2 курсі Михайло Денисенко, 1 січня 1950 року прийняв чернечий постриг з ім’ям Філарета.
Молодий священнослужитель швидко піднявся по ієрархії РПЦ. Після семи років викладацької діяльності в різних навчальних закладах та ректорства в Київській духовній семінарії архімандрит Філарет недовго обіймав посаду керівника справами Українського екзархату.
У 1960-му молодого ієрарха – 36-річного архімандрита Філарета – призначено керівником справами Українського Екзархату і настоятелем Свято-Володимирського кафедрального собору у Києві.
У 1962 році був обраний єпископом Лузьким, вікарієм Ленінградської єпархії, з дорученням керувати Ризькою єпархією. Того ж року відбулася його хіротонія на єпископа.
У 1968 році був зведений у сан митрополита.
Філарет – агент КДБ
У цей час були й закордонні відрядження, зокрема, місії до Єгипту та Австрії. Зазначимо, що для радянського громадянина, а Філарет ним був, виїзд за кордон був непересічною подією. Аби кого за межі СРСР не випускали. Пізніше підозри підтвердяться – Філарет був агентом КДБ.
До речі, схожий шлях, але трохи пізніше пройде інший відомий православний ієрарх – Кирило, більше відомий як Гундяєв. Нині він очолює РПЦ та благословляє війну проти українців, а в часи СРСР був радянським агентом впливу у Швейцарії та працював під псевдо “Михайлов”.
Можливо, ці псевдоніми роздавав хтось один, бо у Філарета був схожий позивний “Антонов”. Цікаво, що саме Філарет брав участь у посвяті Владіміра Гундєва в єпископи в 1976 році.
Всі без винятку! За радянських часів ніхто не міг стати архієреєм, якщо на це не давав згоди КДБ. Тому стверджувати, що я не був пов’язаний з КДБ, було б неправдою. Був пов’язаний, як і всі,
– Філарет в інтерв’ю виданню Weekly.ua у 2012 році сам визнав, що працював на КДБ.
Про те, що Філарет – агент КДБ, стане відомо значно пізніше, на початку 1990-их завдяки дослідженню архівів комісією священника Гліба Якуніна. Згодом сам Філарет підтвердив темні сторінки свого минулого, але виправдав себе тим, що інакше тоді було неможливо зробити кар’єру.
Згодом він взагалі заявив відвертий маразм, що співпраця з КДБ – не гріх.
Так чи інакше, але з кінця 1960-х ця людина стала одним із ключових гравців в радянському православ’ї – РПЦ.
Майже Патріарх РПЦ та московська анафема
Наприкінці 1980-их він навіть міг очолити цю структуру. Філарет, який тоді був митрополитом Київським і Галицьким, мав дуже серйозний авторитет в церкві та був визнаний наступником патріарха Пімена. Він був обраний місцеблюстителем Московського Патріаршого престолу. Саме Філарет був організатором незвичного для СРСР та дуже помпезного святкування тисячоліття хрещення Русі в 1988 році.
Традиційно в РПЦ всі справи вирішуються заздалегідь на підставі особистих домовленостей, тоді як Синод, на якому все офіційно має затверджуватись, є такою собі формальністю. Але не в 1990-му. Після смерті Пімена українець мав стати Патріархом, але вийшло інакше. Синод обрав не його, новим патріархом став нащадок німецької шляхти Олексій Рідігер.
Філарет із цим не змирився й пішов на те, що в РПЦ було визнано як розкол. 26 – 27 жовтня 1990 року на Архієрейському соборі в Києві митрополит Філарет був одноголосно обраний предстоятелем нової структури – Української Православної Церкви (УПЦ). Вона отримала право незалежності в управлінні, а її лідер став “Митрополитом Київським і усієї України”. Саме ця структура отримала неформальну назву УПЦ-КП.
Для РПЦ це було шоком, але не менш здивовані були й в Україні. Річ у тім, що український митрополит донедавна поводився зовсім не як українець. Наприклад, Філарет забороняв вести проповіді українською й ще донедавна виступав проти автокефалії.
Всі побоювання українців висловив однією гучною фразою тодішній лідер демократичного руху В’ячеслав Чорновіл. Саме на адресу Філарета (Денисенка) пролунало легендарне “Геть московського попа”.
Ображений на московських колег Філарет взявся дбати про свій добробут під прикриттям розбудови самостійної української православної церкви.
Після того як Україна проголосила незалежність, митрополит Філарет скликав Помісний Собор УПЦ, який одноголосно прийняв рішення про повну канонічну незалежність, тобто автокефалію Української Православної Церкви.
Він діяв радикально, не бажаючи йти на компроміси.
Помісний Собор УПЦ звернувся до патріарха Олексія II і єпископату РПЦ з вимогою затвердити рішення про автокефалію, але Архієрейський Собор РПЦ прийняв рішення розглянути питання створення автокефальної української православної церкви на наступному помісному соборі РПЦ. Також, архієрейський собор взяв до відома заяву митрополита Філарета (якого звинуватили в тому, що він веде аморальний спосіб життя (має таємну дружину) і не відповідає вимогам, що пред’являються до особистості, здатної об’єднати навколо себе всіх православних кліриків і мирян в Україні) про те, що він заради церковного миру, подасть прохання про відхід з київської митрополичої кафедри на найближчому Архієрейському соборі УПЦ.
Простими словами – Філарет пообіцяв піти у відставку. Проте після повернення до Києва митрополит відкинув свою обіцянку, публічно заявивши, що ці слова з нього були взяті під тиском. І заявив, що він буде очолювати УПЦ до кінця своїх днів, оскільки він “даний Богом українському православ’ю”. Такий собі аферист
Після цього на архієрейському соборі РПЦ влітку 1992 року, за “порушення клятви перед Хрестом та Євангелієм та за інші самочинні дії”, митрополит Філарет був позбавлений всіх ступенів священства.
Творець української самостійної церкви
Філарет не визнав за собою вини й не підкорився рішенню Собору, вважаючи його неканонічним і незаконним. За кілька тижнів пройшов Всеукраїнський Православний Собор, на якому відбулося об’єднання незначної частини контрольованих Філаретом громад Української православної церкви й Української Автокефальної православної церкви.
У 1995 році на Всеукраїнському Помісному Соборі Філарета обрали патріархом Київським і всієї Руси-України. У 1997 році за поданням єпископату УПЦ (МП) Архієрейський Собор РПЦ видав “Акт про відлучення від Церкви монаха Філарета (Денисенка)”, таким чином наклавши анафему на Філарета. На апеляцію митрополита УПЦ КП Вселенський патріархат та інші помісні православні церкви довго (21 рік) не давали ні ствердної, ні заперечної відповіді.
На цих фото видно літнього ПАПУ ІВАНА ПАВЛА II під час візиту до України у 2001 році. І порівняйте з фото із ніби зустрічі Філарета з ПАПОЮ. 
ЧИ НЕ СФАЛЬСИФІКОВАНІ КЛІРОМ ФОТО ЗУСТРІЧІ ФІЛАРЕТА З ПАПОЮ РИМСЬКИМ ПІД ЧАС ВІДВІДИН ПАПОЮ УКРАЇНИ? БО ФІЛАРЕТ НА ТОЙ ЧАС БУВ НІХТО. САМОПРОГОЛОШЕНИЙ ПАТРІАРХ, ЯКИМ НІКИМ НЕ ВИЗНАВАВСЯ
Після цього на архієрейському соборі РПЦ влітку 1992 року, за “порушення клятви перед Хрестом та Євангелієм та за інші самочинні дії”, митрополит Філарет був позбавлений всіх ступенів священства.
Творець української самостійної церкви
Філарет не визнав за собою вини й не підкорився рішенню Собору, вважаючи його неканонічним і незаконним. За кілька тижнів пройшов Всеукраїнський Православний Собор, на якому відбулося об’єднання незначної частини контрольованих Філаретом громад Української православної церкви й Української Автокефальної православної церкви.
У 1995 році на Всеукраїнському Помісному Соборі Філарета обрали патріархом Київським і всієї Руси-України. У 1997 році за поданням єпископату УПЦ (МП) Архієрейський Собор РПЦ видав “Акт про відлучення від Церкви монаха Філарета (Денисенка)”, таким чином наклавши анафему на Філарета. На апеляцію митрополита УПЦ КП Вселенський патріархат та інші помісні православні церкви довго (21 рік) не давали ні ствердної, ні заперечної відповіді.
Філарет звертався до Вселенського патріархату з проханням про відновлення в канонічному сані. Так, це правда. Філарет (Денисенко) неодноразово надсилав апеляції до Константинополя, оскаржуючи анафему та позбавлення сану, накладені на нього Російською православною церквою.
Ось ключові етапи цього процесу:
Тривалий розгляд: Філарет звертався до Вселенського патріарха Варфоломія ще з початку 1990-х років, стверджуючи, що його покарання мало політичні, а не канонічні мотиви.
Рішення Синоду: 11 жовтня 2018 року Священний синод Вселенського патріархату задовольнив його апеляцію.
Філарета було поновлено в канонічному стані (у статусі єпископа), а анафему визнано недійсною. Це рішення стало одним із вирішальних кроків на шляху до надання Томосу та створення Православної церкви України (ПЦУ).
Сам предстоятель УПЦ КП Філарет одразу ж після заяви представника Синоду зібрав пресконференцію, на якій заявив, що “був, є і буде патріархом”. Відчуваєте різницю?
Анафему з Філарета (Денисенка) було знято лише 11 жовтня 2018 року на засіданні Синоду Вселенського патріархату в Стамбулі. І ці події напряму пов’язані з отриманням Україною Томосу про автокефалію та створення ПЦУ.
За десятиліття Філарет був більше господарником, ніж духівником. Він усе робив, щоб контролювати свою паству і відбити її остаточно від москалів. Тому релігієзнавці пафосно кажуть, що він здійснив усамостійнення українського православ’я, зміг зробити з новоутвореної УПЦ КП дійсно самостійну помісну церкву. За його ініціативи були перекладені українською мовою всі богослужбові книги.
На відміну від УПЦ-Московського патріархату Філарет підтримав Майдан і Помаранчеву Революцію, а в роки реваншу регіоналів пішов в опозицію до режиму Януковича. У 2008 році він на знак протесту проти дій Януковича відмовився від державної нагороди – ордена “За заслуги” першого ступеня. Чому? Бо розумів, що його церкву “зжеруть” москалі в рясах ФСБ.
Філарет активно підтримував мітингувальників, які вийшли на акції протесту взимку 2013 року. Під час російської незаконної анексії Криму у 2014-му ієрарх виступив із різкою критикою президента Росії, порівнюючи його дії з діями Гітлера.
Під час розв’язаної проросійськими бойовиками війни на сході України Філарет виступив на підтримку захисників України. Влучно порівняв дії російської влади з діями радикальних ісламістів з терористичної організації ІДІЛ.
Філарет зробив дуже багато для появи єдиної ПЦУ, створивши успішний тандем релігійного та світського діяча з тодішнім президентом України Петром Порошенком. У найважливіші дні, коли відбувався Об’єднаний собор ПЦУ Філарет відкинув власні амбіції та прибув на його засідання до Софії без аксесуарів та ризи патріарха. Цим він показав, що не претендує на пост очільника нової структури, яким став його протеже – Епіфаній. Звісно, що Філарет думав керувати Епіфанієм. Але не так сталося як гадалось
До обрання предстоятелем Православної церкви України (ПЦУ) у 2018 році, митрополит Епіфаній (Думенко) був найближчим соратником і «правою рукою» патріарха Філарета в межах УПЦ Київського патріархату.
Його ключові посади та ролі при Філареті:
Патріарший намісник: З 28 червня 2013 року Епіфаній обійняв посаду патріаршого намісника з правами єпархіального архієрея. Це означало, що він був офіційним наступником Філарета та допомагав йому в управлінні парафіями Київської єпархії.
Керуючий справами Київської Патріархії: Цю посаду він обійняв ще у 2008 році, займаючись адміністративними питаннями всієї церкви.
Ректор академії: З 2010 року він очолював Київську православну богословську академію, яка була головним навчальним закладом Київського патріархату.
Митрополит Переяславський і Білоцерківський: Це був його основний титул до моменту створення ПЦУ.
Саме Філарет висунув кандидатуру Епіфанія як єдиного претендента від Київського патріархату на Об’єднавчому соборі 15 грудня 2018 року, що й забезпечило його обрання головою нової автокефальної церкви.
Також своїм авторитетом Філарет погасив конфлікти та опозицію, зокрема від Волинського митрополита Михайла. Завдяки цьому удалося уникнути розколу та дати повноцінний старт проєкту ПЦУ. За це, а також за роль у здобутті Томосу Філарет отримав звання героя України.
Але незабаром, вже за пів року, з ним відбулися дивні зміни. Філарет відмовився розпускати свою церкву – УПЦ-КП і вливатися до ПЦУ, ба більше – зажадав, щоб та корилася йому.
Ці дії спровокували розкол та дуже нашкодили українському православ’ю. Все це важко інакше описати як “боротьба за владу”.
У ній Філарет, на жаль, не обирав засобів і чеплявся буквально за будь-які варіанти, навіть погоджувався на інтерв’ю з проросійськими та навіть російськими пропагандистами. На додачу до цього він регулярно робив скандальні та абсолютно мракобісні заяви (наприклад, про гомосексуальність як причину появи COVID-19), після яких стало зрозуміло що поважний старець геть відірваний від життя.
Розкол тривав до останніх днів життя Патріарха. Лише перед смертю він примирився з Єпіфанієм під час зустрічі на початку листопада 2025 року, давши надію, що кризу буде нарешті подолано й українське православ’я об’єднається.
20 березня 2026 року Філарета не стало. Він помер на 98 році життя.
Ми завжди пам’ятатимемо настанови Патріарха Філарета про важливість підтримання єдності Української Церкви навколо Київського Престолу. Пам’ятатимемо і виконуватимемо також його уроки й настанови про важливість соборності, про смирення перед волею Божою і волею повноти Церкви, про віддане служіння Богу, Церкві Христовій та українському народу,
– написав у день смерті Філарета його учень митрополит Єпифаній.
Українці дійсно пам’ятатимуть Філарета. Це була неоднозначна людина, яка часто керувалися особистісними аргументами, але також не варто забувати, що саме завдяки амбіціям та авторитету цієї людини постало незалежне українське православ’я, яке нині є патріотичною силою, що перебуває на правильному боці історії й не має нічого спільного з “зашкваром” на ім’я РПЦ чи УПЦ-МП.
За це українці дякують Філарету, а ті, хто молиться, обов’язково згадують про нього у своїх зверненнях.
