Директор економічних програм Центру Разумкова Василь Юрчишин не згоден з тим, що Україну чекає нова криза, народний бунт і швидке падіння гривні. Економіка України вирівнюється, ми «виходимо на плато», ціна на метал знову зростає, гривня в короткостроковій перспективі стабільна, — розповів знавець часопису «Контракти».

— Як ви вважаєте, рішення уряду про додаткові виплати бюджетникам запустить інфляцію?

Навряд чи це підвищення призведе до інфляційного вибуху. Це не дуже великі суми. Купівельна спроможність населення від таких мізерних сум не зросте. Справа в тому, що інфляція в країні і так досить висока — наш прогноз становить 12–13% до кінця 2011 року, і тому ці доплати бюджетникам – в деякому сенсі компенсаційні гроші. Вже зараз населення очікує нових платіжок за житлово-комунальні послуги. Постійно зростають ціни на продукти харчування. Тож ці доплати підуть на часткову компенсацію підвищення цін, і не більше того.

Уряд міг і не піти на такий крок — якби не ті ж учительські страйки. Але тепер він зважився на таке політико-демонстраційне дійство. Йому потрібно продемонструвати турботу про населення після того, як в бюджеті 2011 року були встановлені дуже низькі соціальні стандарти — фактично на рівні інфляції, причому інфляції офіційної — 8–9%. І нинішні доплати робляться ніби «навздогін».

— Як ви оцінюєте політику Нацбанку з утримання курсу гривні? Чи варто побоюватися серйозних коливань курсу?

Протягом 2011 року я загрози для курсу гривні не бачу. Рівень інфляції буде рости за рахунок підвищення цін на газ, підвищення тарифів, але монетарна політика буде стабільною. Для гривні немає факторів, які можуть спровокувати її падіння. Боргова позиція на 2011 рік сприятлива. Грошова маса не зростає, тим більш стрімко. Зростання грошової маси на 5–6% співвідноситься зі зростанням економіки.

За умови стабільного сценарію розвитку можна очікувати, що приблизно до осені 2012 року особливих коливань курсу не має бути. Навпаки, можна очікувати, що продовжуватиметься приватизація завдяки зовнішнім інвесторам, які принесуть в країну долари. Іноземні інвестори можуть — принаймні теоретично – прийти до нас і під проекти Євро-2012, і після них. У цьому році вже ясно, що ризик позбавлення України статусу приймаючої країни відсутній, і цей факт збільшує її інвестиційну привабливість. Інша справа – наші внутрішні проблеми, в першу чергу, корупція. Але це чинники не монетарної політики, а соціально-політичного й ментального порядку. До речі, люди знову понесли гроші в банки. Микола Азаров озвучив цифру: 51% депозитів за останній час — довгострокові. Значить, населення на щось сподівається.

— Наскільки ефективною ви бачите економічну політику уряду Азарова? Які правильні та неправильні кроки він зробив?

Почала влада добре, з двох правильних речей: була відновлена ??працездатність влади, і, як наслідок, керованість економіки. Може, для демократії це не дуже добре, але для економіки — позитивно. Потім була озвучена президентська програма реформ, написана за участю західних фахівців. Вектор був заданий. Але практична реалізація цих реформ відразу ж поставила питання про методи та виконавців.

Сьогодні можна сказати: жоден із заявлених пріоритетів не був досягнутий, рух у напрямку багатьох або непослідовний і хаотичний, або взагалі не розпочався. Зрушення є тільки щодо податкової реформи, тому що Азарову потрібно було насамперед наповнити бюджет, а вже збирати податки він вміє. Однак ця ж єдина реформа викликала серйозний народний протест. Посилення податкового тиску є повсякденною реальністю, і нинішній уряд, схоже, інакше діяти вже не може.

Не реалізована і пенсійна реформа. Суть в тому, що спочатку в її основу було покладено невірний підхід — треба було починати не з підвищення пенсійного віку, а з питань зайнятості та зарплат. Немає і реформи ЖКГ — вона звелася лише до регулярного і банального підвищення тарифів, в той час, як прозорості у формуванні таких тарифів немає. І результату теж немає. Тобто, всі потрібні реформи були заявлені, але після перших же «клацань по носі» заморожені — можливо, їх взагалі вирішено не проводити, мінімум, до виборів восени 2012 року.

— Конкретизуймо ситуацію з наслідками прийняття Податкового кодексу. Після другого майдану пройшло півроку, а «віз і нині там». Невже у суспільства один шлях — збирати нові протестні акції?

Про якість Податкового кодексу можна було судити вже з того, як він приймався — буквально «протискувався» у парламенті, з самими драконівськими нормами, а потім також швидко були проголосовані пропозиції президента, який вирішив виступити в ролі «мудрого правителя». При цьому всі питання, які залишалися після президентських поправок — про зменшення соціального внеску, про заборону включення до складу валових витрат товарів і послуг, придбаних у фізичних осіб — платників єдиного податку тощо — до цих пір не вирішені. Багато «мін», закладених при підготовці кодексу, залишилися. І вони вже спрацьовують, змушуючи людей знову думати про протести.

Але в ситуації з Податковим кодексом я бачу і більш глибоку проблему. Це проблема менталітету влади. Реформи доручено реалізовувати уряду, стиль мислення якого є, щонайбільше, антикризовим. Про інноваційне, стратегічне мислення не йдеться. Центральне місце в системі наповнення бюджету займають фіскальні органи. Розвитку немає, а є черговий поділ «Охрімової свити» бюджету. Забрати у когось і роздати потім бюджетникам по 50 гривень — це не те, що зараз потрібно економіці. Це все ігри в політику і миттєвий піар. Це не створює багатого суспільства, така ситуація тільки плодить утриманські настрої, але і ці настрої такими малими подачками задовольнитися не можуть.

— Україні необхідна співпраця з МВФ? Що буде, якщо фонд відмовить у черговому транші?

Співпрацю з МВФ потрібно продовжувати. Факт такої співпраці говорить про рівень репутації країни, її залучення у світові економічні процеси. А ось черговий транш зараз не настільки необхідний. Перший транш, отриманий навесні 2010 року, був потрібен для стабілізації економіки. Вже другий транш не був таким обов’язковим. Зараз Україні плодити борги не потрібно. Більше того — уряду слід було б виступити з заявою, згідно з якою співпраця з МВФ зараз обмежується консультаційними послугами. Це поліпшило б імідж держави, показавши, що ми, на тлі інших, не так вже залежні від світових кредитів, і здатні самі впоратися із ситуацією в економіці.

— Обивателі вважають, якщо відмовитися від траншу, то відпаде питання непопулярних реформ — адже їх проведення виправдовувалося вимогами МВФ.

Реформи потрібні нам, а не МВФ. Зараз реформи в країні не йдуть, але економіка все одно саморозвивається. 4–5% зростання — це той показник, який ми можемо показати у стабільних умовах, нічого не змінюючи. Тим більше, почалося зростання попиту на експорт металургії — і знову багато наших можновладців вирішили, що «крива вивезе».

— Виходить, що відновлення кон’юнктури на метал лише гальмує реальне реформування економіки?

Системні реформи можуть проводитися тільки в двох випадках — якщо є воля влади до цього, і якщо нема куди подітися, зараз цього немає. Зростання ціни на метал вийшло на докризовий рівень, причому під впливом випадкових обставин: наприклад, Японії потрібно багато металу для відновлення після катастрофи. А метал — це 40% українського експорту. Така ситуація не спонукає до реформування докризової моделі економіки, яка є сировинною і гранично енергоємною. Ми продовжуємо гнати на експорт продукцію невисокої якості, вироблену дешевої робсилою. Начебто знову все йде добре. Тільки це «добре» не може тривати довго: крім світової кон’юнктури, є питання енергозалежності від Росії. Ми не зробили жодних кроків щодо диверсифікації джерел енергії, відбуваючись напівпрозорими і політизованими домовленостями з Москвою.

— В останні місяці знову заговорили про другу хвилю кризи, яка може бути ще страшніше ніж перша.

Я не поділяю таких передбачень. Ті умови, що породили кризу 2008 року, зараз відсутні. Немає пузиря кредитної економіки, буму іпотеки. Та й у світі подібного роду фінансові та біржові бульбашки «всохли». Економіки в усьому світі розвиваються, особливо китайська, індійська, та й російська. США, незважаючи на проблеми з безробіттям, показує стійке зростання. Інша справа — проблема боргів. Деякі країни мають великі, але довгострокові борги, проте більшість позик останнім часом були короткостроковими. Звідси — і ситуації в Греції, Португалії. З єврозони вони навряд чи вийдуть: крах цього проекту світовим фінансовим авторам невигідний. Тепер їх чекає реструктуризація боргу, і думаю, це буде єдиною допомогою, на яку погодиться «стара Європа» — хоча б через небажання «вбивати євро».

Для України все простіше і складніше водночас. Наш державний зовнішній борг становить 40% ВВП. Ця сума наближається до критичної, але ще нею не стала. Але це — короткостроковий борг. Вже скоро нам потрібно буде швидко знаходити гроші і віддавати його з відсотками. 2011 рік ми переживемо безболісно, ??але вже з 2012-го доведеться щороку платити в два рази більше, ніж у попередньому році.

— Чи можна вирахувати поріг податкового або цінового навантаження на українців, після якого може дійсно статися соціальний вибух?

Математично такий поріг підрахувати неможливо — тут йдеться про психологічне сприйняття. У нас все може початися раптово. Але я поки що такої перспективи не бачу. Можуть бути локальні сплески активності окремих соціальних груп. До того ж, хтось повинен виступити виразником цього соціального протесту. У нас поки таких лідерів і організацій не видно. Опозиції, як такої, немає: рівень недовіри до існуючих опозиційних політиків дуже високий, самі вони роз’єднані. Люди багато в чому знову займають конформістську позицію, упокорюючись і з підвищенням цін, і зі зростанням тарифів. На додачу, влада вміло маніпулює населенням. Тож зараз передумов для «великого вибуху» я не бачу.

Джерело

Напишіть відгук