Кожна людина має свою біографію. Навіть найкращі друзі, які виросли в одному дворі, разом навчались у школі, прожили все життя на одній вулиці будуть мати свої індивідуальні біографії. Навіть у сім’ї кожен, як чоловік так і дружина мають свої біографії. Може бути історія життя окремої сім’ї, але не може бути однієї на двох біографії (історії життя) – біографія кожного є відмінною від інших і спільною бути не може.

Як людина має свій життєпис (біографію) так і кожен народ, нація має свій життєпис, свою біографію тобто свою, притаманну тільки йому одному, історію.

Того, хто б додумався до ідеї запропонувати двом різним людям написати спільну на двох біографію вважали б божевільним. Але спроби, на 20-му році української незалежності, московської п’ятої колони з допомогою табачніків та йому подібних україноненависників написати спільну історію (біографію) двох різних народів божевіллям не вважається.

Людина, що не знає своєї біографії, не може бути нормальною. Вона або розумово неповноцінна, або втратила пам’ять. При втраті пам’яті їй можна вкласти в голову історію життя іншої людини.

Нація, яка не знає своєї історії, втрачає свою історичну пам’ять, свої корені. Такій нації у свідомість можна заложити чужу історію, чужі цінності, чужу мову, світогляд та ідеологію.

З огляду на те, кожен окупант намагався, завойовуючи народ, в першу чергу знищити його мову та історію.

Тому московський окупант, незалежно від того, чи це була імперія царська, чи большевицько-совіцька, чи Путінсько-Мєдвєдівська, робили і роблять це стосовно України з дивовижною спадкоємністю і наполегливістю.

Різниця лише в тому, що сучасна Путінсько-Мєдвєдівська імперія діє через окупацію інформаційного простору, українофобів Табачніків, Колєсніченків, Русскую православную церкву (так звану Українську православну церкву Московського патріархату).

Не маючи власної достойної цивілізаційної історії, кожен московський “cамодєржєц”, брав за звичку переписувати історію як власне московського народу так і загарбаних сусідніх. Петро 1 присвоїв Московії назву Росії, вкравши її у Київської Русі, яка історично не має відношення до Московії, та видав розпорядження скуповувати по всій Європі мапи, на яких його країна називалась Московія і знищувати. Таким чином пізніше знищувались європейські мапи з позначенням на них держави Україна. Прикладів фальсифікації історії можна привести безліч.

Але навіть совєто-большевікі не пробували знівелювати роль українців у розгромі гітлерівської Німеччини у Другій світовій війні. Однак, не якийсь шизофренік-шовініст на подобу Лімонова, а керівник Уряду московської держави “вєлікій” карлик Путін нахабно у відкритому етері заявляє, що Росія отримала б перемогу у “Вєлікой отєчєствєнной” навіть без України !

Путін цинічно плює не тільки в обличчя нам, нині живим українцям, але і на могили мільйонів українців, що загинули на фронтах цієї страшної війни як в рядах Красної армії, так і в лавах УПА, на могили мільйонних жертв як гітлерівських так і ще жахливіших сталінсько-большевицьких концтаборів.

Президент України, МЗС мовчки повтирали бридку путінську слину з облич і мовчать. Не має жодних нот, жодних офіційних заяв чи протестів. Так мовчать німі раби.

Незабаром “Дєнь Побєди”. Вимираючі комуністичні мастодонти на подобі товаріща Грача, Сімонєнка, Царькова та вся московська п’ята колона в Україні і їх посіпаки будуть “славить вєлікій совєцкій народ-побєдітєль”.

Обов’язково буде шельмування української дивізії “Галичина”, як “пособніков” фашистів (хоча фашисти були в Італії, а у Німеччині були нацисти), Української Повстанської Армії.

Але звернемось до історії цієї війни і побачимо, що разом з багатьма європейськими народами проти московського совєто-большевизму воювали і тисячі росіян. Багато написано про Русскую Освободітєльную Армію (РОА) генерала Власова. Широкому загалу відомо і те, що тільки за перші місяці війни у німецький полон здалось більше трьох мільйонів червоноармійців, що не бажали воювати за Сталіна і большевіцьку владу. Та, в контексті української дивізії СС “Галичина”, поставимо питання – чи були російські формування у німецьких військах СС під час Другої світової війни ?

Західних істориків до уваги брати не будемо. Візьмемо історичні дослідження московського історика Константіна Залєсского та його працю “Черная гвардия Гитлера”, видруковану у Москві у 2008 році видавництвом “Яуза-пресс”, в анотації до якої написано (мовою оригіналу): “материалы, основанные на новейших исследованиях, подготовленные отечественным историком Константином Залесским”.

З матеріалів цієї історичної праці бачимо, що на боці гітлерівців у складі саме есесівських військ проти більшовизму воювало дві російських дивізії СС та один російський кавалерійський корпус військ СС.

Тепер зупинимось на цих формуваннях детальніше:

 

Cерпень 1944 року став місяцем російських СС, як не парадоксально це звучить. Фактично це означало, що у складі військ СС з’явилось одразу дві дивізії, укомплектовані росіянами і білорусами.

Спочатку рейхсфюрер СС Г.Гімлер своїм наказом від 31 липня 1944 року реформував “Русскую освободітельную народную армію” (РОНА), окреме військове формування, яке не має відношення до РОА ген.Власова, в штурмову бригаду військ СС РОНА (Waffen-Sturm-Brigade der SS RONA). Але бригада проіснувала всього один день – у її склад входило чотири полки, що автоматично перетворювало її у з’єднання вищого рівня. Що і було зафіксовано 01 серпня 1944 року, коли на світ з’явилась 29-а гренадерська дивізія військ СС (русская №1) (29. Waffen-Grenadiere-Division der SS (russische Nr.1)

Командиром був призначений бувший громадянин СРСР Броніслав Владиславович Камінський, отримавший звання ваффен-бригаденфюрер СС (генерал-майор).

Б.В.Камінський народився 16.06.1899 року в Полоцькому уїзді Вітебської губернії. У 1917 році вступив до Петроградського політехнічного інституту. У 1918 році добровольцем вступив до Червоної Армії, член РКП(б). Після демобілізації навчався у Петроградському хіміко-технологічному інституті, працював на хімічному заводі “Республіка”. У 1935 році за критику колективізації виключений з партії. У 1937 році заарештований та засуджений за приналежність до “чаянівської контрреволюційної групи”. Відбував термін покарання технологом по спиртовиробництву у “шарашці” в Шадрінську.

Після звільнення був завербований НКВД в якості агента, але від співпраці постійно намагався ухилитись. На початку 1941 року звільнений і направлений на поселення в Локоть, інженер спиртзаводу. Зблизився з інженером Воскобойником К.П. Після приходу німців у Локоть, Воскобойник став бургомістром Локотської волості, а Камінський його заступником. Після загибелі Воскобойника у січні 1942 року – бургомістр.

У липні Локотський уїзд реформувався у Локотський округ (з населенням 589 тис. чол..), а Камінський призначений його бургомістром.

Восени 1942 року сформував бригаду РОНА у якій в січні 1943 року нараховувалось близько 10 тисяч вояків. Керував діями бригади в боях з партизанами. Фактично зліквідував у підконтрольному йому районі партизанський рух і отримав прізвисько “господар Брянських лісів”. (Цей факт спростовує ще один совєцький міф про те, що большевицькі партизани контролювали ситуацію на Брянщині під час німецької окупації.)

У вересні бригада РОНА Камінського відійшла у Білорусію.

Навесні 1944 року бригада перейшла у безпосереднє підпорядкування обергрупенфюрера СС Курта фон Готтберга, який керував проведенням крупномасштабних антипартизанських операцій. Бригада стала основою дивізії СС.

Історія дивізії виявилась короткою, але досить кривавою. З складу дивізії була відокремлена бойова група, яку кинули на придушення Варшавського повстання. У Варшаві “камінці” проявили небачену жорстокість. Під час дій у Варшаві (район Охта) дійшло до того, що погрожували зброєю німецьким офіцерам, які намагались припинити вбивства і пограбування мирного населення. 5 серпня вони влаштували безпрецедентну різню, в ході якої загинуло близько 15 тисяч людей.

Камінський був відкликаний у Лодзь, заарештований, у терміновому порядку засуджений військовим трибуналом до смертної кари і 19 серпня 1944 року розстріляний.

Це був перший і єдиний випадок за всю історію військ СС, коли дивізійний командир був розстріляний за вироком трибуналу.

Після “подвигів” у Варшаві почалось в Найхаммері роззброєння дивізії. 10 жовтня 1944 року особовий склад, що залишився від дивізії, передали у розпорядження РОА генерала Власова.

Охоронна бригада “Зіглінг” (Schutzmannschaft-Brihade Siegling), була сформована одночасно з бригадою “РОНА” (Камінського) 30 липня 1944 року. До її складу увійшли залишки охоронних батальйонів Білоруської крайової оборони, а свою назву вона отримала від імені командира штурмбанфюрера СС Ганса Зіглінга. Крім цього, у бригаду було влито ще три українських батальйони і один козачий.

У зв’язку з тим, що у з’єднанні було чотири полки – 18 серпня 1944 року Генріх Гімлер реформував бригаду у 30-ту гренадерську дивізію військ СС (русская №2). (30. Waffen-Grenadier-Division der SS (russische Nr.2).

Опинившись у Франції, 27 серпня 1944 року українські батальйони, що входили у склад російської дивізії СС №2, перебили німецьких офіцерів і перейшли на бік французького Опору.

У квітні 1945 року дивізія фактично розвалилась: в результаті конфлікту її залишив німецький контингент, що влився у 38-у гренадерську дивізію СС “Нібелунги”, а решта особового складу приєднались до РОА Власова.

XV козачий кавалерійський корпус військ СС (XV. Kosaken Kavalleriekorps der SS) сформований 25 лютого 1945 року на базі командування 1-ї козачої дивізії військ СС. Командир корпусу- групенфюрер СС (генерал-лейтенант) Гельмут фон Панвіц.

Панвіц 21 квітня 1943 року почав формування 1-ї козачої дивізії (1-й Донський, 2-й Терський, 3-й звідно-козачий і 4-й Кубанський полки) у Млаві і 1 червня 1943 року був офіційно призначений її командиром.

До осені 1943 року дивізія була сформована у складі 7-ми козачих полків і включена до 2-ї танкової армії генерал-полковника Лотара Рендулича.

У серпні 1944 року Г.Гімлер, що відповідав за формування ненімецьких з’єднань, прийняв рішення про розгортання дивізії у корпус. 4 листопада 1944 року дивізія Павіца передана на час війни у склад військ СС. Наказом від 25 лютого 1945 року девізія розгорнута у XV кавалерійський корпус військ СС ( 1-а і 2-а козачі кавалерійські дивізії та пластунська бригада).

Козачий кавкорпус військ СС у 1945 році вів бої проти болгарських та югославських військ, у травні 1945 року прорвався з Балкан у Австрію, де 12 травня 1945 року здався англійським військам. Панвіца разом з більшістю козаків 28 травня 1945 року англійці видали радянському командуванню.

На процесі у Москві Військовою колегією Верховного Суду СРСР Панвіц разом з генералами П.Н.Красновим, А.Г.Шкуро і ін. 16 січня 1947 року засуджений до смертної кари і цього ж дня повішений.

23 квітня 1996 року Панвіц навіть був реабілітований, але 28 червня 2001 року рішенням Генеральної прокуратури РФ реабілітація скасована.

Таким чином маємо незаперечні факти участі росіян не тільки у військових формуваннях по типу власівської РОА, але і цілі дивізії російських есесівців.

Російські дивізії СС воювали як проти Червоної Армії, більшовицьких партизанів, рухів опору західних країн так і вчиняли жорстокі розправи з мирним населенням (придушення Варшавського повстання).

Російські військові формування СС до кінця війни залишались на боці гітлерівської Німеччини.

На відміну від росіян, українці, сформувавши дивізію СС “Галичина”, не тільки використовували участь у ній для боротьби з комуно-більшовизмом, але і як своєрідну базу військового вишколу та поповнення зброї, військових кадрів для Української Повстанської Армії (УПА).

Найменшу можливість українці німецьких формувань використовували для того, щоб повернути зброю проти самих німців, як, наприклад, українські батальйони 2-ї російської дивізії СС перейшли на бік бійців Опору і воювали проти гітлерівців у Франції.

Вояки дивізії СС “Галичина” ніколи не брали участі в акціях проти мирного населення і виключно вели боротьбу на фронті проти більшовиків. Безприкладну стійкість, мужність і героїзм українські дивізійними проявили у боях під Бродами.

Вагома частина добре вишколених дивізійників влилась в УПА, яка на той час чисельністю перевищувала кількісний склад сучасних Збройних Сил України і підтримувана українським населенням, вела боротьбу як з німецькими так і з совєто-большевицькіми окупантами. Проти останніх збройна боротьба велась майж е 20 років, аж до початку 60-х років минулого століття.

Червона Армія боролась за совєтську імперію СРСР – він не існує.

Німецький Вермахт воював за Великий III Рейх – він канув у лету.

УПА боролась за незалежність України – Україна є і буде вічно.

Українська Повстанська Армія перемогла !

Слава Україні ! Героям Слава !

http://www.ternopil.svoboda.org.ua

Напишіть відгук