Із народним депутатом, членом групи “За Україну!” 69-річним Ярославом Кендзьором зустрічаємося на вулиці біля Верховної Ради.

— Давайте у затінку, — пропонує сісти на лавку біля Маріїнського палацу.

Розповідає про 22 червня, коли до Львова пообіцяв приїхати Михайло Добкін, губернатор Харківщини, із ветеранами:

— Це друга серія провокацій щодо львів’ян та України. У Львові багато людей, які пам’ятають наслідки так званого першого визволення Галичини. Із вересня 1939-го по червень 1941 року було знищено десь мільйон громадян. Мамин брат Роман загинув у тюрмі. Батькових братів вислали у Казахстан. На Західній Україні немає жодної родини, якої не торкнулася б репресивна рука радянської влади. Як би ви почувалися, коли на міське управління міліції, де раніше було НКВС і закатували ваших найближчих родичів, повісили червоний прапор? Хтось почепив георгіївську стрічку чи говорить російською — це його право, моя позиція не так категорична, як у “Свободи”. Але коли мені нав’язують публічне шанування червоного прапора, який є символом знищення українського, я не пройду мимо — зніму та віднесу в музей радянської окупації.

Як опиратися поверненню совка в різні сфери життя?

— Влада сама є провокатором у цій справі, тож свідомій частині громадян нічого не лишається, як масово виходити на вулицю.

Уся проблема в тому, що в сьогоднішній владі, починаючи з президента та прем’єра, практично немає людей, в душах яких живе Україна. Яка свідомість в Азарова? Він поклав квіти героям Крут на Аскольдовій могилі, а член його команди Дмитро Табачник розпеченим залізом випікає згадки про “крутянців” із підручників. Так може поводитися мисляча та шануюча себе людина?

Представники влади не можуть чи не хочуть однозначно сформувати свою позицію щодо історії, засад реформ, майбутнього країни?

— Це люди, яким відмалку втовкмачували скудний курс історії ВКП(б). Сміх, коли чую розмови про реформи. Об’єднання чи ліквідація міністерств не є реформа. Звільняють клерків, які роблять чорнову роботу, а номенклатурників вищого рангу прилаштовують в інші місця.

Яка ідеологія влади? Наверху сидять представники крупного бізнесу — віце-прем’єри Клюєв, Колесніков, міністр палива та енергетики Бойко. Переписали статки на дружин, сватів, братів, кумів і формально не є бізнесменами. Але ми знаємо, що вони тримають свої імперії під контролем. Будучи при владі, можуть купляти для свого виробництва енергоресурси по пільгових цінах. Роботяг металургійних заводів роками тримають на 4 тисячах гривень зарплати, а статки того ж Ріната Ахметова останнім часом зросли у мільярдному визначенні. То в чому суть їхніх реформ?

Патріоти владі не потрібні. В Адміністрації президента є намагання сподобатися частині української інтелігенції. Яскравою персоною спекулянтки патріотизмом є Ганна Герман. Дуже витончено і підленько відбілює відверто антиукраїнську команду президента, прем’єра, міністрів.

Яке середовище зараз найбільш небезпечне для влади?

— Молодь. Вона не так прив’язана до червоних символів.

Теперішню Верховну Раду називають найслабшою і найбезпринципнішою із 1990 року.

— Більшість її складу є мільйонерами. Всього чоловік 30 живуть виключно на свою депутатську зарплату — “нашоукраїнці” В’ячеслав Кириленко, Іван Стойко, Павло Мовчан, Роман Ткач, Андрій Парубій, Володимир В’язівський, “бютівці” Михайло Косів, Юрій Гнаткевич. Вони справді чекають на день зарплати. У різних фракціях, у тому числі БЮТі та “Регіонах”, поширена практика, коли депутати, які не мають бізнесу, отримують від великих бізнесменів фракційні “стипендії” від 14 тисяч доларів. Тому багато й перейшли з опозиції до більшості.

— О, депутат, — всідається поруч на лавку перехожий середніх років. Деякий час прислухається до розмови мовчки, потім гигикає та коментує. — До чого Україна дойде, промишлєності нема.

— Шановний добродію, я вас прошу, ви безпардонно прийшли й сіли, добре, що не на коліна, — каже Кендзьор та перебирається на сусідню лаву. Постійно крутить телефон. — Порівняйте Україну із країнами Балтії. Де прибалти і де ми? Ми повернулися до того місця, звідки причапали — по Хрещатику крокують червоні прапори із портретом Сталіна.

Якщо частині громадян це до душі, а інша категорично проти, можливо, варто думати, як нам розбігтися та закласти нову українську державу на нових засадах?

— Бажання поколоти Україну підсилюють, провокують та благородно обрамлюють із Кремля. Я категорично відкидаю подібне.

Зараз іде процес осмислення того, що відбувається. Не один раз чув від затятих прихильників Партії регіонів вибачення за те, що рвали жили, аби привести Януковича до влади. Чув і від депутатів, але не в такій категоричній формі. Вони розуміють бездарність та неефективність влади.

Суспільство потребує нових лідерів, однак їх немає. Чому?

— Їх не можна виростити в парнику, як нову квітку. Мусить пройти певний час. Лідер має вирости у конкретній політичній ситуації та виокремитися своєю позицією й мудрістю, здатністю аналізувати і переконувати суспільство, що він може оновити Україну. Сьогодні дійсно таких немає. Але це не означає, що вони не з’являться у найближчий час. Іде процес. Можна назвати Арсенія Яценюка, В’ячеслава Кириленка.

Рейтинг влади стрімко падає. Як вона збирається тримати країну під контролем?

— Чесна перемога Партії регіонів на парламентських виборах 2012 року малоймовірна. Тому вони формують новий закон, який у кожній деталі передбачає вигоди для владної сили. Наприклад, збільшують прохідний бар’єр для партій із 3 до 5 відсотків. Ходять чутки, що вибори будуть тоді, коли в “Регіонів” буде підходящий рейтинг. Поки що у Верховній Раді пошепки говорять, що можуть змінити Конституцію для продовження повноважень цього складу парламенту принаймні до завершення каденції Януковича 2015 року.

Має дошку для віндсерфінгу

Ярослав Кендзьор із “регіоналами” Сергієм Головатим та Юхимом Звягільським були депутатами усіх шести складів парламенту. З 1998-го керував Львівським осередком Руху. Потім посварився з лідером партії Борисом Тарасюком і його виключили з НРУ.

Одружений, має доньку, сина і трьох онуків. Відпочиває в Україні.

— На тиждень поїду побродити Карпатами, — розповідає. — Маю там свій рекорд — від бази “Заросляк” до вершини Говерли дійшов з 52 хвилини. Тепер цей рекорд для мене нездоланний. Після Карпат традиційно днів на 10 їду на Шацькі озера — Пісочне чи Світязь. Зупиняюся там у дерев’яних будиночках Львівського політехнічного університету. Люблю плавати та займатися віндсерфінгом. Опанував його 30 років тому, маю власну дошку. Це щось подібне до того, коли взимку стаєш на гірські лижі. Коли вітер підхопить вітрила, мчишся, як на лижах з гори.

Газета по-українськи

Напишіть відгук