У понеділок, 13 червня 2011 року, в День Святого Духа, з благословення Першоієрарха Української Автокефальної Православної Церкви, Блаженнійшого Мефодія, митрополита Київського і всієї України, на запрошення настоятеля – протоієрея Тараса Червінського та місцевої громади, тисячі православних християн Галичини та Волині, зібрались на спільній молитві в одному з унікальних паломницьких центрів, якими уже кілька років поспіль опікується наша свята Церква.

То ж, з благословення Предстоятеля, Преосвященний Володимир, єпископ Житомирський і Поліський, у співслужінні Преосвященного Мстислава, єпископа Тернопільського і Червоногородського, трьох десятків священнослужителів, і кількох тисяч вірян, єдиними устами і єдиними серцем молилися до Господа в храмі Пресвятої Тройці, с.Стіжок, що на Шумщині (Тернопільська область). Це унікальна святиня, і про неї варто розповісти особливо.

Церква Пресвятої Тройці знаходиться у лісі, за 2-3 кілометри від села Стіжок, поблизу від колишнього хутора Данилівка, серед мальовничої природи відрогів Карпатських гір. Висота гори – дев’яносто метрів. Сам храм був побудований почаївським ігуменом Іовом (1551-1651 рр.). Західний фасад з двінницею, і північний вхід в абсидії був добудований пізніше. За характером прибудови їх можна віднести уже до 17 століття. Біля церкви видніються сліди кам’яного фундаменту. Це – залишки Свято-Троїцького монастиря який знаходився тут, на горі, і від якого нині залишилась одна церква. Ще в кінці 16 століття тут жили православні ченці, які під час чергового нашестя кримських татар були забрані в полон, а решта – повбивані. Потім, церква була в залежності від почаївських уніатів-базиліян, які присилали сюди на свята свого представника. І лише у 1797 році церква знову була повернута православним для богослужінь.

За свідченням істориків, церква Пресвятої Тройці безперечно, мала окрім культового, ще й оборонне значення. Про це свідчать і товсті стіни (108 см.), маленькі вікна по бокових сторонах, і абсидії на висоті майже 2,5 метри. В архітектурі інтер’єру поєднується строга простота оборонної споруди, і затишність маленького парафіяльного храму. На жаль, первісний настінний розпис не зберігся. А ось дерев’яний позолочений іконостас зберігся із значними переробками. У церкві міститься ікона Пресвятої Тройці в бронзовому окладі. Швидше за все, це – копія саме тієї древньої ікони, про яку згадує в кінці 19 ст. відомий богослов та історик М. О. Тодорович. У своїй книзі він пише: «В настоящее время к богослужению собирается сюда много народа из окресных сел, особенно в храмовый празник св. Троицы, ввиду того, что здесь имеется чтимая в народе как чудотворная, древняя икона св.Троицы,- быть может современная самому монастырю».

Кілька останніх років цей видатний храм є під опікою Української Автокефальної Православної Церкви, і місцеві священнослужителі упродовж Зелених свят здійснюють у ньому богослужіння. Такі богослужіння проходять особливо святково і урочисто, і як колись в давнину, збирають тисячі паломників. Відроджується наша свята Церква, і відроджуються з забуття древні православні традиції.

Цього року богослужіння у святині здійснили два єпископи УАПЦ, і майже тридцять наших священиків. За словами організаторів – наступного року їх буде ще більше. Оскільки невеликий храм зовсім не пристосований для архиєрейського богослужіння – літургія в цей день правилась під відкритим небом. Велично і достойно, на одному подиху пройшло богослужіння, і сила християнської молитви розігнала хмари і дощ, який, здавалося, ось-ось вже розпочнеться. Але ж – ні! Упродовж богослужіння чорні хмари все більше розсувалися, і вже до часу Святого Причастя, яскраве сонечко пробилося через густе віття дерев, освітлюючи духовенство і народ Божий. З благословення Преосвященного єпископа Мстислава, митрофорний протоієрей Євген Заплетнюк причащав вірних, серед яких було кілька десятків діточок – як більших, так і ще зовсім маленьких.

Після богослужіння Преосвященний Володимир, єпископ Житомирський і Поліський, що з благословення Предстоятеля очолив відправу, звернувся до присутніх зі словом повчання, у якому розкрив богословський зміст свята, і привітав усіх присутніх з новою сторінкою в історії цієї святині. Бо відтепер, наша свята Українська Автокефальна Православна Церква буде всіляко сприяти тому, щоб це святе місце ніколи не залишалось без молитви. Адже, де лунає наша молитва Богу – там є і справжнє та повноцінне людське життя. І лиш той народ має майбутнє, який молиться і шанує свої святині., повідомляє http://uaoc.net

Напишіть відгук