111

Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа! Слава Ісусу Христу! Сьогодні дві урочисті події заставляють хвилюватися нашій побожній душі християнській, і закликають нас роздумати над ними. Перша подія – це свято Всіх святих в землі Українській прославлених. Оскільки в другу неділю по Зелених святах вшановуються всі святі нашої землі; друга подія – це вшанування чудотворного образу Божої Матері Тернопільської, «Плачучої».

Ми сьогодні чули з прочитаного Божественного Євангелія, як Господь кликав за собою учнів. Збирав їх довкола Себе. І оте Христове «Ідіть за Мною» – яке воно всесильне! От вони залишають все: свій промисел, човни, неводи, родини, свої домівки, і йдуть на цей заклик Христа. Ми сьогодні можемо тільки уявити той великий похід, який триває вже дві тисячі років. Сказав Господь «Ідіть за Мною» – і за Ним пішли святі апостоли, пішла Матінка Божа, пішли жінки-мироносиці, служачи Йому.

Він казав «Ідіть за Мною» – і за Ним пішли великі апологети перших трьох століть християнської історії, починаючи від первісної Церкви, залишаючи все, і нічого не боячись. Тому що майже всі поклали своє життя за утвердження віри Христової на землі. «Ідіть за Мною», – сказав Господь до великих святителів і учителів Церкви золотої доби християнської історії. І вони пішли за Ним. Уявімо собі, Афанасій Великий шість разів був засуджений і сидів у в’язниці. Іоан Золотоустий помер в ув’язненні. Василія Великого постійно переслідували і страшили тим, що заберуть в нього майно, і пошлють його в заслання. Коли це не помагало, то казали: «Ми тебе вб’ємо». А він казав: «Це для вас смерть страшна. А для мене смерть – це здобуток. Тому що вона поєднає мене з Христом, Котрому я вірю». «Ідіть за Мною», – сказав Господь до великих подвижників Церкви Христової – і вони пішли за Христом.

Але ніскільки це почесно, і наскільки це величаво, що вже більше як тисячу років і до нашої землі і до нашого українського народу промовив Господь: «Ідіть за Мною». І до того походу з кожного покоління почали приставати люди, українці, котрі повірили в Господа. Це сьогодні ми в спокою віримо. Ті неспокої, що були якісь два десятиліття тому тут в Галичині, вже минулися. Але, в більшості, прийшла свята неділя – і серце й душа тягнуться до храму, до Господа. Отут звершується те саме: Христос стає перед нами, і каже: «Йдіть за Мною». І люди відчувають це запрошення, цей заклик Господній, і йдуть за Ним.

Пішли за Ним Іларіон, перший митрополит Київський, і Антоній і Феодосій, і Климент Смолятич, і Кирило Турівський, пішли за Ним благочестиві князі, які віддавали і своє християнське життя, терплячи переслідування і біди, і війни, і поневіряння. Пішло за Ним і все Військо козацьке, яке казало, що найголовніше – це Церква свята і Віра православна; і збудували вони на Хортиці храм православний святої Покрови. І був там чудотворний образ Матері Божої. І вони, виходячи в похід, ставали всі навколішки, і знали, що Вона покриє і захистить. Це було єдиною їхньою радістю. Тому що земля поневірялася. Земля рясно поливалася кров’ю. А вони йшли за Христом; вони були сповнені надії на Богоматеринську Покрову.

А сімнадцятий, вісімнадцятий віки!.. Та й до самого нашого часу. Хіба тоді Церкві було легше? Коли заплакали ікони в нас в Україні – сімнадцяте століття найбільше. «Самбірська Плачуча» – так і називається, Теребовлянська… Чому плакали ікони? Тому що Матері Божій Її Божественний Син ще на Голгофі вручив у Її Богоматеринську опіку увесь спасенний людський рід. І ми всі стали Її дітьми. І Вона, як горнула до Своєї душі Свого Божественного Сина – так горне усіх, весь хрещений і спасенний Господом люд. Ікони не плакали б, якби на нашій землі все було добре, якби люди спокійно вірили і ходили в храм, будували своє спасіння у земному житті. Ікони плакали тоді, коли народ поневірявся, страждав, коли був переслідуваний, коли людей умертвляли, катували, нищили. Тоді плакали ікони, і плачуть донині.

Отак той похід прийшов і до нашого часу. Іде Христос, апостоли, Божа Матір і всі ті святі Церкви і вселенської і нашої української. І кличе Господь на кожному Богослужінні: «Ідіть за Мною!». Що це означає – іти за Христом? Це мало просто знати, що Христос був, і що Христос нас спас. Іти за Христом – це мати думу про вічне життя, про Царство Небесне, котре Господь повернув нам Своєю смертю, муками, погребінням і воскресінням. Іти за Христом – це треба бути хрещеним, миропомазаним, треба жити повнотою церковного життя, сповідатися, причащатися, жити в шлюбі, молитися вранці і ввечері, дотримуватися постів, котрі встановлені Матір’ю-Церквою для нашого ж спасіння. А якщо прийдеться – то й життя своє покласти за це. Тому що, як сказав один святий отець, одна краплина райської радості може осолодити солоне море. Отака та радість! Отакий той спадок, котрий Христос залишив нам!

«Ідіть за Мною», – каже Він і цим Богослужінням, і цією святою неділею, і кожною Божественною відправою, котра відбувається в наших православних храмах.

Я мало знаю про чудотворну ікону «Тернопільську». Я знаю, що вона об’явилася в одному помешканні кравця, котрий жив над озером, і що вона почала плакати, і він побачив ті сльози. І він подумав, що тримати в хаті таку святиню не можна, і віддав її до храму. Я знаю, що там біля неї дуже багато тих зображень, які свідчать про те, що Вона зціляла, Вона молитвою вздоровлювала. Вона, плачучи, утирала наші сльози, вгамовувала наші смутки. Тому й довіра до Неї, незважаючи на те, що минають століття, така могутня і велика. От приходять на світ діти, і вони вже знають, що тут в храмі є Матір Божа Чудотворна, і Плачуча, і дуже Любляча свій народ, і така, що дуже дорожить ним, і хоче йому спасіння, і хоче йому вічності у Царстві Небесному.

От, будь-яка земна мати, коли вона радісна і щаслива? Та тоді, коли в дітей все в порядку – коли вони побожні, коли вони правильні, коли вони не роблять якихось недобрих речей, коли вони стараються не грішити, коли вони ходять в храм, моляться, мають страх Божий в серці. Тоді земна мати радіє і тішиться за них. Так і Мати Небесна. Чи буде Вона рада тоді, коли наші ресторани і кав’ярні переповнені людом, котрий страждає, але хоче залікувати свої страждання і біду не молитвою і вірою, а алкоголем… Чи та розпуста, що сьогодні посилилася – хто тільки її не пропонує: не можна й телевізора включити; лишається дивитися тільки новини, бо все перетворилося в суцільну розпусту. Скільки молоді згубленої, що й «Отче наш» не знає! І при тому всі хочуть, щоб було і щасливо, і сито, і багато, і щоб у всьому була вдача…

Воно того не буде, бо так само, як людина йде на роботу, і якщо вона місяць не відпрацює, то їй зарплату не дадуть. То за що ж Господь буде давати нам добро і благополуччя, якщо ми ніяк не виявляємо свою рідність до Нього, якщо нам важко молитися і важко постити, якщо нам важко в храм прийти, якщо ми не можемо виховати підростаюче покоління?

Ми самі не виховаємо, але з Матінкою Божою, з Архистратигом Михаїлом – покровителем Києва і всієї України, котрий дбає про наше спасіння, і зі всіма святими землі нашої виховаємо. І подаруємо їм те найголовніше, не гроші, не майно не статки, а оте багатство, яке не може вимірятися жодною валютою – духовне багатство. Його й не так важко прищепити до душі дитини. Не просто, але й не страшенно важко. Можна прищепити і допомогти тій душі, і тоді скласти руки на груди і померти спокійно, бо діти будуть мати те головне, найголовніше, той спадок і ті статки, при яких неможливо бути нещасливими. Тому й Матінка Божа радіє з такого.

Стараймося, щоб менше той меч болю проймав Її душу через наші гріхи і беззаконня. Стараймося, щоб більше було побожності. Стараймося передати нашим дітям і онукам те, що нам передали наші батьки. І що б там на подвір’ї не було, яка би влада не прийшла, які б розпорядники людських доль не рвалися до влади, а людина буде завжди щаслива і багата духовно, і буде знати, куди їй іти, і який наступний крок їй робити – якщо матиме Бога в серці. Я вам цього щиро бажаю.

І нехай наша Плачуча Тернопільська Божа Матір має причину для втіхи. Хай Вона радіє діточками і молоддю, присутніми в храмі, і не тільки в цьому храмі, а і у всіх храмах. Нехай Вона втішається і молиться за нас перед Своїм Божественним Сином, і покриває нас Своєю Божественною Покровою. Стараймося бути подібними до Неї – і це принесе їй найбільшу радість.

Всіх вас вітаю з цими великими двома причинами для радості і втіхи – днем Всіх святих в землі Українській прославлених і днем вшанування Тернопільської чудотворної ікони Божої Матері Плачучої. Амінь. Слава Ісусу Христу!

Преосвященний Іоан, єпископ Львівський і Самбірський

1 comment

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.