Якось та й воно буде…

Поділитися

Давно не таємниця: в Україні надзвичайно розумна та талановита молодь. Обізнані, начитані, яскраві та своєрідні особистості творять наше майбутнє. Та прикро, коли їхні вчинки та ініціативність часто бувають не за покликом серця, а сліпим копіюванням Заходу. Чому ми копаємось у таємницях чужої історії, читаємо книги не за потребою, а тому, що модно? Нам подобаються худорляві еталони жіночої краси, але ж знову – украдені з обкладинок американських журналів, де тендітна Твіггі усміхається до нас широкою усмішкою. Невже завжди будемо ховати свою природжену потребу до демократизму та самобутність під ідентичними футболками із зображенням кольорового прапора США та аристократичним Лондоном?

Мабуть, перш ніж захоплюватися таким популярним на сьогодні авангардом,необхідно ретельно ознайомитись із справжніми здобутками нашої національної літератури,  доторкнутись до духовної скарбниці, яку протягом століть плекали справжні класики літератури і вірні своєму народові корифеї. Бо у їхніх творах – не вдавана захопленість Україною, не фальшивий націоналізм, де так принижується толерантність, а палкі серця і щирість у кожному викоханому українському слові. І лише знаючи справжню свою історію, розуміючи минуле і тверезо сприймаючи сьогодення ми зможемо відкрито дивитися у майбутнє. Можливо, досить звинувачувати «комуняк», і звинувачувати у всіх своїх нещастях владу? Ми просто забуваємо найголовніше – майбутнє починається із нас  самих: розумних, але байдужих до всього. І прикидаємось, вкотре, обравши своїм девізом фразу «якось та й воно буде…».

Обираємо легкі шляхи прославитись, паплюжачи своїх титанів. А творчість та креативність проявляємо лише в смішному відтворенні чужого та далекого. Десь погубили ми ментальність, кращі традиції і моральні принципи своєї нації, залишивши лише російські «матюки» і американську піцу.

Старі скаржаться і «бубонять», молоді ж байдуже. І у туманних очах сучасного юнака вже не побачиш тої завзятої козацької іскри: зараз у моді сплін і розчарування. Заржавіли шаблі палких колишніх «запорожців», дівчата пообрізали коси, сучасні матусі позабували колискові, нема вже для кого співати солов’ю, і лише квола бабуся своїми немічними шкарубкими пальцями перегорне чергову сторінку пожовклого «Кобзаря».

Олександра Багач

Гречані справи йдуть на покращення

Мафія у Тернополі