Теребовлянська письменниця Наталя Михно надзвичайно щаслива. Минулого тижня до неї звернулись представники «Держкіно» і запросили до Києва, щоб підписати договір на написання сценарію на її книжку «Марево духу». Книга про найвідомішу історичну постать Теребовлянщини – князя Василька.  Я, думаю, поїду, погоджуся з їхніми умовами і підпишу контракт. Якщо все буде добре, буде знятий фільм.

-Це буде документальний фільм?

-Ні, художній. Мене попросили розписати характери моїх героїв. Тому я зараз вивчаю детальніше ту епоху часів Володимира Мономаха і часів князювання Василька Теребовлянського. Він же був правнуком Ярослава Мудрого. Там дуже цікава історія. Василько Теребовлянський був великим князем великого князівства і він буя одним із перших претендентів на престол київський. Мова йде про  1097 рік, про договір між князями руськими у Любечі. У «Повісті минулих літ» описано цю ситуацію.  Цікаво, що Василько, будучи внуком Ярослава Мудрого, настільки на Теребовлянському князівстві був сильним  князем, що становив реальну загрозу. І от двоюрідний брат Давид Ігорович , маючи дружину із родини князя Василька, але настільки, напевно, ненавидів його, що взяв активну участь і фактично був присутнім при осліпленні князя. Володимир Мономах, будучи суперником Василька, після його осліплення взяв активну участь у захисті. Син Мономаха – Юрій Долгорукий – розширював князівство і після його правління повстало фактично Московське князівство. Київ занепав…Цікава історія і я досліджую це питання ретельно. Дуже схоже на наше сьогодення.

– Чим займаєтесь нині?

– Вивчаю родове дерево історичних персонажів тих часів. Я працювала в музеї у Теребовлі, коли писала свою книгу. Хочу більше вникнути. Якщо вийде такий фільм, як вони хочуть зробити: історично-пригодницький у стилі «Кочівника». Хочуть зробити пізнавальним і цікавим.  Для України, якби був знятий такий фільм – я б була щаслива. Сподіваюсь, це не буде такий фільм як «Тарас Бульба», знятий росіянами, як «Роксолана», яка не витримує критики. У столиці кажуть, що є кошти на такий фільм.

-Чи відомо, хто буде режисером?

– Це ще далека перспектива. Першочергове завдання – сценарій.

Чи є конкуренти у Вас? Можливо, є конкурс серед сценаріїв?Чи це просто обрана ваша книга?

–  Вони обрали книгу. Прочитали. Хочуть, щоб я співпрацювала при написанні сценарію.

– Які у Вас умови?

– Та фактично, жодних. Це фільм мусить бути українською мовою і знятий добротно, не зі злиденним бюджетом. Щоб фільм ніс правду тих часів.

– А Ви особисто бачите актора, який би міг зіграти князя Василька?

-Памятаєте фільм «Нескорений»? Головного героя – Романа Шухевича зіграв Григорій Гладій. У цьому акторі є щось таке магнетичне і вольове. Але це моє бачення. В цій історії князь Василько молодий по віку. У мене там є цікавий герой – знахар. Бо досі ж загадка- хто написав у «Повісті минулих літ» про осліплення Василька.  Там просто вставка. Автор не відомий. У мене різні версії. У мене в книзі написано. Звичайно, це фантазія.  Ось це знахар міг би вести весь фільм. Він і філософ, і письменник.

 

 

Довідка із сайту Вікіпедії

Лю́бецький з’їзд — з’їзд князів Київської Русі 1097 р. в м. Любечі з метою домовитися про припинення міжусобиць і об’єднання для боротьби проти половців, які плюндрували руські землі. Учасниками Л. З. був великий князь київський Святополк Ізяславич, переяславський князь Володимир Мономах, смоленський князь Давид Святославич, чернігівський князь Олег Святославич, володимиро-волинський князь Давид Ігоревич, теребовльський князь Василько Ростиславич. На Л. З. князі домовились про припинення міжусобних війн і проголосили засаду вотчинності, на підставі якої кожний князь мав володіти тими землями, що ними володів його батько, і зобов`язувався не зазіхати на володіння інших князів. Святополк Ізяславич як старший отримав Київ з Туровом і Пінськом та титул великого князя; Володимир Мономах — Переяславське князівство і Суздальсько-Ростовську землю; Олег і Давид Святославичі — Чернігів і Сіверську землю, Рязань і Тмутаракань; Давид Ігорович — Володимир-Волинський з Луцьком; Василько Ростиславович (з братом Володарем) — Теребовлю, Червен і Перемишль.

Любецький з’їзд формально зафіксував перетворення одної суцільної держави на своєрідну конфедерацію напівнезалежних держав, які для полагодження спільних справ скликали княжі з’їзди. Л. З. вирішив також відбути спільний похід проти половців. Постанови з’їзду було закріплено спільною присягою присутніх князів. Однак з’їзд не зміг припинити княжі міжусобиці. Вони знову почалися одразу ж після його закінчення. Осліплення володимирським князем Давидом Ігоровичем зі згоди Святополка теребовлянського князя Василька Ростиславича привело до нової міжусобної війни. Для її припинення Володимир Мономах скликав Витечівський з’їзд 1100.

Витечівський з’їзд 1100 року — другий з’їзд удільних князів Київської Русі, скликаний у м. Витечеві з ініціативи Володимира Мономаха. 10 серпня між Святополком Ізяславичем, Володимиром Мономахом, Давидом і Олегом Святославичами було укладено мир. На Витечівському з’їзді обговорювалося питання про припинення князівських міжусобиць, щоб згуртувати сили для боротьби проти половців. Князя Давида Ігоровича, який порушив перемир’я, укладене на Любецькому з’їзді 1097 р. і був призвідником тогочасних князівських міжусобиць, Витечівський з’їзд 30 серпня позбавив Володимир-Волинського князівства. В замін йому було надано у володіння Бузьк, Острог, Дубно, Чорторийськ, а незабаром — Дорогобуж та 4000 гривень срібла. Після з’їзду відбулись спільні походи князів проти половців, які надовго припинили напади цих кочівників на Київську Русь.

Ростислав Володимирович (у хрещенні Михайло; 1038? – 1067) — князь тмутороканський1064), син князя Володимира Ярославича, внук Ярослава Мудрого, князь-вигнанець.

Деякі дослідники вважають, що Р. В. князював у Ростові і Суздалі, а згодом — у Володимирі-Волинському. Був одружений з Ілоною, дочкою угорського герцога Бели (майбутнього короля Бела І).

Можливо (літописних даних немає), після смерті Ярослава Мудрого (1054) отримав у володіння Червенські городи та Галицьку землю (згодом уділами в Галичині — Перемишлем, Теребовлею і Звенигородом — володіли його сини Рюрик, Володар та Василько).

У 1060 Р. В. змушений залишити Волинь.

Напав у 1064 на Тмутаракань і вигнав звідти свого двоюрідного брата Гліба Святославича (сина Святослава Ярославича). Вів війни з племенами, що жили на Кавказі, підкорив косогів та інші сусідні племена. Під час бенкету у Корсуні отруєний візантійцями, які боялись посилення його влади. Похований у соборі Пресвятої Богородиці у Тмуторокані.

Василько Ростиславич (* близько 1066 — ↑1124) — теребовльський князь, третій син тмутараканського князя Ростислава Володимировича. Його батько – перший “князь-ізгой” – був отруєний у Тмутаракані. По смерті батька 1067 року разом зі старшими братами Рюриком і Володарем Василько був вигнаний із Тмутаракані, і відтак усі троє самі зробилися “князями-ізгоями”.

У 1080-х роках Ростиславичі претендували на Володимир-Волинський, 1084 року заволоділи ним, але київський князь Всеволод I Ярославич вигнав їх звідти, давши братам-ізгоям Перемишль, Теребовль і Звенигород. Тут утворилися Перемиське, Звенигородське та Теребовельське князівства (в останньому правив Василько Ростиславич).

1097 – брав участь у Любецькому з’їзді князів. Після Любецького з’їзду Давид Волинський оговорив його перед Святополком II. Василька було підступно запрошено до Святополка, начебто у гості, а насправді для розправи. Вірний дружинник попередив його про змову, але князь не повірив… В покоях Давида Волинського вівчар Берендій осліпив Василька. Давид казав: не в моїм наділі то сталось. Святополк вторив йому: не моїми людьми зроблено…

Небачене злодійство викликало сильний гнів Мономаха. Мономаховичі й Святославичі зібрали військо і Виступили на Київ з метою позбавити Святополка київського престолу. Але київське боярство підтримало Святополка.

1099 – разом з братом Володарем розгромив загони київського та смоленського князів у битві на Рожному полі (на захід від міста Золочева). Того ж року на річці Вігор, неподалік від Перемишля, за допомогою половецького хана Боняка Ростиславичі завдали поразки угорському війську на чолі з королевичем Коломаном. На новому князівському з’їзді в Увітичах під Києвом 1100 р., що був по суті продовженням Любецького з’їзду, Святополк, Володимир, Давид і Олег уклали між собою мир. Давид Ігорович втратив Володимир, натомість став правити на Дорогобужі та Бужську. Спільно з половцями та деякими руськими князями Василько Ростиславич здійснив кілька походів на Польщу.

1123 – був союзником князя Ярослава Святополчича, допомагаючи йому в боротьбі з сином Володимира II Мономаха Андрієм.

 

Григо́рій Степа́нович Гладі́й (*4 грудня 1954, Хоростків, Тернопільська область, СРСР) – український актор і режисер.

Народився 4 грудня 1954 року в місті Хоросткові Тернопільської області. Закінчив КГІТІ ім. І. Карпенка-Карого (1976), заочно режисерський факультет ГІТІСу (1989, майстерня А. Васильєва). До 1983 року працював у театрах Харкова, Києва, Каунаса, з 1985 по 1990 роки — у театрі Анатолія Васильєва. З 1990х років живе і працює у Квебеку (Канада).

Вільно спілкується українською, російською, польською, литовською, англійською, французькою, італійською та німецькою мовами.

У фільмі «Зо­­діак»(1986) зіграв роль Чюрльоніса, видатного литовського художника й композитора початку ХХ століття. Режисер фільму — Йонас Вайткус, роль Музи виконала Майя Плісецька.

В 2000 році знявся у фільмі Олеся Янчука “Нескорений”, в якому виконав роль легендарного генерал-хорунжого УПАРомана Шухевича.

В 2004 році був одним з ведучих (разом з Вітою Смачелюк) українського сезону телешоу «Форт Буаяр».

У 2006 році виступив у якості режисера франко-канадського мюзиклу “Дракула: між коханням та смертю”, головну роль в якому виконав відомий канадський співак Брюно Пельтьє. Серед пісень у спектаклі прозвучала українська народна пісня “Цвіте терен” у новій обробці.

Напишіть відгук