Нововведення міністра освіти Дмитра Табачника завжди дуже активно обговорюються в нашому суспільстві. Його останні пропозиції щодо зменшення кількості уроків української мови та літератури, витіснення з навчальних програм такого предмету як історія України не може не турбувати кожного свідомого українця, адже нинішні школярі — майбутнє України. Саме вони згодом будуватимуть нашу державу. Свою точку зору щодо цих проблем висловлює очільник Тернопільської облдержадміністрації в 2007-2010 рр. Юрій Чижмарь.

Усі реформи Табачника, на мою думку, мають не тільки локальну мету — зменшити кількість уроків чи навчальних програмах з тих чи інших  предметів. Вони переслідують значно глобальніші цілі — поміняти історію, ази української свідомості через освітні програми, змінити в підростаючого покоління бачення України. Це означає, що коли нинішні школярі виростуть і почнуть свідомо й активно впливати на процеси в нашій країні, їх бачення батьківщини буде кардинально відрізнятися від того, яке хотіли б їм прищепити їх національно свідомі батьки й діди.

Переконаний, у суспільстві повинні бути підвищені вимоги до міністра освіти, тому що ця людина формує свідомість майбутнього української нації. Дмитро Табачник ніколи не поміняє мою власну думку про нашу країну, її історію, культуру, націю, про її призначення у світі, адже я вже зріла людина. Але боюся, що він може заподіяти шкоди моїй дитині своєю україноневисницькою ідеологією, як і дитині кожного українця. Батьки віддають дитя до школи, сподіваючись, що його виховають у дусі поваги й любові до України, з мрією про велике майбутнє нашої держави. Не можна будувати країну, коли в свідомості підростаючого покоління закладені хибні поняття щодо ідентифікації України і українця. Помилки у вихованні дітей можна буде побачити тільки через роки й десятиліття.

Міністерство освіти — це не те міністерство, де можна експериментувати, тому що на ідеологічній основі суспільства експерименти не роблять. А Табачник за рік перекреслив те, що будувалося протягом 20 років. Він — освічений фаховий історик, але всі його вислови свідчать про те, що він ненавидить і не визнає Україну. Тому дуже дивно, коли міністром освіти України є саме та особа, дії якої кажуть про її українофобство. Жодна країна світу не дозволила б собі міністра освіти, який заперечує все національне. Табачник може бути однією із сторін в дискусії про історію, але не може бути міністром освіти.

Я б не розглядав Дмитра Табачника як окреме явище в системі влади. Він — елемент цілої системи боротьби з духовними й ідеологічними засадами українців. На мою думку, до прикладу, відкритий військовий конфлікт з майже 50-мільйонною країною в центрі Європи нині неможливий. Але, змінивши ідеологію держави, можна знищити її на ідеологічному рівні. І сьогодні це дуже яскраво проявляється не тільки в системі освіти чи в економічній сфері — ціна на газ, вимоги МВФ, а й в духовній. Достатньо звернути увагу на активізацію діяльності УПЦ Московського патріархату протягом останніх двох років за сприяння і підтримки  української влади. Навіть часті приїзди московського патріарха Кирила організовуються в країні на державному рівні.

З цим треба боротися жорстко, сильно й самовіддано. На жаль, сьогодні в парламенті немає достатньо політичних сил, які б могли відстоювати цю позицію. Тому до влади повинні прийти люди, які можуть висловити свою тверду позицію і відстояти її.

Я не вірю, що Дмитра Табачника звільнять з посади міністра через його останні ініціативи, враховуючи велику кількість скандалів навколо його антиукраїнської позиції. Тому, якщо уряд і кабінет міністрів усе—таки не дослухається до думки громадськості, української інтелігенції, я бачу єдиний спосіб боротьби проти українофобства міністра освіти — впровадження органами місцевого самоврядування додаткових факультативних уроків української мови, української історії.

 

Напишіть відгук