Я ніколи раніше не цікавився конкурсами краси – ні вітчизняними, ні закордонними, поки одного разу не спіткнувся в Інеті об інформацію про переможниць конкурсу «Міс Модель Світу – 2010», перша пятірка якого виглядала так: США, Австралія, Китай, Венесуела і …Крим. «Круто! – сказав я собі. – Але відколи це Автономна республіка Крим – один із численних регіонів суверенної держави Україна виступає на одному рівні з іншими суверенними державами? І що ж то за конкурси, де такі речі відбуваються? »

Нескладні пошуки в «павутині» принесли мені деяку загальну інформацію. По-перше, я дізнався, що конкурси краси – надзвичайно поширений різновид шоу-бізнесу: щорічно понад сотню їх проводяться в світі – місцевих, регіональних, національних, міжнародних, для дівчат, юнаків, заміжніх жінок, дітей, підлітків, навіть є конкурси для глухонімих і для геїв. Проте найбільш видовищними й популярними є змагання незаміжніх дівчат – «Міс Всесвіт» (“MissUniverse”), «Міс Світ» (“MissWorld”), « Міс Земля» (“MissEarth”), «Mіс Интернешнл», «Міс Європа» тощо. Виник навіть спеціальний термін – «місологія» («missology») – наука про жіночу красу.

По-друге, впала в око запекла конкурентна боротьба між проектами світового рівня за максимальну кількість учасників, від чого залежить престижність конкурсу, а отже і його прибутковість. По-третє, я побачив, що, попри комерційну спрямованість цих конкурсів та їхнє гуманітарне навантаження, яке стає дедалі відчутнішим останнім часом, вони відіграють і певну політичну роль, вносячи свою лепту в боротьбу з колоніалізмом, ізоляціонізмом, расизмом, ксенофобією.

Звертає на себе увагу й такий політичний аспект організаційних засад більшості міжнародних конкурсів красунь, як надання можливості брати в них участь у статусі повноправних суб’єктів міжнародної діяльності невизнаним або частково визнаним світовою спільнотою державам і навіть деяким територіям, що входять до складу суверенних країн.Цей принцип відбору претендентів, що застосовується в усіх найбільших міжнародних конкурсах краси, зумовлений передусім гонитвою за комерційним успіхом, прагненням у будь-який спосіб збільшити кількість учасниць, хоча в окремих випадках не можна виключати й політичної мети.

Такий підхід до відбору кандидатів на престижні титули створює іноді серйозні проблеми як у внутрішньополітичному житті певних держав, так і в міжнародних відносинах, оскільки він об’єктивно сприяє розвиткові сепаратистських тенденцій у світі. Адже сам факт участі цих територій (під власним прапором!) у змаганнях світового масштабу на одному рівні із суверенними державами – суб’єктами міжнародного права, членами ООН, підносить статус таких територіальних утворень, стверджує уявлення про них як про щось окремішнє, самодостатнє, рівноправне з усіма країнами планети, а отже, про щось вище, ніж звичайна адміністративна одиниця чи складова частина тієї чи іншої держави. У такий спосіб – хочуть цього організатори чи ні – стимулюються самостійницькі амбіції мешканців відповідних місцевостей, створюються передумови для посилення відцентрових тенденцій у тих країнах, чиї регіони беруть участь у міжнародних конкурсах краси на правах окремого територіального утворення.

Розкольницько-диверсійну й провокаційну роль популярних міжнародних шоу красунь яскраво демонструє складений кілька років тому список суверенних країн і частково визнаних державних утворень, що можуть бути допущені до конкурсу «Міс Європа», серед яких фігурують Абхазія, Південна Осетія, Наддністрянщина (“Transnistria”), Нагірний Карабах, Північний Кіпр, Косово. От і для суддів конкурсу «Міс Земля – 2011» Крим – це вже «країна» (“country”), що підтерджує у відповідях на їхні питання представниця півострову Ніна Астраханцева, описуючи красоти своєї «країни» й «забувши» згадати про автономний статус цієї території в складі суверенної держави Україна.

Історія міжнародних конкурсів краси знає чимало прикладів використання їх з метою демонстрації відцентрових тенденцій – починаючи від часів розпаду колоніальної системи й до сьогодні. Можна згадати, зокрема, осібні виступи представниць складових частин материкової Великої Британії – Шотландії, Уельсу, Англії, меншою мірою – Північної Ірландії на всіх популярних міжнародних конкурсах красунь, починаючи від 50-х років ХХ ст. й донині, що корелювали з потужними сепаратистськими рухами в цих регіонах, які поставили країну на межу розпаду.

Патріотичні сили японського острову Окінава, який у 1945- 1972 роках перебував під протекторатом США, протягом усього періоду американської окупації виявляли прагнення звільнитися від цієї опіки і, демонструючи власну окремішність, у 1963-1968 роках посилали своїх претенденток на здобуття титулу «Міс Всесвіт». Косово, ще офіційно перебуваючи в складі Югославії, ніким не визнане, вже в 2002-2003 роках було представлене на міжнародних конкурсах краси. А в 2006-2007 роках несподівано вигулькнули на конкурсі «Міс Земля» красуні з Тибету – автономного району Китаю, що затято бореться за право самостійної міжнародної діяльності в галузі культури. І вже зовсім свіжий приклад – виступ на тому самому конкурсі 2008 і 2009 року претенденток з Південного Судану – за кілька років до отримання цією територією статусу незалежної держави.

Цікаво, що європейські країни т. зв. «соціалістичного табору» в роки «холодної війни» неодноразово демонстрували своє прагнення вирватися з-під опіки СРСР і приєднатися до західного світу також і тим, що в періоди піднесення антикомуністичного руху посилали своїх представниць на міжнародні конкурси краси, у яких тоді ні СРСР, ні інші країни Варшавського договору не брали участі. Зокрема, представниці Польщі «прорвалися» 1954 р. на «Міс Європа», 1960 р. – на «Міс Інтернешнл», а від 1984 р., коли соціалістичний режим уже агонізував, почали регулярно виступати на міжнародних змаганнях красунь. Так само Югославія, взявши курс на зближення із західним світом, відразу ж почала посилати своїх претенденток на всі популярні конкурси краси. Коли наприкінці 60-х рр.загострилася ситуація в Чехословаччині, її представниці з’являються на подіумах змагань красунь світу (у 1967 – 1969 рр.)

Політики й державні діячі чудово розуміють важливість конкурсів краси для здобуття міжнародного визнання сепаратистськими державними утвореннями й рухами. Зокрема, Джонатан Колайб (Jonathan Kolieb), представник«Фундації століття» (“CenturyFoundation”, USA) – відомого в світі промоутера ліберальних політичних реформ, оцінюючи успішний виступ представниці Косово на конкурсі “Міс Всесвіт» 2008 року (уперше після проголошення незалежності цією сербською територією), заявив, що тієї ночі Косово отримало «моральну перемогу» й «посіло належне місце у спільноті націй світу».

Суверенні країни, чиї регіони або етнічні території самостійно беруть участь у міжнародних конкурсах красунь, намагаються всіляко цьому протидіяти, добре усвідомлюючи, що вихід їхніх складових частин на світову арену в якості незалежних суб’єктів міжнародної діяльності може бути початком або розвитком «повзучого» сепаратизму.

Зокрема, драматична боротьба до- і відцентрових тенденцій представництва претенденток від Великобританії та її окремих регіонів спостерігається протягом ось уже кількох десятиліть. Яскравий приклад цієї боротьби – історія участі красунь держави на конкурсі Mіс Iнтернешнл”. У 1960-1968-х рр. тут виступали окремо дівчата з Англії, Шотландії, Уельсу. 1969 р. перемогла соборна тенденція, і країну («Обєднане королівство») до 1980 року представляла єдина учасниця. У 1981-1986 рр. знову бачимо на подіумі конкурсу претенденток від тих самих трьох земель, а вже від 1987 р. лише одну від усієї країни. Так само й на конкурсі «Міс Всесвіт» після майже 30-літнього окремого представництва Англії, Шотландії, Уельсу від початку 90-х рр. і донині країна виставляє єдину претендентку.

Прямо протилежно відбувалася презентація Великої Британії на найбільшому за кількістю учасниць конкурсі «Міс Світ», який перші понад 40 років проходив у Лондоні. Протягом 1951-1999 рр. країну представляла єдина претендентка, а від 2000-го й донині – вже чотири: з Англії, Шотландії, Уельсу, Північної Ірландії. Контроверсійно виглядає презентація держави й на інших популярних конкурсах – «Міс Земля» і «Міс Європа». На першому – наймолодшому серед міжнародних конкурсів красунь (започаткованому 2001 р.), але вже досить популярному, – 2002, 2004 і 2005 року Велику Британію представлено соборно, єдиною учасницею, а от 2006 – двома територіями – Англією та Уельсом, 2007 року до них додалася Північна Ірландія, і так сепаратно ( у різних варіаціях, разом ще й із Шотландією) вони виступали до останнього, 2011 року. Аналогічні коливання бачимо й на конкурсі «Міс Європа»: у 1970-1997 роках країну представлено її складовими частинами, у 1998-2002 – єдиною учасницею від усієї країни.

Як бачимо з наведених прикладів, у 90-х роках минулого століття Велика Британія активізувала зусилля щодо обмеження представництва своїх окремих територій на міжнародних конкурсах красунь, однак відцентрові тенденції залишаються ще доволі потужними, що можна пояснити давніми традиціями «повзучого» сепаратизму в цих регіонах, які тривали тут протягом десятиліть. Особливо симптоматичним є факт появи на цих конкурсах в останнє десятиліття учасниць із Північної Ірландії, де рух за відокремлення характеризувався в недавньому минулому граничним радикалізмом.

Своєрідно, згідно з умовами, що склалися історично, підходить до розвязання проблеми соборного представлення своєї країни на міжнародних конкурсах краси Китайська народна республіка. Її претендентки з’явилися тут досить недавно – 1994 р. – на «Міс Світ» і 2002 р. – на «Міс Всесвіт», “Mіс Інтернешнл”, тоді як традиція участі в цих змаганнях етнічних китайських територій Тайваню й Гонконгу налічує вже понад 50 років. Виходячи зі своєї концепції «один Китай, дві політичні системи» та з факту міжнародного визнання приналежності цих територій (а також Макао) до КНР, китайське керівництво вимагає (іноді доволі жорстко!) вживати лише такі назви цих регіонів, які підкреслювали би їхню приналежність до китайського материка. Зокрема, на категоричну вимогу представників КНР на конкурсі «Міс Всесвіт» 2003 р. тайванська учасниця була змушена замінити стрічку з написом «Тайвань» на іншу, де було написано «Китайський Тайбей». Відповідні зміни поступово здійснюються й на інших змаганнях красунь, хоча ще не зовсім послідовно та не повною мірою. Так, на чотирьох найбільших світових конкурсах краси («Міс Всесвіт», «Міс світ», «Міс Земля» і “Mіс Інтернешнл”) Тайвань вже йменується здебільшого як «Китайський Тайбей» (“ChineseTaipei”), а до назв «Гонконг» і «Макао» іноді додається слово «Китай» (“HongCongChina”), (“MacauChina”).

Відомий і факт рішучого протесту суверенних держав проти участі окремої частини їхньої території в таких шоу. 2008 р. на конкурсі «Міс Всесвіт» Сербія і Чорногорія заявили про намір бойкотувати змагання, якщо в ньому візьме участь представниця Косово, яке ці країни вважають складовою частиною власних держав. Правда, пізніше вони відмовилися від ідеї бойкоту, і всі троє взяли участь у змаганнях.

Водночас зауважмо, що деякі держави зі складною внутрішньою міжетнічною ситуацією, потужними сепаратистськими рухами й наділеними широкими правами автономіями не дозволяють своїм регіонам виступати окремо на міжнародних конкурсах краси, побоюючись, очевидно, посилення відцентрових тенденцій. Це стосується, зокрема, Бельгії, Канади, Індії. Соборно виступають на світових подіумах і держави з федеративним устроєм, – наприклад, Німеччина та Швейцарія.

Представниці Автономної республіки Крим дебютували на міжнародних змаганнях красунь наприкінці 90-х років, коли центральна київська влада, побоюючись загострення стосунків з Росією, провадила стосовно Криму дуже обережну політику. Уперше претендентку від АРК бачимо на конкурсі «Міс Модель Світу» (“MissModeloftheWorld”) 1997 року. Цей конкурс – досить молодий, його засновано 1988 року нашою сусідкою Туреччиною. Там проведено й більшість його шоу – 13, а від 2004 року конкурс відбувається в Китаї. Характерною особливістю цього проекту є його певна політична заангажованість, що особливо відчувалося на початковому етапі, коли змагання відбувалися в Туреччині. Загалом складається враження, що при заснуванні конкурсу організатори керувалися переважно політичними цілями – перш за все, прагненням «вивести в світ» ніким не визнану (окрім Туреччини) т. зв. «Турецьку республіку Північного Кіпру», яка перед тим ще ніколи не виступала на міжнародній арені як самоврядна територія. Тут же вона щороку була представлена в «турецький» період конкурсу (але відсутня в «китайський»).

По-друге, на цих змаганнях легко проглядалося прагнення Туреччини посилити свій уплив на тюркомовне населення колишнього Радянського Союзу, чиїм політичним, культурним і духовним лідером вона себе вважає. Це видно з того, що на конкурс були запрошені і неодноразово брали участь у ньому не тільки представниці суверенних середньоазійських держав – колишніх республік СРСР, а й автономних регіонів Росії (Татарстану, Якутії) та України ( Автономної республіки Крим), яким Туреччина дала вихід на міжнародну арену як самостійним суб’єктам діяльності, чим підвищила їхній авторитет і значення в світі.

Піднесення ж політичної самостійності регіонів, активізація їхньої міжнародної діяльності нерідко супроводжується виникненням конфліктів з центральною владою, ослабленням її, що іноді вигідно для сусідів. Коли ж урахувати, що в Туреччині мешкає впливова кількамільйонна кримськотатарська діаспора, то значення політичного чинника участі Криму в конкурсі «Міс Модель Світу» відчутно зростає.

Виступивши на цьому конкурсі ще декілька разів, кримські красуні почали опановувати й інші світові подіуми. Зокрема, за сприяння Національного комітету «Міс Земля-Україна» (директор – Діана Старкова) вони вже два роки поспіль (2010 та 2011) взяли участь і в цьому шоу – третьому за популярністю в світі. Змагаються також і юні красуні з АРК на міжнародному дитячому конкурсі «Маленька Міс Європа і маленька Міс Слов’янка» ( “LittleMissEuropeandLittleMissSlavyanka”) разом з представницями суверенних держав, переважно колишнього СРСР – Росії, України, Білорусі, Казахстану тощо.

Як бачимо, участь представниць автономії на міжнародних конкурсах краси має тенденцію до розширення. Добре це чи погано?

З огляду на політичну ситуацію в Криму та на світовий досвід участі окремих територій суверенних держав у таких конкурсах я схиляюся до негативної відповіді. Пояснюю – чому. В АРК сильніше, ніж у будь-якому іншому регіоні України проявляються сепаратистські настрої – передусім у середовищі російської меншини, про що свідчить і недавній скандал із позовом сепаратистської організації «Севастополь – Крим – Росія» до окружного адміністративного суду АРК про відновлення дії «мєшковської» конституції «Республіки Крим» 1992 р., яка передбачала конфедеративний устрій України . Окремі проросійськи налаштовані громадяни іноді висловлюють бажання відірвати півострів від України й приєднати його до Росії або заснувати на території автономії незалежну державу, рівноправну з іншими колишніми республіками СРСР. Ці настрої підігріваються присутністю в Криму російського Чорноморського флоту, незаконною видачею місцевим мешканцям паспортів громадян Росії.

Деякі кримськотатарські організації мріють про заснування на півострові національної автономії, яка, очевидно, задумується як проміжний етап до власної національної держави. Загалом, за результатами опитування, проведеного Центром Разумкова й Університетом м. Базеля (Швейцарія) 2008 р., третині мешканців Криму притаманні сепаратистські настрої – майже стільки ж, скільки й у Шотландії, де до 2016 р. хочуть провести референдум щодо відокремлення від Великої Британії Обидві меншини зацікавлені в підвищенні статусу кримської автономії, виходу її на світову арену як самостійного державного утворення, визнанні його світовою спільнотою суб’єктом міжнародної діяльності, а в майбутньому, можливо, – і права. У цьому ж зацікавлені й потужні зовнішні сили – Росія та Туреччина (хоча й з відмінних міркувань), які мають власні стратегічні інтереси в Криму.

За таких умов розширення самостійної міжнародної діяльності АРК в усіх сферах, у т. ч. і в конкурсах краси світового й регіонального рівня у статусі окремого від України суб’єкта, лише посилюватиме відцентрові настрої у певних груп населення півострова, породжуватиме в них марні ілюзії та прагнення, які можуть призвести до серйозних внутрішньополітичних колізій – аж до розвитку подій за косовським сценарієм.

Щоби цього уникнути, слід, на мою думку, за прикладом таких завбачливих країн, як, Канада, Бельгія, Індія не дозволяти окремим регіонам виступати на світовій арені на одному рівні із суверенними державами. На всіх міжнародних конкурсах і змаганнях, форумах і нарадах Україну повинен презентувати лише єдиний учасник, або єдина делегація, до складу якої можуть входити й представники регіонів. Це потрібно для того, щоби не розмивався стиха засадничий для нашої держави принцип її унітарності. Стежити за цим повинно передусім МЗС України, контролювати – Кабмін і ґарант суверенітету нашої держави – Президент.

Обовязком МЗС є й контроль за коректним вживанням назви Кримської автономії в офіційних міжнародних справах. Завжди вона повинна йменуватися так: «Автономна республіка Крим (Україна)», що підкреслює її автономний статус і приналежність до суверенної держави Україна. Як скорочений варіант можливий і такий – «Український Крим». Назви ж «Крим» або «Республіка Крим» є неприпустимими, оскільки вони не відображають приналежності до України, навпаки – можуть створити в очах іноземців, не дуже обізнаних з географією та державним устроєм нашої Батьківщини, ілюзію про Крим як про незалежне державне утворення (чого й прагнуть сепаратисти).

А щоб остаточно й назавжди знищити ґрунт для відцентрових намірів, слід запровадити в Автономній республіці Крим та в інших регіонах, де вони виявляються, комплекс заходів для зміцнення соборності держави, у т.ч. й за допомогою раціональної адміністративної реформи, а також інтенсивно розвивати внутрішню інтеграцію між регіонами країни на всіх рівнях – політичному, економічному, культурному, особистісному.

До речі, й ті ж самі конкурси краси могли б прислужитися справі об’єднання, консолідації української нації, замість роз’єднувати її. Маю на увазі організацію проведення конкурсів серед красунь українського походження з усього світупредставниць материкової України й діаспори. Така практика давно поширена в інших народів, зокрема, це конкурс «Міс Індія всього світу» ( “Miss India worldwide”),« Міс Італія в світі» (Miss Italy inTheWorld) тощо. Конкурс «Міс Україна в світі» (або ще краще – «Українська панна в світі») міг би стати потужним чинником гуртування наших краян, розкиданих по планеті, довкола Матері-України, він сприяв би глибшому пізнанню нами один одного, упровадженню різноманітних націєтворчих і гуманітарних проектів на благо нашого народу. Як на мене, це – гідна ідея, щоби попрацюати над нею пані Д. Старковій та іншим діячам відповідного сегменту українського шоу-бізнесу. Чи не так?

В’ячеслав Гнатюк

Ніна Астраханцева – учасниця міжнародного конкурсу «Міс Земля – 2011» від Автономної республіки Крим (Україна)

Фото з сайту: http://tsn.ua/glamur/shou-biznes/finalistka-konkursu-mis-zemlya-nina-astrahanceva-rozpovila-chomu-korona-distalas-ne-yiy.html

Анастасія Сєніна – учасниця міжнародного конкурсу «Міс Земля – 2010» від Автономної республіки Крим (Україна)

Фото з сайту: http://obozrevatel.com/news/2010/11/9/402405.htm

Діана Старкова – переможниця міжнародних конкурсів «Міс Бікіні Всесвіт – 2004», «Міс Туризм Планета – 2006», «Королева Європи – 2006». Чинний директор Національного комітету конкурсу «Міс Земля-Україна»

Фото з сайту: http://www.nudecelebs.ru/bio/863/

Напишіть відгук