Поява серед кандидатів у депутати по Тернопільському одномандатному виборчому округу №163 колишнього голови ЦВК Ярослава Давидовича стала певною несподіванкою для багатьох. Безперечно, ми пишалися тим, що наш земляк займав таку значну в Україні посаду в найбільш доленосний для країни час, і мав свою непохитну позицію під час подій Помаранчевої революції та другого туру Президентських виборів у 2004 році. Тому його участь у теперішніх парламентських виборах у лавах об’єднаної опозиції здавалася б логічною. Але так не сталося. Можливо, місцеві очільники опозиціонерів, коли «втрясали» список гідних кандидатів, «закрутилися» й забули, що є така людина. Можливо, були інші причини, аніж брак часу чи якихось ресурсів (зокрема, фінансових).Та рішення брати участь у цьогорічних виборчих перегонах у Ярослава Давидовича виявилося твердим. А запросив його «висуватися» політичний проект Наталії Королевської «Україна – вперед!».

Отже, «Передвиборчі розмови під Липою» ведемо з Ярославом Васильовичем Давидовичем.

Яким є зараз Тернопіль? Як він змінився за останній час?

Змінилося обличчя України, змінився і Тернопіль. Я пам’ятаю Тернопіль початку 1950-х років, і безперечно, зараз місто змінилося. Хтось скаже, що в кращий бік, хтось – в гірший, адже у кожного своя суб’єктивна оцінка. З’явилися нові будівлі, змінилася структура в сфері обслуговування, торгівлі. В архітектурі міста тепер прослідковується вплив інших країн, адже люди зараз їздять за кордон і щось запозичують для себе. Звичайно, нам доводиться миритися з проблемою обмеження коштів на розвиток міського господарства, і це в Україні є одним із найболючіших місць. Стан доріг, тротуарів, сфери комунального господарства, на жаль, набагато відстає від рівня європейських країн. Хоча багато існує й об’єктивного, що залежить від людей, які керують та господарюють. Адже знаємо, – який ти господар вдома, такий і у місті.

Йдуть розмови про розформування Тернопільської області. Що ви думаєте з цього приводу?

Давайте розмежовувати поняття «адміністративної реформи» і «територіальної реформи». Я довго працював в Тернопільському міськвиконкомі і знаю, що в області раніше було десь триста сільських рад, а зараз їх близько шестиста. Навіть на окраїнах Тернополя, де маленькі хуторці, тепер є сільські ради. А що таке сільська рада? Це п’ять чиновників, які отримують зарплату за рахунок бюджетних коштів. І коли ми зараз говоримо про адміністративну реформу, то розуміємо, що вона потрібна. Але її треба розумно проводити. Я маю на увазі те, чи необхідно мати таку систему, як «область-район-село». Скажімо, одна з таких ланок, як область, є на сьогодні перевантаженою щодо кількості чиновників і недовантаженою щодо своїх обов’язків. Адже змінилася структура управління народним господарством і соціальною сферою. Вже немає колгоспів, адміністрування роботи державних підприємств, сільського господарства. Тому виникає запитання, чи є ця ланка необхідною. Тут, безперечно, потрібна реформа.

Щодо територіальної реформи, теж є різні погляди. Були, наприклад, колись Кам’янець-Подільська, Дрогобицька області. З часом окремі ланки управління вирішено було об’єднати, і кількість областей стала зменшуватися. Це розглядалося як ефективніший спосіб управління. Але те, що сьогодні ходять чутки про ліквідацію Тернопільської області, більше політичне питання, аніж під ним є якийсь ґрунт. Безперечно, прийде час, і адміністративно-територіальна реформа буде здійснена, але якими будуть її напрацювання, насамперед, залежатиме від влади. Сподіваюся, що така реформа проводитиметься в розумних межах. Сьогодні політики використовують цю тему в своїх передвиборчих обіцянках як гасло про те, що «будуть відстоювати Тернопіль». Звідки у них така інформація, що Тернопільську область ліквідують, я не знаю, і говорити про те, що десь конкретно якісь населені пункти отримають інший статус, не можу.

Хоча, на мою думку, в області є такі міста, як Чортків і Кременець, де назріли певні умови, щоб вони отримали статус міст обласного значення. Там змінилася і кількість населення, і структура господарства, тому доцільно, щоб вони самостійно вирішували свої питання. Те ж стосується і кількості сільських рад. Але цей процес залежить від позиції обласної ради, яка теж повинна регулювати певні рішення громади. Адже бажання громади не завжди є об’єктивним і таким, що варто бездумно втілювати. Я свого часу виступив одним із ініціаторів утворення Підгаєцького району, – одного останніх нових районів в Україні. Вважаю, це було розумно, адже ми відновили історичну справедливість, оскільки Підгаєччина, як і Бережанщина, завжди була самостійною місцевою структурною одиницею. А от окремі сільські ради, які подрібнилися з однієї на п’ять, є певним перебільшенням, і тут є потреба певного врегулювання.

В зв’язку із прийняттям закону про мови, знову прозвучало питання федералізації, автономізації, сепаратизму в Україні. Галичина – один із таких регіонів, поряд з Буковиною, Закарпаттям, Кримом і Донбасом. Як ви вважаєте, це поодинокі прояви думок груп осіб чи складається певна тенденція?

Сьогодні піднято два надзвичайно складних питання: мови і міжконфесійне. Вони найболючіші не тільки для України. Ми знаємо приклади Ольстеру в Ірландії, Фламандії у Бельгії, де ці проблеми вже десятки років, навіть за досить сталої демократичної влади, не вдається врегулювати. На жаль, сьогодні політики використали одну саме із цих карт –мови. Мета такої акції – відволікання уваги громадян від питань погіршання стану економіки, кризи влади. Зараз передвиборні програми влади і опозиції будуються на тому, що питання мови виведене на перший план. Розуміючи, що воно є святим для української спільноти, хочуть викликати реальне обурення людей. Такий підхід я б назвав політиканством. Візьмемо, для прикладу, одного із авторів цього законопроекту, який насмілився своєю рукою поставити під ним підпис, – Ківалова. Народився в Молдавії. Де він провів дитинство, так до сьогодні і не відомо, навчався в Росії, на Уралі, там працював в органах внутрішніх справ, а потім якось опинився в Україні. Людина, яка фактично може сказати лише три слова українською. І сьогодні у нього піднялася рука стати автором законопроекту, а тепер вже закону, про мови! Який ще може бути більший цинізм у цій державі?!

Я менше знаю Колесніченка, але мені здається, що це одного поля ягоди, – люди, які не мають нічого святого. Хоча сумніваюся, що вони насправді є авторами цього законопроекту. На мою думку, це плід діяльності цілої групи українофобських писак. І їхній план поки що спрацював. Але з іншого боку, ця група ініціаторів зрозуміла, що в Україні є кому відстояти мову. Подивіться, як на її захист вийшла громада західних областей, та й на Сході далеко неоднозначно це сприйняли. Принаймні, влада зрозуміла, що з мовою потрібно діяти обережніше, бо, зробивши перший крок, другий може стати надто серйозним. Української мови їм ніхто не віддасть.

Ви пригадайте 2004 рік, коли та ж сама влада ділила Україну на три сорти. Тоді привезли з Угорщини кілька десятків вагонів друкованої продукції, яку виявили у виставковому центрі. Я особисто був присутній, коли відкривали ті вагони і потім все це знищували. І знову сверблять руки повторити щось подібне. Мені здається, сьогодні грати на таких почуттях людей, це все одно що, грати з вогнем.

А щодо Галичини, то вона завжди була і залишається гідною поваги структурною одиницею України. І сторінки історії Галицького краю були, є і будуть перлинами нашої історії. Вони нагадуватимуть, що Галичина – це дійсно край людей, які люблять Україну, які відстоювали її незалежність. І оцінка їм ще буде дана, час прийде, минуть роки, і вклад галичан у здобуття України отримає оцінку. Це все ще попереду. А хто розмірковує про те, що Галичину треба відокремити, то це групка людей, які, на жаль, в Україну потрапили з тих чи інших обставин і у них немає нічого святого.

Я неодноразово бував у Латвії, де латвійський народ відстоював мову і свою національну культуру, свій національний менталітет. Там більше 20 відсотків російськомовного населення, які на сьогодні не є громадянами Латвії. І коли Латвії було запропоновано Росією певні преференції у газових відносинах, за умови, що вони нададуть громадянство російськомовній частині населення, то президент пані Вайра Віке-Фрейберґа сказала: «Мы будем жечь стулья, но на эти уступки не пойдём». Ми ж маємо сьогодні Харківські угоди, завтра зайдуть ще підводні човни і будуть ще інші подібні кроки. Ми пустили до себе в хату гостей, які будуть почувати себе все більше і більше господарями. Та все ж, я не сумніваюся, що у мовному питанні переможе та частина людей, яка відстоює українську державність.

Чому Ви вирішили йти зараз в народні депутати?

Я ніколи не був поза політикою. Немало років працював у структурах державного управління, в Центральній виборчій комісії. Бачив і аналізував багато речей, і сьогодні, на мою думку, в політиці є такі сегменти, де я готовий прислужитися. Маючи певний досвід та напрацювання, готовий запропонувати ті речі, які б дійсно слугували Україні.

Які бачите сильні сторони конкурентів, конструктив у їхніх програмах?

Я з повагою ставлюся до своїх конкурентів і не належу до числа людей, які вважають, що вони надзвичайні, а решта – ніхто. У кожного є свій позитив, свої напрацювання. Не збираюся займатися лише критикою, шукати компромат, поливати когось брудом. Вважаю, що боротьба повинна бути чесною, що виборець має зробити правильний вибір.

Ви прогнозуєте гостру боротьбу за мандати на Тернопільщині? Адже наразі складається враження досить мирного процесу. Процесу, що не несе в собі особливої критики влади, опонентів. Йде поки що рівна гра в інформування про себе, свої добрі діла.

Виборча кампанія тільки розпочалася. Вона досить активно проводилася до початку реєстрації, а зараз іде перегрупування сил, всі приглядаються, і сама виборча кампанія ще попереду. Будемо сподіватися, що вона проходитиме в межах виборчого законодавства, чесно і справедливо. Хоча віриться в це важко, бо у кожного є своя методика ведення передвиборчої боротьби, а в політиці друзів немає, – лише конкуренти. Тому сподіватимемося, що на Тернопільщині, навіть завдяки засобам масової інформації і самим журналістам, ця боротьба буде чеснішою.

У нас є досвід обрання депутатів від Тернопільщини, але мені здається, немає такого досвіду як лобіювання інтересів Тернопільщини у Верховній Раді. Як ви думаєте, чи може в новому Парламенті скластися так, що група депутатів, яка представлятиме наш край, буде активним лобістом регіону?

Це дійсно дуже болюче питання, оскільки Тернопільщина має лише п’ять виборчих округів, за якими оберуть відповідно п’ять народних депутатів. І за списками вимальовується не більше двох кандидатів, які реально можуть стати народнмим депутатами. Отже, це лише сім чоловік. А коли Донеччина матиме більше сотні депутатів, Луганщина – десь так само, то любіювати інтереси маленькою групою депутатів надзвичайно складно. Тим більше треба, щоб це були люди – однодумці, ті, для кого депутатство не є самоціллю або інструментом досягнення своїх меркантильних інтересів. Головним завданням для них має бути захист інтересів громади, Тернопільського краю, захист інтересів міста Тернополя, – в першу чергу, під час формування бюджету, прийняття рішень, які стосуватимуться розвитку нашого регіону, захисту інтересів краю. Якщо буде так, то такі завдання є реальними.

Яким є ваше ставлення до теперішньої змішаної системи виборів? Це краще, ніж вибори за партійними списками?

Свого часу, коли приймалося рішення про те, що вибори будуть проводитися на пропорційній основі, я як голова ЦВК з великим задоволенням його підтримував, оскільки вважав, що це – прогресивна модель виборчої системи. Але, на жаль, сказавши «а», ми не продовжили далі. Закриті списки і формат тих політичних партій, які у нас є, на сьогодні далеко не ідеальні. Принаймні, наші партії не є партіями європейського рівня. І саме це повне перше скликання 2007-2012 років за партійними списками показало неефективність пропорційної системи в наших умовах. Сподіваюся, що тепер на мажоритарних округах, завдяки досвіду, який здобула Україна у 2004 році, будуть обрані діаметрально протилежні люди, ніж ті, які обиралися в 1998 і 2002 роках. Ми пройшли два етапи у своєму розвитку: «парканної» ідеології, коли у нас обирали на підставі гасел, і «диванної» ідеології, коли в 2007-2012 роках сформувалися оцих дві сотні «диванних» партій. Сьогодні ми виходимо на етап уже переструктуризації політичних сил, які готові працювати в Парламенті. Наразі мажоритарні округи є, можливо, таким перехідним етапом, який ми переступимо, коли структуризуємо політичні партії. Як? Потрібно взяти  контроль за їх фінансуванням, розвитком демократичних принципів, їх формуванням та існуванням. І лише тоді пропорційна система з відкритими списками буде можливою. Мені здається, що на даному етапі парламентаризм в Україні може врятувати тільки мажоритарна система. Не треба боятися, як декому сьогодні вбачається, що всі стануть «тушками»: їх не буде, якщо до парламенту людей обиратимуть душею і серцем.

Ви висловили досить оптимістичний прогноз щодо мажоритарників.

Суджу по собі і сподіватимуся, що більшість з тих, кого оберуть, налаштована на таку роботу, як особисто я.

Яким є Ваше ставлення до діяльності Президента В.Ф.Януковича та партії Регіонів?

Я неодноразово, в силу службових обов’язків, мав зустрічі з теперішнім Президентом України. І давати однозначну оцінку його діяльності, як роблять деякі політики, не хотів би. Але те, що Україна фактично скочується з позицій демократії у прірву авторитарного режиму, неприпустимо. І те, що Президент перетворив Парламент із гілки влади у своїх слуг, теж є неприпустимим. Якщо далі існуватимуть така система і стиль керівництва, то 2015 рік буде дуже серйозним застереженням його особистого майбутнього.

Новий Парламент зможе щось змінити у дисбалансі влади, який склався між Президентом і Верховною Радою? Оскільки у нас зараз президентська республіка, чи зможе новий парламент вплинути на ситуацію і відвоювати свої позиції в структурі влади?

За народними депутатами, які прийдуть до Парламенту від мажоритарних округів, буде вирішальне слово. Майбутнє України у їхніх руках. Якщо ми до 2015 року не повернемо Верховну Раду в русло парламентаризму із функціями самостійної гілки влади, то сподіватися на зміну ситуації в 2015 році марно. Це однозначно.

 

Розмовляла Тетяна Долішна, Тернопільська липа

Напишіть відгук