“ВІЛ-інфікована волинянка потерпає від свавілля керівництва Збаразької виправної колонії”, – стаття із такою назвою з’явилась на сайті одного з Луцьких інтернет-видань. Автор статті від недавно звільненої подруги засудженої дізналася, що “до людей в колонії ставляться як до непотребу, засуджені змушені важко працювати, грошей не отримують, медикаментів не допросишся, з температурою ходять на роботу.” На статтю відреагувала Тернопільська обласна прокуратура. Справу особисто контролює прокурор області Геннадій Мовчан.

У Збаразькій виправній колонії ВК-63 жорстоко поводяться з засудженими. Хвора волинянка, яка відбуває термін у горезвісній колонії скаржиться рідним на те, що їй не надають жодного медикаментозного лікування і змушують працювати. Про це інтернет-виданню «Під прицілом» повідомили знайомі хворої жінки.

Засуджена Дора Динту з Волині є ВІЛ-інфікована. В неї вже два місяці поспіль температура тіла тримається на позначці 39. Проте жінка не може допроситися навіть звичайного жарознижувального засобу. У цій виправній установі «свої методи» лікування хворих –  від кількагодинного розчищення території від снігу та десяти діб у карцері до жорстокого фізичного покарання.

Крім того, засуджена волинянка вже кілька місяців не отримує життєвонеобхідних для неї препаратів  – антиретровірусної терапії. Мало не щодня засуджена благає лікаря медсанчастини дати їй ліки, проте її просто виганяють з кабінету. Кілька разів навіть отримувала рапорт за таке «зухвальство».

Окрім доленосного діагнозу, Дора Динту має ще й патологію нижніх кінцівок – їй навіть ходити важко, не те що виконувати важку фізичну роботу. Однак, керівництво колонії цей факт, вочевидь, аж ніяк не бентежить.

Періодично Збаразьку колонію навіщає перевірка. Проте, ще за кілька днів до її приїзду, з Тернополя надходить попереджувальний дзвінок. Тож, керівництво має достатньо часу для проведення роз’яснювальної роботи серед засуджених. Завдання для них ставиться єдине – вдавати себе щасливими і всім задоволеними.

«Перевірка поїде, а я залишуся», – наголошував заступник начальника Збаразької виправної колонії ВК-63 Андрій Макар.

Одного разу Дора таки розповіла правду і поплатилася. Її позбавили умов дострокового звільнення, заборонили усі телефонні розмови. Окрім фізичної наруги, жінка зазнала ще й психологічного тиску. Її діагноз – ВІЛ-інфікована став її іменем. Де б вона не з’являлася, звідусіль лунали гіркі насмішки персоналу виправного закладу. Таким чином формувалось негативне ставлення до неї навіть у самих засуджених.

Лучанка Олена, яка нещодавно відбула покарання у Збаразькій колонії, про Дору відгукується виключно позитивно.

«Гарна і добра жінка. Їй всього тридцять чотири роки, а вона така хвора. Ніколи нікому не відмовить у допомозі», – говорить колишня засуджена.

Зі слів Олени, до людей в колонії ставляться як до непотребу. Засуджені змушені важко працювати, переважно на швейному виробництві. Їм навіть заробітну платню нараховують – близько двадцяти гривень у місяць. Однак і цей мізер на руки ніхто не отримує, бо кошти залишаються у фонді колонії. Гуманітарну допомогу, що періодично надходить до виправного закладу, засудженим не дають. Позбавлені вони навіть елементарних засобів гігієни, а гаряча вода – лише раз в тиждень. Медикаментів не допросишся. Жінка пригадує фатальний випадок, коли засуджена, яка мала хворе серце, переживаючи черговий напад, кричала про допомогу. Та двері камери ніхто так і не відчинив, доки бідолашна не померла.  А ті, кому пощастило живими відбути покарання не отримують грошей навіть на дорогу додому.

Як виявилося, практично увесь колектив співробітників виправного закладу, складає таку собі династію гестапівців – тут тобі і брат, і кум, і сват. Всі один за одного горою і всі абсолютно колегіальні у методах «роботи» з засудженими.

Крім того, вони одностайно не виконують умов загальнодержавної програми забезпечення профілактики ВІЛ-інфекцій, лікування, догляду та підтримки ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД, яка передбачає забезпечення хворих на ВІЛ/ СНІД антиретровірусною терапією та соціально-психологічною підтримкою.

А поки Дора на межі життя і смерті силкується прожити все новий і новий день в колонії, там на волі, на неї чекає мале дитя. Та чи побачить воно свою маму, значною мірою залежить від влади та від того, наскільки вона оперативно відреагує на це.

Напишіть відгук