Belg_dyonpanzerny_Galizien24 квітня у Тернополі відбудеться ряд заходів з нагоди вшанування бельгійського автобронедивізіону (відомий за своєю абревіатурною назвою ‘АСМ’ з французької мови — ‘auto-canons-mitrailleuses’).

– 17:00-17:45 Церемонія відкриття пам’ятника бельгійським солдатам в присутності почесних гостей міста та Посла Бельгії в Україні ( Тернопіль, Микулинецьке кладовище на вулиці Микулинецька).

– 18:00 Офіційне відкриття виставок “Бельгійський автобронедивізіон (ACM) в Україні під час Першої світової війни” та “Перша світова війна у загальних рисах”, (Український Дім «Перемога», бульвар Тараса Шевченка, 27).

– 20:00 Презентація Августа Тірі та показ повнометражного фільму “Cafard” у присутності режисера Яна Бюльтила. ( Кінотеатр «Палац Кіно», вул. Івана Франка,8).

Довідка

13-Russische-pantserwagen-met-ACM-bemanning_resize“Кінець 1914 року, перший рік Великої війни. Бельгія фактично повністю окупована німецькими військами.  Чотири сотні молодих бельгійців-добровольців готові продовжувати боротьбу, серед них –  поет та новеліст Марсель Тірі та чемпіон світу з боротьби Констант Ле Марін. Їх зібрали в Парижі та організували в елітні війська, чиї броньовані машини були обладнані гарматами та кулеметами. Король Бельгії Альберт вирішує направити ці війська на допомогу царським військам Росії. Після прибуття до Санкт-Петербургу (човном через Атлантичний океан до Архангельська), ці війська проходять урочистим маршем у резиденції Царське село та прийняті царем Миколою ІІ. Вони провели перший місяць 1916 року у  Збаражі на Галичині (Західна Україна) та брали участь у наступальній операції того року. Під час наступу у Тернопільській області декілька бельгійців було вбито. Зиму 1916-1917 років бельгійці провели у маленькому селі Озерна на захід від Тернополя  і саме тут вони побачили більшовицький переворот. Російську армію розбито і вона відступає згодом і наприкінці 1917 року бельгійці опиняються в Києві. Знайшовши притулок у монастирі святого Михайла (Михайлівському Золотоверхому соборі), бельгійці опиняються у центрі громадянської війни. Коли у лютому 1918 року Червона Армія завойовує Київ, бельгійці змушені віддати свої броньовані машини та добиратися додому потягом. Це була дуже довга подорож, сповнена пригод. Бельгійці помандрували до Москви через Урал та Сибір. Нарешті вони дісталися російсько-китайського кордону та увійшли до північного Китаю, де провели кілька тижнів у Харбіні. Наприкінці квітня 1918 року у Владивостоці вони на американському човні через Тихий океан потрапили до Сан-Франциско. Це був початок їх п’ятитижневої подорожі Сполученими Штатами Америки.  Їх вітали як ветеранів Великої війни та представляли як героїв короля Альберта на всіх військових парадах від Каліфорнії до Нью-Йорку. Нарешті вони перетнули Атлантику та дісталися Франції. Це означало повернення додому влітку 1918 року та кінець їх довгій подорожі. Все, що залишалося – це згадувати трирічну подорож через увесь світ, повну пригод у часи війни та революції. Чотири сотні неймовірних бельгійців, чотири сотні сторінок всесвітньої пригоди, сотні додаткових сторінок з оригінальними фото. Їх історія – забутий епізод Великої війни, який зараз повністю відтворено у книзі “Герої короля Альберта”.

***

Бельгійський експедиційний автомобільний гарматно-кулеметний бронезагін (Corps Expeditionnaire des Autos-Canons-Mitrailleuses Belges en Russie) воював на Східному фронті з січня 1916 р. Він налічував 350-370 чоловік, 13 броньовиків (типу Mors и Pegeaut: 6 з 37-мм пушкою, 4 – з кулеметами, 3 – неозброєні), 26 легкових і вантажних машин, 18 мотоциклів та інша техніка. Бельгійці розквартирувались у Збаражі і були приписані до VI-ого російського армійського корпусу Південно-Західного фронту. Цей корпус, під орудою генерала Гутора входив в ХІ-у армію. Присутність бельгійських бійців-панцерників і французьких льотчиків в Галичині мала засвідчити підтримку Росії, підтвердити спільність справи розгрому німецького агресора і його союзників.

Колоритна група бельгійців не розчинилася у величезній сірій солдатській масі XII-и російських армій. Першим бар’єром, який їм довелось долати, була мова команд, методи ведення бою, їжа, житло, санітарні умови. Щоби вжитися в порядки російської армію дивізіон певний час розташовувався в ближньому тилу, яким на той час було містечко Збараж.

Поява бельгійців у місті з їхніми небаченими автомобілями викликали переляк серед місцевих мешканців, більшість яких складали євреї. Звикали до своїх союзників і російські солдати, правда, не обійшлось без інцидентів. Незвично було бачити поруч солдат у чужій формі. Відзначалися випадки, коли російські солдати при зустрічі з бельгійцями стріляли по ним від несподіванки. Причина полягала в тому, що на початках бельгійці носили кашкети схожі з австрійськими. Тому бельгійці почали шукати, які інші головні убори ввести у свій однострій.

Пізніше, аби уникнути подібних непорозумінь, бронекатчикам видали каски. Але й це у російських солдат викликало аналогію з німцями, і знову прикрі випадки. Бельгійські пілотки кольору хакі були дещо схожими з головними уборами турецьких солдат, які займали фронт біля Бережан. Тому замість хакі була прийнята блакитна пілотка артилеристів із червоною смугою.

Але траплялися суттєвіші інциденти. Бельгійські солдати не могли збагнути, чому російські офіцери побили їх хлистом на вулиці Tарнополя, нібито за порушення субординації, заарештовували, забороняли заходити в кафе-ресторан чи буфет для офіцерів тощо.

Після кількох місяців перебування в Збаражі місцеві мешканці зжились з бельгійцями, і коли настав час вирушати бронеавтомобілям на бойові позиції, їх прикрасили квітами.

Бельгійські панцерники були придані батальйонам, перед яким стояла задача піднятись на пагорби біля сіл Гладки і Воробіївка. Схили їх були вже всіяні сірими тілами полеглих в попередніх атаках. Коли бронеавтомобілі висувалися на передову, їм на зустріч йшли в тил поранені солдати, спираючись на гвинтівку. Так союзники взнали, що в російській армії існував суворий наказ ніколи не залишати зброю, а нести її до пункту першої медичної допомоги. Там на неї чекали і передавали в роти, де п’ять беззбройних солдат чекали на гвинтівку пораненого або вбитого піхотинця.

Бельгійські броньовики були відряджені до VI-ого армійського корпусу, який займав один з найважливіших секторів фронту. Долина, яка тягнулась від Тернополя до Львова, була єдиним природним шляхом серед пагорбів і пасм. Дорога Зборів-Золочів, яка таким чином мала стратегічне значення, була в руках австрійців з квітня 1916. Російський VI-ий корпус займав позиції вздовж залізниці Львів-Тернопіль, на панівних над долиною пагорбах. Австрійські позиції на захід від Тернополя були сильно укріплені. Траншеї з бетонними дотами і укриттям, захищені чисельними і густими дротяними загорожами. Другою важливою ділянкою фронту був комунікаційний вузол Бережани. Бельгійці брали участь в атаках як на лінії Тернопіль-Львів, також і в атаках в околицях Бережан.

Для підтримки атаки VI-ого корпуса 1-а бронебатарея була розташована вздовж залізниці Тернопіль-Львів; велосипедна рота була придана 22-ому полку козаків, з якими вони були у повному взаєморозумінні; 2-а бронебатарея розташувалась на шосе Тернопіль-Львів. Травнева атака 1916 р., не дала очікуваних результатів; тільки в кількох місцях російська лінія посунулась вперед. Першою вступила в бій 1-а батарея, яка розмістилась проти ворожих траншей і передпілля захищеного дротом. За такої оборони про наступ не могло бути й мови. Але тут броньовики відчули і випробували міць свого бронезахисту.

Фактично великий наступ росіян в районі Тернополя провалився. Протягом наступних тижнів в секторі VI-ого корпуса становище стабілізувалось. Успіхи росіян на флангах змусили австрійсько-німецьке командування залишити позиції перед Тарнополем. Вночі, вони відійшли на другу лінію оборони вздовж шосе Зборів-Золочев. Росіяни кинулись переслідувати противника. При цьому маневрі задіяли бельгійську велосипедну роту, яка спільно з 22-м козачим полком, долала пагорби і долини. А 2-а бронебатарея вдень і уніч атакувала по шосе. Німці висадили усі мости, перекопали дороги, але броньовики долали перешкоди за допомогою спеціальних засобів. Бельгійці першими увійшли в Озерну, ця назва викликала приємну для їх слуху асоціацію з далеким Yser. Після цього був Зборів, який сильно обстрілювався артилерією противника. Російська піхота вже кілька днів стояла на західній околиці Зборова на дорозі Львів-Тернопіль. Після чергового обстрілу австрійці пішли в атаку на ділянці однієї з рот. Бельгійський капітан Уденн спостерігав за подіями і тверезо оцінив загрозливу ситуацію. Він вирішує направити 2-у батарею на висоту за російськими траншеями. Броньовики з’явились, коли австрійцям залишалося зовсім недалеко до російських позицій. Кулеметний вогонь посіяв смерть і паніку в ряди австрійців. Російські підрозділи переходять у контрнаступ. Передова лінія посунулась на двадцять кілометрів. Бельгійців за цей бій нагородили хрестами Святого Георгія.

9296_html_fffd102Були в цьому бою і перші жертви – досить відчутні, як на 180-особовий склад. Після боїв біля Воробіївки-Цеброва вони зазнали перших втрат. Ховали Becker-Remy, Жорж, Greppe, Tournay, Doms в Тернополі. Населення міста проводжало чисельну похоронну процесію, до складу якої увійшли делегації російських офіцерів, дислокованих в місті частин. Було багато квітів, почесна варта і військовий оркестр. Ще ніколи Тарнополь під час цієї війни не бачив такої процесії1. Після цього змінилось і ставлення до бельгійців як до справжніх бійців, а не екзотичних союзників. Після бою під Воробіївкою на них чекали найважливіші ділянки фронту, де росіяни планували або прорив, або розгорталась запекла оборона.
Досвід, який набули бельгійці біля Озерної і Зборова, вони сповна змогли продемонструвати вже на іншій ділянці фронту, а саме в боях на лінії Бережани-Бучач. Наказом генерала Брусилов бронедивізіон передавався з VI-го в XXXIII-й корпус (VII-а армія). Це означало, що в нове місце дислокації треба було перевести всю матеріально-технічну базу. Автомайстерня бельгійців була відомою на всьому Південно-Західному фронту, куди по допомогу звертались і артилеристи, сапери і авто-, і авіамеханіки. Колона бронедивізіону з обладнанням і забезпеченням на вантажівках рушила своїм ходом в Бучач, який відтепер ставав їх базою. XXXIII-й сибірський корпус трьома дивізіями готувався до атаки в районі Свистельників. Броньовики мали їх підтримати.

Атака тривала три дні, з 15 тис. російських солдат залишилось 2,5 тис. Під прикриттям лісу, німці піднялись в контратаку і відкинули росіян на їх вихідний рубіж. Панічний відступ своєї піхоти, змученої боями під проливним дощем, зупинили вогнем спішені козаки. На цій ділянці фронту зіткнулись російський і німецький корпуси перекинуті сюди з берегів Балтики. Бельгійські бронемашини також потерпали від розмоклого чорнозему, їх використання було обмежене й лісистістю місцевості.

Надалі бельгійці відзначились в боях 1917 р. в районі Конюхів, під час так званого «наступу Керенського», в боях за Тернопіль.

У червні-липні 1917 р. назва маленького галицького села Конюхи рясніла на шпальтах газет світу. Тут почалось «чудо Керенського». Російська армія була насичена союзниками зброєю і амуніцією, новітньою технікою. На цю ділянку крім бельгійських броньовиків, прибув з Румунського фронту і англійський бронедивізіон. На наступ покладали надію, що він призведе до краху німців і австро-угорців на Східному фронті.

Того липневого дня бельгійці втратили двох однополчан і частину своїх машин. Наступ почався 2 липня. Бельгійців здивувало, що російські солдати, які перед тим активно братались з ворогом, якось мобілізувались, у їх частинах відродилась дисципліна. Бій тривав чотири дні. Головний удар на прорив першої лінії німецької оборони мали нанести бронемашини, а піхота фланговими ударами завершити оточення ворога.

Бельгійці, впевнено стали наближатись до передової, за ними йшла російська піхота. Але німці рясним вогнем змусили солдат залягти, а потім відступити. Броньовики залишились без підтримки. Вони стали легкими мішенями для німецької артилерії. Прямими попаданнями три з них були підбиті. Машина командира бронедивізіона Константа Ле Маре, яка найближче підійшла до німецьких ліній колючого дроту, намагалась прорвати цю загорожу, але дріт намотався на задні колеса і машина зупинилась. Німці зосередили вогонь на ній. Водій був вбитий відразу. Командир і Оскар Тірі були важко поранені і втратили свідомість. Майбутній керівник комуністичної партії Бельгії – Оскар Тірі дістав три кульових поранення в голову. Їх врятувала ніч. Товариші під покровом темряви змогли підповзти до машини і витягти поранених. П’ятеро тягли свого кремезного командира, який свого часу був чемпіоном світу з боротьби.

Похорони бельгійських воїнів в Тернополі літом 1916 р.

Похорони бельгійських воїнів в Тернополі літом 1916 р.

На Тернопільському цвинтарі поряд з могилами 1916 р. лягли Рене Росельт і Луї Лехтер.

Після підписання як більшовиками, так і представниками української влади Брестського миру з німцями, фронт фактично стримували частини російської армії, які не українізувались і не піддались на більшовицьку агітацію, козаки, чехи і бельгійці, які відступали до Києва, чинячи опір німцям. Вже перебуваючи в бурхливому Києві, бельгійці проголосили свій нейтралітет щодо подій в Росії і Україні, але продовжували боротьбу з німцями. Коли представники українського уряду звернулись з проханням передати їм озброєння дивізіону, командування рішуче відмовилось.
За час бойових дій на Південно-Західному фронті дивізіон втратив 10 чоловік, вісім з них були поховані в Тернополі. В 1921 р. тіла двох забрали родичі і перепоховали в Бельгії. Двоє, в тому числі кавалер Георгіївських хрестів 4,3,2-го степенів граф Ледекерке, смертельно поранений під час оборони Тернополя, був перевезений в Київ і похований там. Нажаль, ці поховання в Києві не збереглись.
У спогадах сучасних мешканців Тернополя і Воробіївки залишились цікаві факти про перебування бельгійців в краї.

1 Похорони організував бельгійський отець-редемпторист Бон з м. Брюгге, який був міссіонером в Тернополі з весни 1914 р.

Напишіть відгук