Вчора у тернопільському АКАДЕМІЧНОМУ обласному українському драматичному театрі імені Тараса Шевченка відбулась прем’єра занадто відвертої комедії “Гормон кохання, або Тестостерон” за п’єсою поляка Сарамовіча у перекладі Олександра Ірванця.
За дві години до початку вистави, у книгарні “Є”, пан Ірванець розповів тернополянам, що зробив переклад цієї вистави років 15 тому. Ще раніше, режисер В’ячеслав Жила та задіяні в комедії актори поділилися враженнями від роботи над п’єсою, як сподіваються на касові збори і т.п. Тоді ж керівництво театру було обурене висвітленням інтернет-газети “Про все” їхнього провального виступу на фестивалі «Золоті оплески Буковини».
Здавалося, шевченківці докладуть максимум зусиль, аби довести перш за все собі, і, звичайно, глядачу, що недаремно служать Мельпомені. Звісно, окремі твердолобі діячі вважають, що вже все довели. Але мова не про це…
Як очікував директор театру Борис Репка, квитки на прем’єру “Тестостерону” були розкуплені. Навіть афішу театру зі спущеними штаньми не довелось розміщувати на сходах театру. Молодь “клюнула” в соцмережах миттєво…
Проте, як сподіватися від збірної України з футболу на диво, так і від тернопільських акторів, а тим паче режисера Жили, не доводиться. Радієш хоч якимось маленьким досягненням, прогресу “матеріалу”.
Про “плюси” і мінуси
З найбільш позитивних моментів прем’єри, які вкарбувались у пам’ять, приємно вразив в епізодичних моментах актор Ігор Наконечний. Рокер Фістах у його виконанні був найбільш переконливим і вдалим серед всього акторського ансамблю. Статура, міміка, жести – 100% попадання. Проте, як тільки Наконечному доводилось виходити на перший план і розкривати рота довше 10 секунд – враження псувалось.
Тернопільське “Фігаро” – Сергій Бачик – нині більш відомий у файному місті за роллю у польському фільмі “Волинь”, теж непогано справився із образом офіціанта Титуса. Фактично це він прихована червона лінія комедії, герой якої трансформувався від тези, що всі жінки – ку****, аж до нареченого… Але в театрі вирішили, що “всі звізди на сцені виконують одночасно головну роль”. Від цього вінегрету вистава втрачає змістовно… Але про який зміст може йти мова – головне бабло скосити режисеру “руки-ножиці” , як тепер поза очі кличуть “короля комедії” після постановки “Сорочинського ярмароку”.
“Третина”-журналіста у виконанні Андрія Маліновича з горем-пополам можна слухати. Значно приємніше дивитися на нього – актор разюче змінився – став стрункішим.
Загалом, вимова акторів й далі залишається одним з найбільших мінусів шевченківців. Щоб виправити цей недолік, дирекції театру необхідно хоча б обладнати сцену сучасною технікою озвучення, купити міні-мікрофони. Про уроки-семінари відпрацювання чіткої дикції не йдеться, бо всі ж “зірки” вже…
Олександр Папуша ще замолодий для ролі Ставроса, а надія театралів Тернополя – Євген Лацік – надто вже штучний Корнель-науковець.
Читаючи афішу про занадто відверту комедію, “цнотливий тернопільський глядач”не уявляв про “перли”, які доведеться почути зі сцени АКАДЕМІЧНОГО театру. Переповідати лайку, інтимні жарти, які розповідають хіба у дуже вузькому колі друзі-однолітки, не має сенсу. Молодь “хавала”, старше покоління більше червоніло. Дивували представниці прекрасної статі, які хіхотали над вульгарщиною щодо жіноцтва. Не задіяні у виставі актори, які спостерігали за роботою колег, виглядали шоковані і приголомшені, особливо реакцією залу на “плінтус”.
Звичайно, це можна списати на те, що з пів тисячі глядачів на прем’єрі – добра половина – родина, друзі, сусіди, кохані виконавців…
За інерцією молодь піде подивитися “Тестостерон”. Але які виховні моменти почерпне? Чи є вони там взагалі? Це те саме, як намагатися побачити зміст у дешевих серіалах та шоу, які заполонили вітчизняне телебачення. Ідея “бабла” перемагає все.
Нині існує величезний запит українського суспільства на розважальний контент і він заповнюється тим, що є. Шкода, що в академічних установах, які утримуються за кошти платників податків, “розважайлівка” не просіюється через горнило якості. Ну що скажеш проти шерсті, якщо не потрапиш на “столичні гастролі”?
На думку вибагливих глядачів виставі бракує новизни. Можливо, років 20 тому, теза, що всі жінки – ку*ви, була чимось новим. Але зараз у світі повна свобода, тому можна сказати за сучасними світоглядом треба було опустити у головному меседжі слово “жінки” , а просто лишити – “ВСІ-КУ*ВИ”. Світ вже це визнав і заспокоївся)))
Нині людство обговорює проблему трангендерності… Світ пішов значно далі) А Тернопіль як був відсталою провінцією орієнтованою на “базарну моду”, так залишається.
Брак якості на сцені також читався у дуже скромному виході на сцену Олександра Ірванця. Письменник не став дякувати акторам та режисеру ( можливо, чисто з людських мотивів зробив це потім), а лише заявив, що любить Тернопіль…
Довідка для роздумів
Дебілізація – термін, який використовується публіцистами і спільнотами, на їхню думку, існуючого в новітній історії процесу зниження культурного рівня населення пострадянських держав.
Причини дебілізації криються в занепаді економіки, пропаганді дебілізму, несмаку на телебаченні, мистецтві.
В результаті занепаду культури стала домінувати кримінальна ідеологія, байдужість, гонитва за матеріальними багатствами здобутими будь-яким шляхом…
