Рецензія на книгу Анни Коршунової “Комп і компанія” від члена журі Книги року Ольги Герасим’юк.

Щойно Анна Коршунова написала заголовок до першого розділу – а вже вхопила мене за полтавське серце.

Там було про село Брисі. Його немає зараз – розчинилося в назві селища Червонозаводське, яке в руслі декомунізації нині трансформувалося, щоби далеко не ходить, в Заводське.

Але тільки свої знають цей код знищених старих назв і місць. І також це велика радість читати нові книжки, писані прекрасною мовою Полтавщини – батьківщини мови, особливого місця на землі, звідки пішли в світ і не повернулися через серйозні історичні причини великі літературні таланти й генії.

І я вірю й чекаю, що недовикорчувані корені пустять стеблинку крізь століття. І вже пустили.А Анна порадувала свіжою з’явою – через легку й стрімку оповідь, яка веде тебе світом непридуманих пригод, весело мчить чудесним шляхом через ті Брисі й Млини, й Піски, через полтавські вишневі сади, під шовковиці, що не відчищаються ні з рук, ні з щік, ні з пам’яті, через холоднющі й прозорі річку й ранкові трави, повз смішних тіток Марусину та Клавіатуру Іванівну, паскудного Дрищенка, що насправді Грищенко, повз Кнопулю-свиню вагою з центнер, через горище, де тебе під сволоками затримає раптова пожовкла книжка про Гуллівера – й дорослого це відкине в дитинство, а малого, що давно не брав до рук паперових книжок, раптом присадить на годину за читання.

А ще ці слова й словечка, що лише там почуєш – і музика тих місцевих балачок, і великорозумні сентенції тих місцевих мудрагелів, і “аварійна коза” й півень Хоттабич, що стереже двір, як пес, і вивергає з себе такий знайомий з дитинства бойовий клич, що нагадує “одночасно скрип дверей, відкашлювання курця зі стажем и рохкання кнура”!

Анна Коршунова написала для школярів повість “Комп і компанія” – у серію “Рекомендуємо прочитати”, яку веде видавництво “Час Майстрів” під гаслом “Ми прагнемо, щоби наші книги ставали частиною середовища народження і зростання Людини”.
Повість переконливо служить цій меті. Спершу можна було очікувати, що це буде дидактика про “діти, геть від комп’ютерів” – адже цю проблему всі намагаються якось вирішити, безуспішно, але лише намагаються й нічого особливо оригінального не пропонують як аргумент.

Напевне, особливих аргументів і немає – тим більше, що дорослі абсолютно залежні від комп’ютерів також, просто їх нікому від них відганяти.

І ця битва безперспективна. Інша річ, що життя поза монітором можна так смачно описати й так ним захопити, що школяр-читач (навіть якщо він прочитає цю книжку колись онлайн) цілком може кинути в мережу хештег #вреалікруто.

Це при тому, що в реалі герой Владик потрапляє в таки реал – із тими, хто задля зиску під’юджує вбивати худобу, хто краде шкільне майно, з правдою непростого життя жінки, що сама піднімає сина, хворого на ДЦП, з немічною старістю, з “городськими” маргіналами ітд, з усим, що насправді буває в цьому реалі, до якого часом неготові самі дорослі, від чого й утікають в віртуальні сфери.

У той справжній світ доведеться все одно вийти з дому, як би не ховався у мережах. І добре би вийти туди сильним.

Для цієї потреби може дуже стати в пригоді “Комп і компанія”. Її авторка дивовижно вміє зробити реал позитивним з усією його правдою.

Вона веде своїх ще незіпсованих життям героїв світлою стороною вулиці – і вони вчаться думати й діяти, як хороші люди. На деяких сценах не втримаєш сліз – так це просто й по-людськи.

Таки це книжка з середовища народження Людини. Підтверджую – давно не читала такої світлої, незацукреної й нефальшивої повісті, написаної просто, соковито й чисто.

За таким дитинством можна буде скучать, коли виростеш.
Ольга Герасим’юк журналістка, телеведуча, член журі

bbc.com

Напишіть відгук