Замок у Золотому Потоці – головна садиба роду Потоцьких

Поділитися
На фото: замок у селищі Золотий Потік Бучацького району

Цього року минає 400 років з часу завершення будівництва замку в Золотому Потоці
Про походження назви «Золотий Потік» існує народна легенда. Під час довгої ворожої облоги фортеці захисникам не вистачало води. У цей скрутний момент у підземеллі замку було виявлено джерело, вода якого ніби сама пробилася до оборонців з потоку, що протікав за межами твердині. Від того часу місто почало називатися Золотим Потоком.
Друга легенда менш романтична, але більш повчальна. Під час татарської облоги один з оборонців замку розповів татарам про таємний підземний хід, запросивши за це 100 золотих. Cкориставшись послугами зрадника, татари прорвалися до замку, вирізали залогу, а розплавлені монети вилили зрадникові у горло.
За іншою версією, у Х–ХІІ століттях на берегах річечки Золота, що впадає в Дністер, за часів Галицько-Волинських князів добували золото. А тому й назва населеного пункту – Золотий Потік.
Історія замку у Золотому Потоці тісно пов’язана з біографією самого містечка. У першій половині XVI століття польський король Сигизмунд І подарував графу Якубу Потоцькому в нагороду за заслуги волості Загайполе і Соколів. Проте вже у 1570 році власник домігся для села статусу містечка і перейменував Загайполе на Золотий Потік.
Та не минуло й півстоліття, як у 1601-1620 роках польський шляхтич, дідич Бучача Стефан Потоцький та його дружина, донька господаря Молдови Єремії Могили Марія Амалія Потоцька-Могилянка, побудували замок. Вона заслужила у народі прізвисько «Добра домна» («Добра панна»). Посаг Марини складав коштовності, камені, перла, діаманти, сапфіри, смарагди, хутра, оздоблені перлами сорочки, сап’янові чобітки. А опис гардеробу панни складав десятки сторінок. Недаремно у Потоці досі живе легенда, що все це неземне багатство Могилянка заховала десь у замку. Місцеві мешканці та зайшлі шукачі скарбів неодноразово шукали її каблучки та намиста. І не знайшли нічого! Очевидно, скарби Марії Могилянки ще чекають на свого відкривача.
У 1984 році навіть було знято фільм «Скарб Могилянки» за сценарієм Юзефа Хена як частину телесеріалу «Лицарі та розбійники».
За хазяйнування Cтефана Потоцького поселення отримало в 1601 році Магдебурзьке право і герб «Пилява», привілей на проведення ярмарків двічі на рік – у день святого Прокопа (21 липня) та святого Марціна (11 листопада). Зауважимо, що Золотий Потік став улюбленою резиденцію Стефана Потоцького та його дружини.
Замок знаходився на пагорбі над пологою долиною невеличкого потоку. За планувальною схемою, він являв собою квадрат з п’ятигранними наріжними баштами. Ця оборонна споруда була збудована з місцевого сорту пісковику темно-червоного, гранітного кольору. Про могутність замку свідчить товщина фортечних мурів, яка сягала близько двох метрів, а їх висота становила понад п’ять метрів. У замку залишив слід популярний у Європі стиль ренесансу. Бо різьбленням рослинного орнаменту були прикрашені наличники вікон другого ярусу.
Посередині північно-східної оборонної стіни знаходилася трьохповерхова, квадратна в плані, в’їздова брама, обрамлена каменем. Також мали кам’яне оздоблення два житлові будинки, які знаходилися при стіні замку, тобто між північною і західною баштою і брамою.
Північно-західну сторону замку утворював палац – прямокутний у плані, одноповерховий, з склепінчастим підвалом (сучасний другий поверх – пізнішого походження).
З кінця ХVІІІ століття власником замку стає магнат Ольшевський, який у 1840 році побудував біля нього великий палац. Його головний фасад був збудований у стилі класицизму, а дворовий і бічний лівий – мали неоготичні акценти. Та, на жаль, саме в той період замкові мури зазнали найбільшої шкоди. Ольшевський повидирав майже всі білокам’яні деталі замку (балюстради, барокові обрамлення вікон та дверей) і використав їх для свого палацу.
Наступним власником замку в 40-х роках ХІХ століття був Ян Стойовський, котрий невдовзі продав його рабину-чудотворцю Ізраїлеві Фрідману. Тоді місто занепадає, а палац і замок руйнуються.
У 1875 році черговий власник замку – рабин Садогурський продав цю маєтність Владзімєжу Іпполіту Гнєвошу з Олексова (1838-1909). Родина цього австрійського шамбеляна і посла Державної Ради у Відні володіла замком аж до 1939 року. Гнєвош намагався врятувати старі мури. І тому в замку розміщується суд, в’язниця та податковий уряд, котрий раніше знаходився у Бучачі. В той же час башти замку перебудовують під стайні для коней та худоби.
Але, як не дивно, саме на цей період припадає розквіт палацу. За часів Володимира Гнєвоша тут зберігалися родинні портрети, старе срібло і фарфор, переважно австрійського походження. Бібліотека палацу налічувала понад 2000 томів класики і белетристики німецькою, польською, французькою та англійською мовами.
Після смерті Володимира Гнєвоша, а пізніше його вдови Марії, Золотий Потік успадкував їх син Олександр. Згодом у замку відкривається ресторан, а при ньому невелика бібліотека і кімната для гри в більярд, шахи, карти…
Цінну бібліотеку та більшу частину художньої збірки з палацу у 1918 році було вивезено до Москви. У 1920-х роках замкові мури починають розбирати на будівельний матеріал для спорудження парового млина.
Руйнування доповнила пожежа 1935 року, яка знищила палац на території замку. Та власники вперто відбудовують споруду у 1938 році. До всього сказаного додамо, що у 1930-х роках руїни замку у Золотому Потоці були законсервовані.
До нашого часу Золотопотіцький замок перетворився на справжню руїну. Але тим не менше, він є пам’яткою, яка належить до найяскравішого періоду оборонної архітектури Поділля, зразком регулярної забудови з невеликим приміщенням садибного типу. Недаремно архітектор Чеслав Тульє відносить замок у Золотому Потоці до типу чотирикутних фортець. Аналогами таких укріплень можуть бути замки у Жовкві, Свіржі, Микулинцях, Поморянах.
Протягом 1989-1994 років колектив архітекторів Львівського філіалу Українського спеціального науково-реставраційного проектного інституту «Укрпроектреставрація» Держбуду УРСР проводив повномасштабне дослідження цієї пам’ятки архітектури. А згодом, у 1994 році, на замовлення управління архітектури та містобудування Тернопільського облвиконкому, авторський колектив Українського спеціального науково-реставраційного інституту «Укрзахідпроектреставрація» у складі архітекторів Михайла Бендина та Наталії Муращенко провів додаткові натурні наукові дослідження замку в Золотому Потоці. Було виявлено, що пам’ятка дійшла до нашого часу без істотних змін в перебудові планувальної структури.
На думку професора, викладача Львівського національного університету ім. Івана Франка Михайла Рутинського, пожвавлення туристичного інтересу до Золотопотіцького замку стане можливим за умови організації в замковому палаці молодіжної турбази і сільського краєзнавчого музею. А місцевій владі і представникам одного з клубів національної Федерації історичного фехтування і реконструкції потрібно об’єднати зусилля щодо охорони й популяризації пам’ятки з боку
Із 2008 року Золотопотіцький замок став одним із об’єктів Національного заповідника “Замки Тернопілля”. За цей час проведено велику роботу зі збереження і консервації замку.
Селище Золотий Потік має вигідне географічне розміщення, адже через нього проходить шлях до гірськолижного курорту «Буковель». Тому важливо створити тут умови для перебування подорожуючих. Крім цього, багата історія замку і його власників, особливо роду Потоцьких, дозволяє залучити до співпраці іноземних партнерів, зокрема поляків. Замок можна не тільки відновити, але й використовувати у майбутньому як майданчик для проведення різноманітних фестивалів та інших культурних подій краю. В цьому переконаний архітектор Юрій Вербовецький, який розробив концепцію реставрації замку з пристосуванням у феодальне помістя XVII-XVIII століть. За його ідеєю, в замку можна відреставрувати старі кам’яниці і оборонні вежі, у палаці – облаштувати тематичний готель та панську їдальню, а також відкрити ремісничі майстерні, кузню-зброярню та конюшню. А посеред замкової площі знову буде колодязь. Та більш ніж очевидно: для реалізації цього амбітного проєкту потрібні значні кошти. Проте архітектор має надію, що відгукнуться меценати, або ж вдасться отримати грантову підтримку.
Марія Вельгій,
молодший науковий співробітник
Національного заповідника «Замки Тернопілля».
Фото автора статті

 

Підписуйтесь на наш ТЕЛЕГРАМ-КАНАЛ

Долучайтесь до нашої групи у Вайбері

Ми в Instagram

Наша сторінка в facebook

Ми у whatsapp

Коментарі

Leave a Reply

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Loading…

0

У Дунайському біосферному заповіднику були випущені три молодих пугача

Дожилися: на шостому році російсько-української війни московська церква збудувала храм у Тернопільській області