Зі мною зв’язалась родина Богдана, його друзі, які вирішили надати цій історії максимальний розголос, щоб були зроблені висновки. Валентина, дружина рідного брата Богдана, Михайла Покітко, та друзі родини повідомили наступне.
У родині Покітко два рідних брати. Михайло – діючий військовослужбовець, тобто один родич у родині вже служить.
16 січня Богдану Покітко, підприємцю у Тернополі, виповнилось 33 роки. В цей день на автобусній зупинці у Тернополі йому вручили повістку, він негайно пройшов медогляд, та 18 січня став солдатом ЗСУ.
Ніякого досвіду служби в армії у Богдана не було. Але Богдан казав, що якщо країні потрібно, то він теж стане служити.
Богдана зарахували до складу роти охорони Тернопільського військомату. Він стояв у караулах та брав участь у роздачі повісток. За свідченням близьких, він один раз виїзжав на полігон, та відстріляв не більше одного магазина, ніякої іншої підготовки не було. Родина чекала, що час для підготовки настане пізніше.
11 лютого Покітко отримав наказ висуватись на Донбас у бойову частину. Він не відмовився, на відміну від деяких інших, не зважаючи на відсутність навичок. Про те, що на фронт посилають непідготовленого бійця у Тернопільскому військкоматі, звичайно, знали. І тим не менше, Богдана відправили на війну.
14 лютого Покітко зателефонував колегам по роботі, сказав, що знаходиться у Слов’янську, вони чекають нового командира і у складі поповнення будть зараховані у 10-ту гірсько-штурмову бригаду, де його, звичайно, сприйняли як піхотинця, який готовий виконувати завдання у першій лінії. Богдан бачив, що деякі бійці з поповнення кажуть, що вони обмежено придатні, але Богдан вважав негідним оголошувати свою непідготовленість, він вирішив без будь-яких скарг виконувати усі накази.
16 лютого Богдан Покітко загинув у бою.
Усі близькі та родина, які знали, що він був далеким від війни, були шоковані з якою швидкістю непідготовлену людину відправили на передову та як швидко він через це загинув.
Богдан був вмотивованим та чесним громадянином, і якби він отримав хоча б мінімальну підготовку, він міг би стати якісним бійцем, сержантом.
Родина Богдана Покітко вимагає встановити, яка конкретно посадова особа Тернопільского військокомату ухвалила рішення направити непідготовлену людину на передову, що призвело майже миттєво до загибелі?
Хто конкретно відповідав за бойову підготовку перед виїздом, що було для цього зроблено?
На вимогу військового керівництва у кримінальний кодекс були прийняті зміни, які карають за невиконання наказів. Чи є втрата життя солдата таким чином порушенням норм підготовки та злочинною недбалістю? Чи буде порушена кримінальна справа?
Минув рік війни, рік. І справа Богдана Покітко потребує розголосу, щоб змусити командирів відповідально ставитись до найдорожчого – життя солдат, яке їм довіряють.
Будемо і далі висвітлювати цю справу та інформувати, яка буде відповідь на вимоги родини Богдана Покідко та мера Тернополя Надала.
Богдан не встиг створити власну родину. Але він залишив пам’ять, яку не можна забути і з якої мають бути зроблені конкретні висновки, і це важливо для суспільства.
Втрачені життя та погляди загиблих героїв – це єдине, що ніколи не забудуть, і це те, що війна ніколи не спише.
